Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №620/226/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/226/26 Головуючий у 1 інстанції: Дубіна М.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, 30.06.2025;

- зобов`язати Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, 30.06.2025.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення позивача до суду, а саме 29.12.2025 з даним позовом, в Україні не діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

Також, суд першої інстанції вказав, що позивач був звільнений зі служби поліції 30.06.2025, звернувся до суду 29.12.2025, однак, жодних пояснень щодо дотримання строку звернення до суду або поважності пропуску строку звернення до суду не надав.

З огляду на викладене, судом першої інстанції надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 подано до Чернігівського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду.

У поданій заяві позивач зазначив, що строк, передбачений статтею 122 КАС України, ним не пропущено.

Так, позивач вказав, що, у зв`язку з відсутністю належного розрахунку та інформації про кількість невикористаних днів такої відпустки, він звернувся до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із відповідною заявою. У відповідь на це звернення відповідач листом від 06.11.2025 №9248-2025 повідомив, що за період служби з 08.05.2023 по 30.06.2025 позивач не використав додаткові оплачувані відпустки учасника бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки по 14 календарних днів за кожен рік. Водночас, саме з цього листа, він дізнався про порушення свого права, оскільки відповідач фактично відмовив у виплаті відповідної грошової компенсації.

З огляду на це, ОСОБА_1 вважав, що перебіг строку звернення до суду слід обчислювати не з дати видання наказу про звільнення, а з моменту ознайомлення з документом, який містив інформацію про невикористані дні відпустки та позицію відповідача щодо відсутності підстав для виплати компенсації.

Разом з тим, оскаржуваною ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року позовну заяву повернуто позивачу

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що, отримуючи заробітну плату щомісячно, працівник може (має право) знати його розмір і дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачена йому заробітна плата в належному розмірі, порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті зарплати і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк.

Також, суд першої інстанції вказав, що недотримання суб`єктом владних повноважень вимоги закону щодо повідомлення про розмір нарахувань у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем відповідних дій, спрямованих на з`ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу служби. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що, відповідно до змісту наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (по особовому складу) від 25.06.2025 № 352 о/с про звільнення позивача, ОСОБА_1 виплачено компенсацію: за 22 доби невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваної відпустки за час, фактично відпрацьований у 2023 році; за 16 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2024 рік; за 07 діб невикористаних щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток за час, фактично відпрацьований у 2025 році.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, ОСОБА_1 дізнався з наказу від 25.06.2025 № 352 о/с, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За правилами ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріали справи свідчать, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, 30.06.2025.

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до положень пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні відпустки.

За приписами частини другої статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні відпустки є складовою сум, належних працівникові при звільненні, та підлягає виплаті одночасно з проведенням остаточного розрахунку.

За такого правового регулювання, колегія суддів констатує, що до спірних правовідносин, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 зазначеної компенсації при звільненні (30.06.2025), підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, яка встановлює строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, перебіг якого починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Крім того, наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (по особовому складу) від 25.06.2025 № 352 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 , не є тим документом, який відображає суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, для обрахунку строку звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за кожен рік з 2023 по 2025 рік, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 440/12657/25, що прийнята за аналогічних правовідносин.

Також, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 березня 2026 року у справі № 420/3503/25, для правильного вирішення питання дотримання позивачкою строку звернення до суду слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

Водночас, судом першої інстанції не досліджено обставини, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум

Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про необхідність повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.