Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №320/22654/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22654/24 Головуючий у 1 інстанції: Скрипка І.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11.09.2023 року № 57434240207.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.09.2023 № 57434240207.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено отримання ОСОБА_1 у 2019 році доходу в розмірі 6 401 453,47 грн, у зв`язку з чим, позивач був зобов`язаний зареєструватися платником податку на додану вартість. При цьому, апелянт зазначає, що у період з 11 січня 2020 року до 22 березня 2021 року ОСОБА_1 здійснював діяльність у сфері операцій з постачання послуг комп`ютерного програмування, зокрема, на митній території України, без додаткового нарахування податку на додану вартість. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що позивачем не визначено податкові зобов`язання з податку на додану вартість з бази оподаткування 329 760 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на 65 952 грн. Окремо апелянт посилається на положення пункту 183.10 статті 183 ПК України та зазначає, що особа, яка підлягала обов`язковій реєстрації платником ПДВ, але не подала відповідну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 22.03.2018.

В подальшому, ОСОБА_1 здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 22.03.2021 (запис у ЄДР №2000740060003034071).

У період з 31.07.2023 по 04.08.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за періоди з 22.03.2018 по 22.03.2021 та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той самий період.

За результатами перевірки складено Акт від 11 серпня 2023 року №53416/Ж5/26-15-24-02-07/ НОМЕР_1 (т.1 а.с.24-50).

У Акті перевірки констатовано наступні порушення:

- підпунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України і заниження через це податку на доходи фізичних осіб на 1642, 92 грн. за 2020 рік;

- пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу - не нараховано і не сплачено військовий збір у сумі 136,91 грн. за 2020 рік;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу - несвоєчасно подано податкову декларацію платника єдиного податку-фізичної особи за І квартал 2021 року;

- пункту 292.1 статті 292, пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу - не нараховано та не сплачено до бюджету єдиний податок за період з 22.03.2018 по 31.12.2019 у розмірі 3 441,19 грн.;

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - несвоєчасно подано звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2018 рік;

- абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2020 рік у сумі 1505,97 грн.;

- абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - несвоєчасно перераховано єдиний соціальний внесок;

- пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 187 Податкового кодексу - не визначено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у 65 952 грн.

ОСОБА_1 подавав заперечення на Акт перевірки, які рішенням ГУ ДПС від 08.09.2023 залишені без задоволення, а висновки Акту перевірки - без змін.

За наслідками встановлення порушення у частині ненарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2023 року №57434240207, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 65 952,00 грн за основним платежем та 16 488,00 грн за штрафними санкціями, правомірність якого є предметом судового контролю у межах цієї справи.

ОСОБА_1 оскаржив податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2023 року №57434240207 в адміністративному порядку до ДПС України, однак рішенням про результати розгляду скарги від 14 листопада 2023 року ДПС України залишила вказане податкове повідомлення-рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень без урахування податку на додану вартість, така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням місцем проживання з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Згідно з пунктом 183.2 статті 183 ПК України, у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 183.4 статті 183 ПК України, у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 183.10 статті 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

За приписами підпункту «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

За приписами пункту 186.3 статті 186 ПК України, місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об`єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами; послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп`ютерних систем.

Відповідно до пункту 186.4 статті 186 ПК України, місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, з 1 січня 2013 року до 1 січня 2023 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання програмної продукції, а також операції з програмною продукцією, плата за які не вважається роялті згідно з абзацами другим - сьомим підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Для цілей пункту 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до програмної продукції відносяться: результат комп`ютерного програмування у вигляді операційної системи, системної, прикладної, розважальної та/або навчальної комп`ютерної програми їх компонентів, а також у вигляді інтернет-сайтів та/або онлайн-сервісів та доступу до них; примірники копії, екземпляри комп`ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній та/або електронній формі, у тому числі у формі коду кодів та/або посилань для завантаження комп`ютерної програми та/або їх частин, компонентів у формі коду кодів для активації комп`ютерної програми чи в іншій формі; будь-які зміни, оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу комп`ютерних програм, права на отримання таких оновлень, змін, додатків, доповнень протягом певного періоду часу; криптографічні засоби захисту інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 вересня 2023 року №57434240207, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 65 952,00 грн за основним платежем та 16 488,00 грн за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акта перевірки про порушення ОСОБА_1 пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 187 ПК України, а саме про те, що позивач, отримавши у 2019 році дохід у розмірі 6 401 453,47 грн, був зобов`язаний зареєструватися платником податку на додану вартість, однак відповідної реєстрації не здійснив.

Також в Акті перевірки зазначено, що у період з 11 січня 2020 року до 22 березня 2021 року ОСОБА_1 здійснював операції з постачання послуг комп`ютерного програмування на митній території України без додаткового нарахування податку на додану вартість, у зв`язку з чим не визначив податкові зобов`язання з ПДВ з бази оподаткування 329 760,00 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань на 65 952,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що пункт 181.1 статті 181 ПК України пов`язує виникнення обов`язку особи зареєструватися платником податку на додану вартість не з фактом отримання будь-якого доходу від господарської діяльності, а з досягненням визначеного цією нормою обсягу саме операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України.

Отже, для цілей застосування пункту 181.1 статті 181 ПК України контролюючий орган повинен встановити не лише загальну суму коштів, отриманих особою протягом відповідного періоду, а й правову природу операцій, за результатами яких такі кошти отримані, зокрема, чи є вони операціями з постачання товарів/послуг, чи підлягають такі операції оподаткуванню податком на додану вартість, де знаходиться місце постачання відповідних послуг та чи враховуються такі операції при визначенні граничного обсягу, передбаченого пунктом 181.1 статті 181 ПК України.

З огляду на викладене, наведення в Акті перевірки загальної суми отриманого ОСОБА_1 у 2019 році доходу в розмірі 6 401 453,47 грн не є достатньою підставою для висновку про виникнення у нього обов`язку зареєструватися платником податку на додану вартість, оскільки, пункт 181.1 статті 181 ПК України пов`язує такий обов`язок не з розміром отриманого доходу, а з обсягом операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України. Відповідно, для підтвердження наявності підстав для обов`язкової реєстрації платником ПДВ контролюючий орган мав встановити склад відповідних операцій, їх правову природу та підтвердити, що їх сукупний обсяг перевищував граничний розмір, визначений пунктом 181.1 статті 181 ПК України.

Указане має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки подальше застосування пункту 183.10 статті 183 ПК України та визначення особі податкових зобов`язань з податку на додану вартість можливе лише за умови попереднього встановлення обставин, які свідчать про наявність у такої особи обов`язку щодо обов`язкової реєстрації платником ПДВ.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 стверджував, що надавав послуги із місцем постачання не на митній території України і, відповідно, у нього був відсутній обов`язок реєструватися платником податку на додану вартість у відповідний період.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав засвідчені копії договорів постачання послуг програмування нерезидентам компанії Wheleapp LTD (Ізраїль) за контрактом від 17.07.2019 №WА-001-05222019 і компанії G5 Holdings LTD (Мальта) за контрактом від 12.07.2019 №5170, а також інвойсів і замовлень за такими договорами, датовані 2019 роком; такі документи подані англійською мовою, а також із перекладом українською мовою.

Щодо періоду з 11.01.2020 по 22.03.2021 у Акті перевірки вказано, що ОСОБА_1 задекларував обсяг постачання операцій, що не є об`єктом оподаткування операцій, місце постачання яких визначено за межами митної території України, операцій, які звільнені від оподаткування, у сумі 4 373 986,60 грн. Зазначено і те, що базою оподаткування податком на додану вартість за такий період є 329 760 грн (операції з постачання послуг комп`ютерного програмування на території України), однак позивач на порушення статті 187 Податкового кодексу не визначив і не сплатив із них ПДВ у сумі 65 952 грн.

Таким чином, факт встановленого контролюючим органом порушення нерозривно пов`язаний із декларованою податковим органом необхідністю позивачу у 2019 році реєструватися платником податку на додану вартість. Тобто, з`ясування питання наявності за результатами отримання доходів у 2019 році у позивача обов`язку реєстрації платником податку на додану вартість або ж його відсутності має вирішальне значення для встановлення наявності або ж відсутності у позивача обов`язку сплачувати податок на додану вартість із отриманої у період з 11.01.2020 по 22.03.2021 суми доходу у 329 760 грн.

Водночас, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, доказів того, що ОСОБА_1 у 2019 році отримано доходи від надання послуг, які були об`єктом оподаткування із податку на додану вартість і що їх розмір перевищив 1 000 000 грн, контролюючим органом не надано.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ДПС не довело виникнення у ОСОБА_1 обов`язку зареєструватися платником податку на додану вартість за наслідками отримання доходу від операцій із постачання товарів (послуг) у сумі, що перевищила 1 000 000 грн у 2019 році.

В свою чергу, на переконання колегії суддів, зазначення в Акті перевірки загальної суми доходу, отриманого позивачем у 2019 році, не є достатнім для висновку про досягнення ним обсягу оподатковуваних операцій, визначеного пунктом 181.1 статті 181 ПК України. Для такого висновку контролюючий орган мав встановити не лише факт надходження коштів, а й зміст відповідних господарських операцій, їх отримувачів, місце постачання послуг та належність таких операцій до операцій, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість згідно з розділом V ПК України.

Натомість, матеріали справи не свідчать про те, що контролюючим органом було належним чином виокремлено із загальної суми доходу ОСОБА_1 за 2019 рік саме ті операції, які підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, а також, не підтверджено, що сукупний обсяг таких операцій перевищив граничний розмір, визначений пунктом 181.1 статті 181 ПК України.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги про те, що сам факт отримання ОСОБА_1 у 2019 році доходу в розмірі 6 401 453,47 грн свідчив про обов`язок реєстрації платником податку на додану вартість, є необґрунтованими, оскільки не враховують правового змісту пункту 181.1 статті 181 ПК України, який пов`язує відповідний обов`язок з обсягом оподатковуваних операцій, а не із загальним розміром отриманого доходу.

Слід зазначити, що висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 11 січня 2020 року до 22 березня 2021 року є похідним від висновку про наявність у нього обов`язку зареєструватися платником ПДВ за результатами діяльності у 2019 році.

Так, в Акті перевірки зазначено, що за період з 11 січня 2020 року до 22 березня 2021 року базою оподаткування податком на додану вартість визначено 329 760,00 грн, а сума податкових зобов`язань з ПДВ, яка підлягала нарахуванню, становить 65 952,00 грн.

Водночас, застосування пункту 183.10 статті 183 ПК України можливе лише за умови встановлення того, що особа підлягала обов`язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, однак не подала до контролюючого органу відповідну реєстраційну заяву у визначений законом строк.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про обов`язок позивача визначити податкові зобов`язання з ПДВ з бази оподаткування 329 760,00 грн є необґрунтованими, оскільки, відповідачем не підтверджено первинну правову підставу для їх нарахування, а саме виникнення у ОСОБА_1 обов`язку зареєструватися платником податку на додану вартість у порядку, визначеному статтями 181, 183 ПК України.

Посилання апелянта на загальну суму отриманого позивачем доходу, положення пункту 183.10 статті 183 ПК України та визначення бази оподаткування у розмірі 329 760,00 грн не підтверджують правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки контролюючим органом не доведено, що у 2019 році ОСОБА_1 здійснювалися саме операції з постачання товарів/послуг, які підлягали оподаткуванню податком на додану вартість згідно з розділом V ПК України, у сукупному обсязі понад 1 000 000 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11.09.2023 року № 57434240207 та наявність підстав для його скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.