Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №826/9043/13-а — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9043/13-а Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Терези Ю.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, Державної податкової служби у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправними дії ДПС у м. Києві щодо розгляду скарги позивача від 10 січня 2013 року;

- визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС щодо неприйняття заперечень на акт перевірки №2219/17-20/2851723354 від 12 грудня 2012 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №2347/17-20 від 28 грудня 2012 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 0011622260 від 28 грудня 2012 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2013, зокрема замінено в адміністративній справі №826/9043/13-а відповідача-1 - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та відповідача-2 - Державну податкову службу у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Міндоходів у м. Києві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023, зокрема замінено відповідачів: Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та Головне управління ДФС м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, будинок 33/19, місто Київ, 04116, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011), як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №2347/17-20 від 28 грудня 2012 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0011622260 від 28 грудня 2012 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно та у відповідності із вимогами законодавства в результаті виявлених порушень.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що податкові повідомлення-рішення від 28.12.2012 №2347/17-20, №0011622260 є необґрунтованими, оскільки їх прийнято за відсутності в діях позивача порушень приписів податкового законодавства, на підставі висновків акта перевірки, які не відповідають дійним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

У своїй апеляційній скарзі відповідач заявляв клопотання про розгляд справи за участі його представника в судовому засіданні.

Суд звертає увагу, що в даному випадку, безпосередня участь сторін у судовому засіданні, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин.

Частиною 2 ст.311 КАС України визначено, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, ухвалене в порядку письмового провадження, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів не вбачає підстав для здійснення розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні за участю сторін, а тому відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення пункту 44.7 статті 44, підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164, пункту 171.2 статті 171, статті 36 ПК України, та порушення статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», оскільки не одержано індивідуальну ліцензію НБУ для здійснення операції з нерезидентом.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС 28 грудня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №2347/17-20 про нарахування податку з фізичних осіб на загальну суму 10166402,25 грн, з яких 8132985,80 грн за основним платежем, 2033416,45 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0011622260 про нарахування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства на загальну суму 47842200,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, дійшов висновку про відсутність у відповідача належних повноважень для застосування до позивача фінансових санкцій і прийняття податкових повідомлень-рішень, що є безумовною та самостійною підставою для їх скасування.

Водночас стосовно вимог позивача про визнання дій податкового органу неправомірними щодо неприйняття заперечень та розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення, суд зазначив, що вони задоволенню не підлягають, оскільки, самі по собі дії, результатом яких стало прийняття суб`єктом владних повноважень відповідних рішень не порушують прав позивача, а скасування спірних рішень є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Режим здійснення валютних операцій на території України встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства (далі - Декрет №15-93).

Відповідно до ст.7 Декрету №15-93 у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з п.2 ст.16 Декрету №15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Отже, у пункті 2 статті 16 вказаного Декрету компетентним органом, який має застосовувати санкції, передбачені цим пунктом, визначено Національний банк України.

Відповідно, органи системи ДПС України не є компетентними органами щодо застосування до суб`єкта господарювання санкцій, визначених у пункті 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, оскільки санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1996 №15-93, застосовуються лише Національним банком України та підпорядкованими йому особами, до яких податкові органи не відносяться, а тому у податкового органу не було повноважень для застосування до позивача фінансових санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.12.2012 №0011622260.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 11.11.2019 у справі №826/2800/17, від 10.06.2020 у справі №160/9757/19, від 04.03.2020 у справі №280/5170/18, від 23.02.2021 у справі №820/1249/18, від 14.09.2021 у справі №817/1590/16, від 15.05.2023 у справі №820/2419/17, від 09.06.2026 у справі №820/6031/17.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №2347/17-20 від 28 грудня 2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем в порушення вимог пункту 44.7 статті 44, підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164, пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не подано, сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування не здійснено.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Згідно з п.44.7 ст.44 ПУ України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Відповідно до п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164 ПУ України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) ним брухт дорогоцінних металів, крім доходу, отриманого за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України.

Пунктом 170.2 статті 170 ПК України визначено, що під час виплати доходів за зданий (проданий) платником податку брухт дорогоцінних металів особа, яка його закуповує, вважається податковим агентом та зобов`язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою цим розділом.

Облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4-170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

При застосуванні платником податку норм підпункту 170.2.9 цього пункту податковий агент - професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об`єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.

Запровадження обов`язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов`язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного (податкового) року як на території України, так і за її межами, за винятком випадків, зазначених в підпункті 170.2.8 цього пункту.

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

Інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку з доходів фізичних осіб, сплачених у зв`язку з таким даруванням чи успадкуванням.

Інвестиційний прибуток за операціями з деривативами розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку за операціями з деривативами (похідними інструментами), включаючи отримані суми періодичних або разових виплат, передбачених умовами контрактів (договорів), та документально підтвердженою сумою, сплаченою платником податку іншій стороні такого контракту (договору) з деривативами (похідними інструментами), в тому числі сплаченими сумами періодичних або разових виплат, які передбачені умовами контракту (договору).

Документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів - учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від`ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком.

У разі якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а також протягом наступних 30 календарних днів з дня такого продажу платник податку придбаває пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, то: а) інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами; б) вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ніж ціна проданого пакета.

Якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку, який продає інвестиційний актив протягом звітного (податкового) року, внаслідок чого виникає інвестиційний збиток, придбає такий інвестиційний актив або ідентичний йому пакет у наступному звітному (податковому) році, то для цілей оподаткування вартість такого придбаного пакета визначається на рівні ціни проданого пакета, відповідно збільшеної або зменшеної на різницю між цінами придбання таких двох пакетів.

Якщо платник податку продає пакет цінних паперів (корпоративні права) чи деривативів пов`язаним з ним особам, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину, інвестиційний збиток, що виникає внаслідок такого дарування або передачі у спадщину, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року.

Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від`ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення.

Інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами визначається платником податків. При цьому платник податку визначає інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, окремо від інвестиційного прибутку за операціями з цінними паперами чи деривативами, що не перебувають в обігу на такому ринку.

Для цілей цього пункту цінні папери чи деривативи визнаються такими, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів та деривативів, за одночасного дотримання таких умов: а) цінні папери та деривативи допущені до обігу хоча б на одній фондовій біржі. При цьому перелік іноземних фондових бірж визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; б) інформація про ціни (котирування) цінних паперів та деривативів публікується в засобах масової інформації (зокрема електронних) або може бути надана фондовою біржею будь-якій заінтересованій особі протягом трьох років після дати здійснення операцій з такими цінними паперами чи деривативами; в) щодо цінних паперів та деривативів розраховується ринкове котирування.

Для цілей цього пункту під національним законодавством розуміється законодавство тієї держави, на території якої здійснюється обіг цінних паперів чи деривативів (укладення цивільно-правових угод, що тягне за собою перехід права власності на цінні папери чи деривативи).

Дія підпунктів 170.2.4 та 170.2.5 не поширюється на придбання або продаж цінних паперів та деривативів, що здійснюються на фондовій біржі, а також у разі: придбання або продажу пакета акцій розміром понад 25 відсотків статутного капіталу емітента; викупу акцій емітентом, у тому числі на вимогу власника акцій; придбання емісійних цінних паперів у процесі їх приватного розміщення; придбання або продажу цінних паперів, які відповідно до вимог законодавства не можуть перебувати в обігу на фондовій біржі.

Якщо протягом звітного періоду платником податку понесені (нараховані) витрати, пов`язані з придбанням цінних паперів та деривативів, що мають ознаки фіктивності, встановлені Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, такі витрати не враховуються при визначенні фінансового результату за операціями з цінними паперами або деривативами.

Для цілей цього пункту: а) термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом; б) термін «пакет цінних паперів» означає окремий цінний папір, фондовий та товарний дериватив, а також сукупність ідентичних цінних паперів чи фондових та товарних деривативів; в) термін «ідентичний цінний папір чи дериватив» означає цінні папери чи деривативи, випущені одним емітентом за тотожними умовами емісії, виплати доходу, викупу чи погашення.

Не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу: а) дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу; б) дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадку, визначеному підпунктами 165.1.40 та 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

У випадках, зазначених у підпунктах «а» і «б» цього підпункту, платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів.

Податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у підпункті 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу).

Методика визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні функцій податкового агента встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики спільно з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно з п.171.2 ст.171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Як зазначено відповідачем в апеляційній скарзі, згідно договору позики від 20.09.2011 №б/н Позикодавець юридична особа «Klario Investments Ltd» надав поворотну позику Позичальнику громадянину ОСОБА_1 у сумі 47 842 200 грн (6 000 000 доларів США), за користування позикою матеріальна винагорода (процент) складає 0,001% за кожен календарний місяць дії цього Договору.

ОСОБА_1 отримав 20.09.2011 за актом прийому-передачі грошових коштів від 20.09.2011 №б/н, кошти (готівкові) у сумі 47 842 200 грн - 6 000 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на 20.09.2011 (1 долар США = 7,9737 грн.).

Відповідно до інформації Державної митної служби України Київської регіональної митниці щодо обставин переміщення за межі митної території України валютних коштів у значних розмірах громадянином України ОСОБА_2 та копії протоколу про порушення митних правил №671/10000/12 встановлено, що громадянин ОСОБА_1 надав банківську довідку від 06.10.2011 відділення №4 МАП «КЛАСИКБАНК» №548/045 про зняття з поточного рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я громадянина ОСОБА_1 3 000 000 доларів США та довідку від 15.10.11 ПАТ «Банк Національний кредит» про зняття з поточного рахунку № НОМЕР_2 фінансових коштів у розмірі 3 000 000 доларів США.

Згідно з висновками відповідача, громадянин ОСОБА_1 не надав до перевірки оригіналів фінансових документів на підтвердження витрат (повернення позики за договором від 20.09.2011 Позикодавця юридичної особи «Klario Investments Ltd» та фактично переданих грошових коштів за актом прийому-передачі від 20.09.2011, акту №1 від 07.10.2011, акту №2 від 16.10.11, сплати матеріальної винагороди (процент) за користування позикою позичальником ОСОБА_1 ).

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року, яке не було оскаржене в апеляційному порядку та набрало законної сили, у цивільній справі №761/9279/14-ц за позовом Кларіо Інвестментс ЛТД до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 47 842 200 грн (що еквівалентно 6 000 000,00 доларів США), процентів за користування позикою у сумі 14 352,60 грн, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Як встановлено Шевченківським районним судом м. Києва у вказаному вище рішенні, ОСОБА_1 належним чином виконав умови договорів доручення та позики, а саме, здійснив передачу грошових коштів в еквіваленті 6 000 000,00 дол. США уповноваженому представнику «Klario Investments Ltd» (Кларіо Інвестментс ЛТД.) Прошакову А.В.

З огляду на зазначене, дані обставини доказуванню не підлягають відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України.

З огляду на зазначене, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено відсутність заборгованості за договором позики від 20.09.2011, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача в частині встановленого порушення вимог пункту 44.7 статті 44, підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164, пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України, є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення від 28.12.2012 №2347/17-20 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга відповідача не містить в собі жодних доводів та заперечень стосовно висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій ДПС у м. Києві щодо розгляду скарги позивача від 10.01.2013 та визнання протиправними дій ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС щодо неприйняття заперечень на акт перевірки від 12.12.2012 №2219/17-20/2851723354.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось відповідачем в частині незадоволених позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 "Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 28 липня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

Ю.О.Тереза