Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №320/28111/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/28111/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким просила суд:

- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 лютого 2023 року №104850004671 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком протиправним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення із заявою до пенсійного органу, зарахувавши період її роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 лютого 2023 року №104850004671 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення із заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року до страхованого стажу ОСОБА_1 ;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог до ГУ ПФУ у Київській області та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Апелянт зазначив про те, що ГУ ПФУ у Київській області розгляд заяви позивача не здійснювало, а тому право позивача на призначення пенсії не порушило.

Звернув увагу на те, що розгляд заяви та поданих позивачем документів здійснювало ГУ ПФУ у Львівській області, а тому підстави для зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення із заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року до страхованого стажу відсутні.

Додатково зазначив про те, що період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року не зарахований, оскільки запис трудової книжки №23 містить виправлення дати звільнення та дати наказу на звільнення без застережних записів, а період з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року, оскільки в записі №28 дата наказу про прийняття на роботу дописана іншим чорнилом, у зв`язку з чим позивачу необхідно подати уточнюючі довідки про підтвердження періодів роботи.

Також зазначив про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж - 28 рокі.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України відповідно копії паспорту серія НОМЕР_1 виданого 25 серпня 1999 року Яготинським РВГУ МВС України в Київській обл.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 лютого 2023 року №104850004671 відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 3 місяці 21 день, за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, оскільки в п. 23 виправлена дата звільнення та дата наказу на звільнення, не завірена належним чином;

- період з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року, оскільки в п. 28 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Також суд наголосив, що оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" набрав чинності 01 січня 2004 року, до вказаної дати питання зарахування стажу для призначення пенсії, зокрема, регулювалося нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Як встановлено судом першої інстанції, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не було зараховано періоди:

- період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, оскільки в п. 23 виправлена дата звільнення та дата наказу на звільнення, не завірена належним чином;

- період з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року, оскільки в п. 28 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами п. 2.6 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні норми містить Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".

Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Так, Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, висловив позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з копією трудової книжки серія НОМЕР_2 від 14 серпня 1982 року ОСОБА_1 :

- 20 квітня 1990 року прийнята на посаду діловода в Кооператив "Берізка", наказ від 30 квітня 1990 року №8-А;

- 09 грудня 1993 року звільнена за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України, наказ від 02 грудня 1993 року №48;

- 01 січня 1996 року прийнята на посаду касира казино ТОВ "Олімпія", наказ від 29 грудня 1995 року №10;

- 15 січня 1996 року звільнена за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України, наказ від 12 січня 1996 року №2к.

З наявних у трудовій книжці записів можливо точно встановити період, протягом якого позивач перебувала у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення. Крім того, судом встановлено, що з метою уточнення наявних у трудовій книжці записів позивач зверталась із запитом для отримання відповідних архівних довідок.

Відповідно до листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 листопада 2021 року №11-13/440архівний відділ Печерської РДА не має можливості надати архівну довідку про підтвердження трудового стажу, оскільки документи з кадрових питань Кооперативу "Берізка" в архівний відділ не надавлись.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти подані громадянами документи, водночас доказів вчинення відповідних дій щодо перевірки поданих позивачем документів матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду у даній категорії справ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 лютого 2023 року №104850004671, а також необґрунтованості висновків останнього щодо наявності підстав для незарахування позивачу періодів роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року.

Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення із заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року до страхованого стажу ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 лютого 2023 року №104850004671, вік позивача станом на день звернення з заявою про призначення пенсії на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становив 61 рік 4 місяці, страховий стаж - 27 років 3 місяці 21 день, водночас до страхового стажу не зараховано періоди з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року.

Отже, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсію слугувала відсутність необхідного страхового стажу.

Оскільки судом визнано необґрунтованими висновки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо наявності підстав для незарахування позивачу періодів роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року та скасовано рішення від 22 лютого 2023 року №104850004671 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з дня звернення з відповідною заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачу страховий стаж та призначити пенсію, оскільки подану позивачем заяву з наданими документами за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято оскаржуване рішення від 22 лютого 2023 року №104850004671, а тому необхідно зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити відповідні дії.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування рішення про відмову в призначенні пенсії та необхідності зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, водночас зобов`язав орган, що не приймав відповідне рішення, судова колегія приходить вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині та прийняти нове рішення у відповідній частині.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з дня звернення із заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року, та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року до страхованого стажу ОСОБА_1 .

Ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком, з дня звернення із заявою, зарахувавши період роботи з 20 квітня 1990 року по 09 грудня 1993 року та з 01 січня 1996 року по 15 січня 1996 року до страхованого стажу ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку