Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/35426/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35426/25

Перша інстанція: суддя Радчук А.А.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ГУ ПФУ у Київській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. за трудовою книжкою від 8.04.1986р. НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №155950009373 від 28.08.2025р.;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 21.08.2025р..

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у серпні 2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 27.08.2025р. за №155950009373 ГУ ПФУ у Київській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. та 11.12.2008р. по 4.05.2010р. за трудовою книжкою від 8.04.1986р. НОМЕР_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії №155950009373 від 28.08.2025р..

Зобов`язано ГУ ПФУ в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025р. про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. та 11.12.2008р. по 4.05.2010р. за трудовою книжкою від 8.04.1986р. НОМЕР_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,2грн..

Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ у Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Під час дослідження матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку про необхідність витребування додаткових доказів у справі №420/35426/25. Так, ухвалою апеляційного суду від 13.07.2026р. витребувано від ГУ ПФУ у Київській області копію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 21.08.2025р. із доданими до неї документами

23.07.2026р. до суду надійшло клопотання про долучення доказів.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Записи в трудовій книжці позивача щодо прийняття, переведення та звільнення з роботи містять номер та дату наказу, на підставі яких такі були внесені.

З огляду на те, що з трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, вбачається, що позивач у період з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. працював в Геофізичній експедиції №6 ПГО «Якутскгеология», яка 1.01.1989р. перейменована в Центральну розвідувально-знімальну експедицію, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача вищевказаний період.

Щодо незарахування стажу за період роботи на території російської федерації з 11.12.2008р. по 4.05.2010р., суд вказав, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, що передбачала відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №155950009373 від 28.08.2025р., то суд зазначив, що предметом розгляду ГУ ПФУ у Київській області за цим рішенням була заява про призначення пенсії за віком на загальних підставах. Питання права позивача на призначення пенсії на пільгових умовах відповідач в оскаржуваному рішенні не порушував.

Суд вважав за важливе також зазначити про помилкове тлумачення позивачем норм матеріального права, адже аналізуючи підстави позову, позивач посилається на наявність у нього права на призначення пенсії згідно зі Списком №2, що регламентується п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058. Відповідно до вказаної норми, однією з обов`язкових умов для чоловіків є наявність не менше 30 років загального страхового стажу. Водночас позивач у своїх розрахунках та обґрунтуваннях помилково зазначає про достатність 25 років 6 місяців стажу. Отже, позивач, посилаючись на наявність у нього права на призначення пільгової пенсії за Списком №2, фактично намагається застосувати до неї кількісний показник стажу у 25 років 6 місяців, що не відповідає нормам законодавства.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 21.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядав ГУ ПФУ у Київській області.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області за №155950009373 від 28.08.2025р. відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Окрім того, ГУ ПФУ зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

- за трудовою книжкою від 8.04.1986р. НОМЕР_2 з 8.04.1985р. по 12.05.1989р., оскільки виправлено рік прийняття на роботу. В наданій заявником уточнюючій довідці від 11.12.2008р. №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення « 12.05.1984» не відповідає даті наказу в трудовій книжці;

- за зазначеною трудовою книжкою період робота на території російської федерації з 11.12.2008р. по 4.05.2010р., оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.

Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до положень ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі – Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.

Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з трудової книжки НОМЕР_3 , ОСОБА_1 у період з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. працював на посадах техніка-геофізика, старшого техніка-геофізика, техніка-геофізика в Геофізичній експедиції №6 ПГО «Якутськгеологія» (а.с.6).

Підставою для не зарахування пенсійним органом вказаного періоду трудової діяльності позивача стало виправлення року прийняття на роботу. Також відповідач зазначив, що в наданій заявником уточнюючій довідці від 11.12.2008р. №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення « 12.05.1984» не відповідає даті наказу в трудовій книжці.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.

На момент заповнення трудової книжки позивача діяли положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Приписами п.2.3 Інструкції №162 визначено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6.09.1973р. №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі – Постанова №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до п.1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно із п.18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічні положення містяться і в Інструкції №58.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надавалась довідка від 11.12.2008р. за №1-5/1650, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно працював в Геофізичній експедиції №6 ПГО «Якутськгеологія», район Крайньої Півночі Республіки (Саха) Якутія, прийнятий з 8.04.1985р. (наказ №108/к від 18.04.1985р.) та звільнений 12.05.1989р. (наказ №86/к від 6.03.1984р.) (а.с.10).

Щодо посилань відповідача, що у наданій позивачем уточнюючій довідці від 11.12.2008р. №1-5/1650 за зазначений період дата наказу про звільнення « 12.05.1984» не відповідає даті наказу в трудовій книжці, то колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що при виготовленні спірної довідки допущена технічна описка в даті наказу, при цьому номер наказу співпадає, період роботи позивача на даному підприємстві в спірний період також підтверджується довідкою №69 від 5.12.2008р. (а.с.11), відповідно до якої останнім місяцем нарахування позивачу заробітної платні є травень 1989 року.

Колегія суддів наголошує, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Недотримання правил ведення, зберігання трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що період роботи позивача з 8.04.1985р. по 12.05.1989р. підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування пенсійним органом періоду роботу на території російської федерації з 11.12.2008р. по 4.05.2010р., оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які угоди, які регулюють пенсійне забезпечення, судова колегія зазначає наступне.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов`язання за якою взяли на себе, зокрема, Україна та рф (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно зі ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на вказане, судова колегія вказує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992р. у м.Москва, яка набрала чинності 2.12.2022р..

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023р., яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992р. для України 19 червня 2023р..

Відповідно до п.1 Постанови КМУ від 24.06.2023р. №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993р. в м.москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023р. №72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою КМУ від 23.04.2001р. №376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993р., припинила дію 4 липня 2023р..

За правилами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду №1-рп/99 від 9.02.1999р. щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акту, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України судова колегія зауважує, що вищевказані Угоди припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.

Відтак, судова колегія вважає, що Україна, як держава - учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення та Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, у зв`язку із чим періоди роботи позивача з 11.12.2008р. по 4.05.2010р. на території рф повинні бути зараховані до страхового стажу для призначення пенсії позивачу.

На підставі вказаного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ у Київській області протиправно не зарахувало до страхового стажу вищевказаний період трудової діяльності позивача на території російської федерації.

З урахуванням наведеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії за №155950009373 від 28.08.2025р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук