Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №400/1318/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1318/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 17.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі №400/1318/26 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

10.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- зобов`язати Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 126655грн. 25 коп. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України має компенсувати втрату частини доходів.

Відповідач із позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у відзиві на позовну заяву зазначаючи, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/8997/24 ОСОБА_1 виплачено заробітну плату. На думку відповідача, компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру. Винагорода державного виконавця за сумлінне виконання своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій, яка виплачується за рахунок виконавчого збору, відноситься до разових платежів, пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків, має мотиваційний характер та інші джерела походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців. На думку Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, винагорода державного виконавця не підлягає компенсації.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі №400/1318/26 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Дніпровського міжрегіонального управління юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов`язано Дніпровське міжрегіональне управління юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 126655грн. 25коп.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою винагороди державного виконавця.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Дніпровським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на неповне з`ясування окружним адміністративним судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі №400/8997/24 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) 27.12.2025 виплачено на користь позивача всі належні суми, а саме 150 404грн. 06коп. Також, скаржник зауважує, що судом першої інстанції не установлено обставин щодо тривалості періоду між звільненням у 2019 році і зверненням до суду у 2024 році. Крім того, відповідач відмічає, що заборгованості з оплати праці перед ОСОБА_1 не було. Вона виникла лише після набрання чинності рішенням суду в справі №400/8997/24. До того ж, такий судовий акт не містив зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів. На думку Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у разі коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а тому визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. У даному випадку, право на компенсацію позивач набуває саме після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Як стверджує відповідач, винагорода державного виконавця виплачується за сумлінне виконання своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій, яка виплачується за рахунок виконавчого збору, відноситься до разових платежів, пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків, має мотиваційний характер та інші джерела походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців. Така винагорода державного виконавця не підлягає компенсації.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні у матеріалах справи докази, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 працював у Головному територіальному управлінні юстиції у Миколаївській області на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 24.12.2019 № 6285/06 «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади з 27.12.2019 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП із переведенням для подальшої роботи до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно фактичних обставин справи, розмір заробітної плати, з урахування винагороди державного виконавця, ОСОБА_1 у березні 2016 року склав 5306грн. 91коп., у квітні 2016 року – 56800грн. 77коп., у червні 2016 року – 20374грн. 70коп., у вересні 2016 року – 5155грн. 49коп., у грудні 2016 року – 105574грн. 63коп., у червні 2017 року - 137242грн., у вересні 2017 року – 215244грн. 24коп., у листопаді 2017 року – 36207грн. 66коп., у грудні 2017 року – 172488грн. 01коп., у серпні 2018 року – 46821грн. 48 коп.

Однак, при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати щорічної відпустки, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 рік Головним територіальним управління юстиції у Миколаївській області не враховано суми отриманої ОСОБА_1 як державним виконавцем винагороди у 2016, 2017, 2018 роках.

Уважаючи своє право порушеним позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 400/8997/24 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо неврахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця у 2016, 2017, 2018 роках при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати заробітної плати за дні щорічних відпусток, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 роках.

Зобов`язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_1 з урахуванням сум отриманої винагороди державного виконавця у 2016, 2017, 2018 роках при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати заробітної плати за дні щорічних відпусток, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 роках.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 у справі № 400/8997/24 апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 - без змін.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/8997/24 набрало законної сили.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/8997/24 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) 22.12.2025 виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 150 404грн. 06коп.

Уважаючи, що Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушено строк виплати доходу ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19.10.2000 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III.

Відповідно до статей 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати;

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення)

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

За приписами статті 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Так, основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави уважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Наведений підхід до розуміння зазначених вище норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 23.02.2021 у справі №803/1423/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Від цих висновків Верховний Суд не відступав.

Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи.

За фактичними обставинами даної справи, Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушено строк виплати ОСОБА_1 заробітної плати з урахуванням сум отриманої винагороди державного виконавця у 2016, 2017, 2018 роках при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати заробітної плати за дні щорічних відпусток, грошової допомоги до щорічної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2016, 2017, 2018 роках.

За таких підстав, одночасно із виплатою, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №400/8997/24, грошових коштів Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повинно було компенсувати ОСОБА_1 втрату частини доходів.

Апеляційний адміністративний суд наголошує, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 12.09.2024 у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10.10.2024 у справі №280/5397/19, від 18.12.2024 у справі №755/15005/23, від 29.05.2025 у справі №640/12053/21).

Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

У постанові від 21.08.2023 в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.05.2019 у справі №804/2994/18, від 23.12.2020 в справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 09.08.2022 у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

Беручи до уваги сформовану Верховним Судом практику, в аспекті права особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на таку компенсацію у зв`язку з порушенням строків виплати доходу за весь час невиплати, а не з дати набрання законної сили рішенням суду в справі №400/8997/24.

Наведена свідчить про безпідставність доводів скаржника про те, що право на компенсацію позивач набув лише після набрання законної сили рішенням суду в справі №400/8997/24.

Відносно припущення скаржника про те, що винагорода державного виконавця не підлягає компенсації, оскільки відноситься до разових платежів, пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків, має мотиваційний характер та інші джерела походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців, колегія суддів вказує наступне.

В постанові від 31.01.2023 в справі №160/3848/21 Верховний Суд вказав, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій

Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці.

Винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.

З огляду на вказане є безпідставними доводи відповідача, які наведено у відповідній частині апеляційної скарги.

Установлені вище судом апеляційної інстанції фактичні обставини та зроблені висновки у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі твердження скаржника.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі №400/1318/26 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький