Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №400/7241/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7241/26

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 22.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до Комунального підприємства «Санітарна очистка міста», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

18.06.2026 року Головне управління ДПС у Миколаївській області подало до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (ст.289-2 КАС України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Комунальним підприємством «Санітарна очистка міста», керівником якого є ОСОБА_1 , обліковується податковий борг у розмірі 3 311 546,52 грн., податкова вимога від 06.10.2023 року №0007057-1305-1429 вважається врученою Підприємству 11.10.2023 року. Позивач посилається на те, що вживав заходи, передбачені Податковим кодексом України, щодо погашення боргу, однак борг не було сплачено, тому звертається до суду в порядку ст.289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон керівника боржника.

Ухвалою суду від 18.06.2026 року відкрито провадження в даній адміністративній справі із особливостями, встановленими ст.289-2 КАС України, запропоновано відповідачам (Комунальному підприємству «Санітарна очистка міста» і ОСОБА_1 ) подати відзив на позовну заяву. Судове засідання призначено на 22.06.2026 року на 10:00 год. Сторони були повідомлені про дату та час судового засідання телефонограмою.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що позивач не навів жодної із передбачених законом підстав для застосування такого виняткого заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Наголосив, що вимога Головного управління ДПС у Миколаївській області ґрунтується лише на факті існування податкового боргу Комунального підприємства «Санітарна очистка міста», що не є достатньою підставою для обмеження конституційного права особи.

Також відповідач наголосив, що позивач у прохальній частині позовної заяви заявив вимогу до особи, яка не є керівником Комунального підприємства «Санітарна очистка міста», а тому заява позивача не може бути задоволена.

22.06.2026 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій уточнив прізвище, ім`я та по батькові керівника підприємства, а саме заявив вимогу до ОСОБА_1 .

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

На вказане рішення суду Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року по справі №400/7241/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ГУ ДПС у Миколаївській області про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника КП ««Санітарна очистка міста» (код ЄДРПОУ 32313770) ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до погашення податкового боргу.

Мотивуючи свою позицію апелянт пояснює, що у зв`язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом сформовано податкову вимогу форми від 06.10.2023 року №0007057-1305-1429 та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, в якій визначено, що станом на 06.10.2023 року сума боргу становить 52 021,95 грн. Доказів адміністративного чи судового оскарження вказаної вище вимоги КП «Санітарна очистка міста» суду не надано, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Після формування податкової вимоги від 06.10.2023 року, податковий борг КП «Санітарна очистка міста» лише збільшувався, що підтверджується розрахунком податкової заборгованості та витягом з інтегрованої картки платника.

Випадки, коли податкова вимога вважається відкликаною, викладені у ст.60 ПК України. А відтак, у Позивача відсутні підстави для відкликання податкової вимоги від 06.10.2023 року №0007057-1305-1429 та прийняття нової.

Отже, як зазначає апелянт, на момент звернення контролюючого органу до суду, податковий борг відповідачем не сплачено. Докази вчинення будь-яких дій, спрямованих на погашення податкового боргу КП «Санітарна очистка міста», в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, на думку ГУ ДПС у Миколаївській області, відмовляти у задоволенні позовної заяви у випадку, коли станом на день формування податкової вимоги податковий борг складає менше 1 мільйону гривень, однак борг збільшився (став більше 1 млн.грн.) та не був погашений, є, як вважає апелянт, ані нормативно обґрунтованим, ані взагалі логічним, оскільки спотворює інститут забезпечення виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу, так як в такому випадку контролюючий орган взагалі ніколи не зможе звернутися до суду з даним позовом, а відповідальна особа (керівник юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника) зможе ніколи не відповідати за наявний борг.

10.07.2026 року (вхід.№40788/26 від 10.07.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від представника Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» - Варданяна Роберта Овіковича, який також є відповідачем по справі, надійшли заперечення апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство «Санітарна очистка міста» є юридичною особою, зареєстрованою 04.05.2023 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 32313770) та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, керівником Комунального підприємства «Санітарна очистка міста» є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Комунальне підприємство «Санітарна очистка міста» вчасно не сплатило узгоджену суму податкового зобов`язання та, згідно із розрахунком податкової заборгованості, має податковий борг у сумі 3 311 546,52 грн. На момент звернення контролюючого органу до суду, податковий борг КП «Санітарна очистка міста» не було сплачено у добровільному порядку. З боку відповідача відсутні будь які дії, що були б спрямовані на погашення податкового боргу, тому позивач стверджує, що наведені обставини дають підстави для задоволення його вимог відповідно до пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України та ст.289-2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у частині першій ст.289-2 КАСУкраїни вказано, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

У пункті 24 постанови від 31.03.2025 року у справі №160/5655/22 Верховний Суд вказав: «… системний аналіз положень пункту 87.13 статті 87 ПК України та частини першої ст.289-2 КАС України дає підстави для висновку, що у контролюючого органу виникає право на звернення до адміністративного суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи боржника за межі України після спливу 240 календарних днів з дня вручення такому платнику податків податкової вимоги на суму податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень …».

Судом першої інстанції встановлено, що сума податкового боргу у податковій вимозі - 52 021,95 грн.

Так, як вказує суд першої інстанції, у пункті 30 вказаної вище постанови Верховний Суд зазначив: «… тимчасове обмеження у праві виїду керівника юридичної особи за межі України може застосовуватися за наявності у такого платника податків податкового боргу, для якого виконуються дві умови одночасно: сума податкового боргу перевищує 1 мільйон гривень, та цей податковий борг не був погашений протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги …».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Оскільки факт одночасного виконання двох умов (сплив 240-денного строку з дня вручення Комунальному підприємству «Санітарна очистка міста» податкової вимоги на суму податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень) не встановлений, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під час вирішення цього спору суд апеляційної інстанції повинен перевірити не лише наявність матеріально-правових підстав для застосування передбаченого законом заходу у вигляді тимчасового обмеження керівника юридичної особи у праві виїзду за межі України, а й дотримання контролюючим органом усіх установлених законом процесуальних вимог щодо реалізації відповідного повноваження, у тому числі щодо своєчасності звернення до адміністративного суду.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання зазначених законів.

Відповідно до вимог підпункту 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників у разі невиконання такими юридичними особами податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення податкового боргу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до вимог пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Разом із тим реалізація зазначеного повноваження не є безумовною, оскільки законодавець визначив не лише матеріально-правові умови застосування такого заходу, а й процесуальний порядок реалізації відповідного права контролюючого органу.

Так, згідно з пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує один мільйон гривень, контролюючий орган має право звернутися до суду із позовом про встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України до повного погашення такого податкового боргу.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 КАС України.

Вимогами ч.1 ст.289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що право контролюючого органу на звернення до адміністративного суду виникає лише за наявності сукупності визначених законом юридичних фактів. Разом із тим ні пункт 87.13 статті 87 Податкового кодексу України, ні стаття 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлюють спеціального процесуального строку реалізації такого права, а також не визначають процесуальних наслідків його пропуску. Саме тому під час вирішення цього спору підлягають застосуванню загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють строки звернення до адміністративного суду та наслідки їх пропуску.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який, якщо інше не встановлено законом, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту право на пред`явлення визначених законом вимог.

Колегія суддів зазначає, що положення пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України визначають момент виникнення у контролюючого органу права на звернення до адміністративного суду, однак не регулюють питання процесуального строку реалізації такого права.

Отже, після виникнення передбачених законом підстав контролюючий орган зобов`язаний реалізувати надане йому право на звернення до суду в межах процесуального строку, визначеного абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий висновок відповідає системному тлумаченню положень Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутність спеціального процесуального строку не може розцінюватися як надання суб`єкту владних повноважень необмеженого у часі права на реалізацію передбаченого законом повноваження. Процесуальні строки встановлюються законодавцем з метою забезпечення принципу правової визначеності, стабільності публічно-правових відносин, своєчасного здійснення правосуддя та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява №28249/95) зазначено, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.

Норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.

При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

Податковий кодекс України, зокрема пункт 87.13 статті 87, не містить спеціальної норми, яка б установлювала інший строк звернення контролюючого органу до суду з позовом про застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України або виключала застосування частини другої статті 122 КАС України. Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме загальний процесуальний строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2024 року у справі №140/26462/23, від 01 липня 2025 року у справі №120/2450/24, від 24 липня 2025 року у справі №80/11507/24, від 11 вересня 2025 року у справі №460/1354/25.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2025 року у справі №280/5892/25, від 18 грудня 2025 року у справі №160/20031/25 та від 13 січня 2026 року у справі №280/6866/25, від 09 квітня 2026 року у справі №480/8575/25, від 17 квітня 2026 року у справі №160/20015/25, від 21 травня 2026 року у справі №160/19898/25.

У зазначених постановах Верховний Суд звернув увагу на необхідність системного застосування положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України, статті 289-2 та статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення спорів цієї категорії.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України сформовано податкову вимогу від 06 жовтня 2023 року №0007057-1305-1429, та направлено Комунальному підприємству «Санітарна очистка міста» рекомендованим листом з повідомленням про вручення, в якій визначено, що станом на 06.10.2023 року сума боргу становить 52 021,95 грн.

Податкова вимога від 06.10.2023 року №0007057-1305-1429 вручена Комунальному підприємству «Санітарна очистка міста» 11.10.2023 року (т.2 а.с.188).

Отже, саме з 11.10.2023 року підлягає обчисленню встановлений пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України строк у 240 календарних днів.

Здійснивши обчислення зазначеного строку, колегія суддів встановила, що він сплив 07.06.2024 року.

Таким чином, починаючи з 08.06.2024 року, за наявності інших передбачених законом умов, у контролюючого органу виникло право на звернення до адміністративного суду із позовом про застосування тимчасового обмеження керівника юридичної особи у праві виїзду за межі України.

Оскільки спеціального процесуального строку для реалізації такого права Податковим кодексом України не встановлено, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак останнім днем звернення Головного управління ДПС у Миколаївській області до адміністративного суду був 08.09.2024 року.

Оскільки, адміністративний позов у цій справі подано лише 18.06.2026 року, тобто після закінчення тримісячного строку, встановленого абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів доходить висновку, що контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого законом процесуального строку.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку або якщо наведені ним підстави для поновлення такого строку будуть визнані судом неповажними, адміністративний позов залишається без розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, Головне управління ДПС у Миколаївській області не звернулося до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Також матеріали справи не містять будь-яких доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали контролюючому органу своєчасно звернутися до адміністративного суду після виникнення у нього відповідного права.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта в частині їх обґрунтування щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Зокрема, не можуть бути прийняті доводи про те, що право на звернення до адміністративного суду виникло лише після спливу 240 календарних днів із 08.04.2026 року, тобто з дати, коли, за даними інтегрованої картки платника податків, сума податкового боргу вперше перевищила один мільйон гривень.

Таке тлумачення положень пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України не ґрунтується на їх змісті.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законодавець пов`язав початок перебігу 240-денного строку саме з днем вручення платнику податків податкової вимоги. Отже, юридичним фактом, з яким закон пов`язує початок перебігу цього строку, є вручення податкової вимоги, а не подальше збільшення суми податкового боргу чи виникнення нових узгоджених грошових зобов`язань.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу збільшується або зменшується, але такий борг не погашається у повному обсязі, податкова вимога повторно не надсилається (не вручається), а погашенню підлягає вся сума податкового боргу, що існує на день його погашення.

Наведені положення свідчать, що законодавець не пов`язує збільшення суми податкового боргу після вручення податкової вимоги з виникненням нового юридичного факту, який потребував би повторного направлення податкової вимоги або зумовлював новий перебіг строку, встановленого пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України.

Таким чином, вручення податкової вимоги є юридичним фактом, з яким закон пов`язує подальшу реалізацію контролюючим органом передбачених законом заходів щодо погашення податкового боргу, у тому числі право на звернення до адміністративного суду із позовом, передбаченим пунктом 87.13 статті 87 Податкового кодексу України.

Інше тлумачення зазначених положень фактично призвело б до можливості щоразу обчислювати новий строк звернення до адміністративного суду лише внаслідок зміни розміру податкового боргу, що не випливає зі змісту наведених норм та суперечить принципу правової визначеності.

Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2025 року у справі №160/5655/22, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що у зазначеній постанові Верховний Суд не досліджував питання застосування до спірних правовідносин положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вони не були предметом його правового аналізу. Відтак наведена постанова не містить правового висновку щодо застосування процесуальних строків звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду та наслідків їх пропуску, а тому не виключає застосування до спірних правовідносин загальних положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що факт пропуску Головним управлінням ДПС у Миколаївській області встановленого абзацом другим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до адміністративного суду знайшов своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а матеріали справи не містять заяви про поновлення цього строку та доказів існування поважних причин його пропуску.

Разом із тим колегія суддів перевірила й інші доводи апеляційної скарги та зазначає, що вони не спростовують наведеного висновку щодо наявності передбачених частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Щодо мотивування рішення суду першої інстанції, що сума податкового боргу у податковій вимозі від 06.10.2023 року №0007057-1305-1429 складає 52 021,95 грн., тобто є меншою ніж один мільйон гривень, колегія суддів зазначає, що наведене стосується матеріально-правових передумов звернення до суду та не впливає на вирішення питання щодо наявності процесуальних підстав для залишення адміністративного позову без розгляду. Оскільки під час апеляційного перегляду встановлено факт пропуску позивачем установленого законом строку звернення до адміністративного суду, а матеріали справи не містять заяви про його поновлення та доказів поважності причин такого пропуску, зазначене мотивування не має вирішального значення для вирішення питання про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку щодо пропуску позивачем установленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не перевірив дотримання контролюючим органом установленого законом строку звернення до адміністративного суду, не застосував до спірних правовідносин положення статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та безпідставно перейшов до розгляду адміністративного позову по суті, не вирішивши питання щодо наявності процесуальних передумов для такого розгляду.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено процесуальні наслідки встановлення після відкриття провадження факту пропуску строку звернення до адміністративного суду, тоді як пунктом 8 частини першої статті 240 цього Кодексу передбачено залишення позову без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки під час апеляційного перегляду встановлено факт пропуску позивачем установленого законом строку звернення до адміністративного суду, а матеріали справи не містять заяви про його поновлення та доказів існування поважних причин такого пропуску, колегія суддів доходить висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 123 та пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Відповідно до вимог статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку із залишенням позовної заяви без розгляду з підстав, установлених статтею 240 цього Кодексу, до яких у цій справі належать підстави, визначені пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року та залишення без розгляду адміністративного позову Головного управління ДПС у Миколаївській області до Комунального підприємства «Санітарна очистка міста», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 242, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі №400/7241/26 - скасувати.

Адміністративний позов Головного управління ДПС у Миколаївській області до Комунального підприємства «Санітарна очистка міста», ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко