Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №400/8810/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8810/25

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 22.01.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

18 серпня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу Довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, оформленої відповідно до Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413 (далі – Порядок №413);

- зобов`язання відповідача надати позивачу Довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, оформленої відповідно до Додатку 6 до Порядку №413.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , з особового складу якого було частково сформовано Зведений підрозділ Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки та повітряних сил (далі – Зведений підрозділ), який оперативно підпорядкований відповідачу. Під час виконання обов`язків військової служби у межах виконання бойових завдань у Зведеному підрозділі позивач безпосередньо брав участь особи у заходах стримування збройної агресії рф проти України. У зв`язку з цим, він звернувся до відповідача про надання йому довідки за формою, встановленою додатком 6 до Порядку №413. Однак, відповідач протиправно не надав йому вказану довідку. Така бездіяльність відповідача, на думку позивача, є протиправною.

01.09.2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що відповідач відповідно до керівних документів здійснював лише оперативне керівництво підрозділом, в якому проходив військову службу позивач, а саме: постановкою задач безпосередньо підрозділу, а не особовому складу, який залучався до виконання завдань. Відповідач не володів та не володіє інформацією щодо поіменного списку особового складу, що був залучений до виконання завдань за призначенням, зокрема, і щодо позивача, адже останній не прибував у відрядження до військової частини НОМЕР_1 з відповідними документами про відрядження та не перебував на будь-якому із видів забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у цій справі. Відповідач також стверджує те, що йому не ставилися завдання щодо направлення особового складу до районів ведення бойових дій, то слід вважати, що підрозділ знаходиться в пункті постійної дислокації, поза межами вказаних районів, та виконував повсякденні завдання.

У відповіді на відзив від 08.09.2025 року представник позивача акцентував увагу на тому, що позивач був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , водночас безпосередньо військові обов`язки здійснює у Зведеному підрозділі. Тобто, військова частина НОМЕР_2 не володіє інформацією про бойові (службові) завдання, які виконував позивач у Зведеному підрозділі, а також не визначав необхідність їх здійснення та не контролював їх виконання, а тому не може бути суб`єктом публічного адміністрування, який уповноважений на видачу запитуваної позивачем довідки. Зведений підрозділ своєю чергою не є самостійним публічно-правовим утворенням (хоча і має статус суб`єкта владних повноважень), адже перебуває на фінансовому забезпечення військової частини НОМЕР_3 (Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки), і оперативно підпорядкований військовій частині НОМЕР_1 (відповідачу). Водночас військова частина НОМЕР_3 є суб`єктом освітньої діяльності, а тому не може видати позивачу відповідну довідку. Відтак єдиним суб`єктом владних повноважень, який володіє інформацією про залучення Зведеного підрозділу до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також залучення до таких заходів позивача, є військова частина НОМЕР_1 , тобто відповідач, якому оперативно підпорядкований Зведений підрозділ. Крім цього, позивач регулярно отримував додаткову винагороду за участь у відповідних заходах, які надають право на отримання статусу учасника бойових дій, однак довідку для надання самого статусу відповідач йому не надав. Представник позивача вважає недоречною позицію відповідача, що «надання статусу УБД військовослужбовцям тилових частин, які знаходяться НЕ в районах ведення бойових дій, прирівнювання їх у статусі до військовослужбовців, які безпосередньо задіяні в бойових діях у районах їх ведення (визначеними наказом Головнокомандувача Збройних Сил України), несправедливо знецінює заслуги й внесок останніх в оборону України». Позивач був задіяний до заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в межах здійснення, зокрема, протиповітряної оборони України, що підтверджується проходженням ним військової служби у Зведеному підрозділі, який прямо оперативно підпорядкований відповідачу.

У запереченнях (на відповідь на відзив) від 10.09.2025 року відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_2 , яка була безпосередньо підпорядкована військовій частині НОМЕР_3 , розформована. Відповідач не має можливості надати докази суду, у зв`язку із тим, що не являється розпорядником інформації (розпорядниками даної інформації є Генеральний штаб Збройних Сил України та військова частина НОМЕР_3 (Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки). Відповідно до вищезазначеного, позивач не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , так як її вже не існує. Він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , на базі якої був створений Зведений підрозділ, та який безпосередньо підпорядкований військовій частині НОМЕР_3 (який не перебував в районах ведення бойових дій). Відповідач також наголосив на тому, що саме безпосередня участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, є головною умовою для визнання особи учасником бойових дій. Зведений підрозділ (сформований на базі військової частини НОМЕР_3 ), в якому проходив військову службу позивач, не виконує та не виконував бойових (спеціальних) завдань в районі ведення воєнних (бойових) дій. Тож підстава для визнання безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні відповідних заходів відсутні. Всю актуальну інформацію щодо залучення позивача до виконання службових завдань має лише його безпосередній командир частини, де позивач проходить військову службу та перебуває у штаті цієї частини.

03.03.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19.08.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі, а також про витребування у відповідача документів, які підтверджують участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У відзиві на позовну заяву від 01.09.2025 року відповідач повідомив, що у нього відсутні документи, які підтверджують участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, оскільки позивач не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

29.08.2025 року представник позивача подав до суду клопотання про витребування у відповідача деяких документів та інформації.

04.09.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про часткове задоволення вищенаведеного клопотання представника позивача, а також про витребування у відповідача, зокрема, з власної ініціативи, таких доказів:

а) копію документів про формування Зведеного підрозділу Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки та повітряних сил;

б) копія документів про передання Зведеного підрозділу Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки та повітряних сил в оперативне підпорядкування військової частини НОМЕР_1 ;

в) витяг з наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 31.03.2020 року №124/ДСК «Про затвердження та введення в дію Тимчасової доктрини застосування сил оборони держави» в частині правових норм, на які військова частина НОМЕР_1 посилається у відзиві на позовну заяву від 01.09.2025 року.

У заяві від 17.09.2025 року відповідач повідомив Миколаївський окружний адміністративний суд про відсутність у нього документів про формування Зведеного підрозділу, оскільки він не наділений відповідними повноваженнями щодо формування та створення подібних військових підрозділів. Щодо документів про передання Зведеного підрозділу в оперативне підпорядкування військової частини НОМЕР_1 , то йому заборонено робити копії таких документів у зв`язку з тим, що вони містять таємну інформацію. Водночас відповідач надав суду витяг з наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 31.03.2020 року № 24/ДСК «Про затвердження та введення в дію Тимчасової доктрини застосування сил оборони держави» в частині правових норм, на які військова частина НОМЕР_1 посилається у відзиві на позовну заяву від 01.09.2025 року.

17.09.2025 року представник позивача подав до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про:

долучення до матеріалів справи копію посвідчення офіцера позивача;

залучення Зведеного підрозділу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача;

витребування у Зведеного підрозділу деяких доказів.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року задоволено клопотання представника позивача від 17.09.2025 року про долучення доказів, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у Зведеного підрозділу доказів та про залучення Зведеного підрозділу до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також про витребування в Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки доказів.

19.12.2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшли витребуванні ухвалою від 27.11.2025 року докази.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 Довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, оформленої відповідно до Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 Довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, оформленої відповідно до Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413.

На вказане рішення суду військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року по справі №400/8810/25 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.

10.03.2026 року (вхід.№13681/26 від 10.03.2026 року) через підсистему «Електронний суд» на адресу суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 – адвоката Дубового Олександра Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить відмовити залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів електронної справи, яка міститься в Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», згідно з посвідченням офіцера позивача він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зокрема у 2024-2025 роках.

01.07.2025 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати позивачу довідку за формою, встановленою додатком 6 до Порядку №413.

У листі від 07.07.2025 року №175/1/5/98/713вп відповідач відмовив у наданні позивачу довідки за формою, встановленою додатком 6 до Порядку №413, оскільки в адвокатському запиті відсутня необхідна інформація для опрацювання визначеної довідки на позивача.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому вищевказаної довідки, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку зі збройною агресією рф проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, затвердженими законами України.

Суспільні відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку стосовно захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовані, насамперед, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з вимогами ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України» , Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій регламентовані, зокрема, приписами Закону №3551-ХІІ

Згідно з вимогами ст.5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з вимогами п.19 ч.1 ст.6 Закону України №3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів. Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця. Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону №3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ

Подібний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі №440/3321/23.

На виконання вищезазначених вимог закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (надалі – Порядок №413).

На підставі внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 року №887 змін до Порядку №413 з 24.08.2023 року статус учасника бойових дій надається на підставі довідки за формою згідно додатку 6 до цього ж Порядку, виготовленої на підставі документів, які підтверджують безпосередню участь особи у заходах, - бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до таких заходів, відомостей про виконання розвідувальних заходів, або довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

За приписами п.4 Порядку №413 підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій є для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6.

Разом з цим, п.8 Порядку №413 прямо встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані протягом 30 календарних днів з дня участі таких осіб у виконанні бойових (службових) завдань подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6 або додатком 7 до цього Порядку.

Згідно з вимогами п.11 Порядку №413 для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву.

Заява може подаватися: у паперовій формі за формою згідно з додатком 8: безпосередньо комісії (міжвідомчій комісії), у тому числі шляхом надсилання засобами поштового зв`язку; через центр (заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 та 25 частини першої статті 6 Закону); в електронній формі заявниками з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону засобами Порталу «Дія» (для законних представників або уповноважених осіб зазначених осіб за наявності технічної можливості) або засобами Реєстру.

Подати заяву в електронній формі засобами Порталу Дія може громадянин України, засобами Реєстру - громадянин України, іноземець або особа без громадянства (за наявності реєстраційного номеру облікової картки платника податків).

Заявники, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій яким приймається відповідними комісіями розвідувальних органів, можуть подавати заяву на адресу такої комісії виключно у паперовій формі за формою згідно з додатком 8.

Згідно з вимогами п.24 Порядку №413 комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413 із відповідним змістом про участь особи у заходах, визначених пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-ХІІ, є необхідною передумовою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій відповідною комісією. Водночас підстави внесення інформації до такої довідки та її зміст підлягають перевірці на відповідність вимогам законодавства, у тому числі в межах здійснення судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень.

Обов`язок командира (начальника) військової частини щодо подання такої довідки виникає лише за умови наявності підтверджених належними документами фактів безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Колегія суддів при цьому наголошує, що командир (начальник) військової частини, оформлюючи довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413, не здійснює оцінку доцільності чи обґрунтованості надання статусу учасника бойових дій, оскільки такі повноваження належать відповідній комісії. Його функція полягає у внесенні до довідки відомостей про участь військовослужбовця у відповідних заходах та оформленні її на підставі наявних документів, що підтверджують виконання завдань, передбачених п.19 ч.1 ст.6 Закону №3551-ХІІ.

При оцінці вказаних доводів, колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 та «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №69/2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168, якою диференційовано додаткову винагороду залежно від характеру виконуваних завдань.

Відповідно до вимог п.1 постанови КМУ №168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Разом з тим, особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій території України або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави агресора, у період здійснення таких заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Надалі, до вказаної постанови було внесено зміни постановою КМУ від 20.01.2023 року №43, якими передбачено можливість збільшення розміру додаткової винагороди (але не більше ніж до 50 000 грн.) для військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органів військового управління або штабів угруповань військ, у тому числі поза районами ведення бойових дій, за умови здійснення ними оперативного (бойового) управління підрозділами, що ведуть бойові дії.

Отже, системний аналіз пункту 1 Постанови №168 свідчить, що законодавець чітко розмежував поняття:

- загальне виконання бойових (спеціальних) завдань у період воєнного стану, за яке виплачується додаткова винагорода до 30 000 гривень;

- безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони з обов`язковим перебуванням у районах їх ведення (здійснення), що є підставою для збільшення винагороди до 100 000 гривень.

Таке розмежування має правове значення для оцінки характеру участі військовослужбовця у виконанні військового обов`язку та не допускає ототожнення будь-якого виконання завдань у період воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Крім того, згідно з вимогами ст.9 Закону №2011-ХІІ, Указу Президента України №64/2022 та постанови КМУ №168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 затверджено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Порядок №260 доповнено новим розділом «XXXIV. Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25 січня 2023 року- застосовується з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою КМУ №168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України; з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у цьому розділі.

Військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Таким чином, Порядок №260, прийнятий на виконання постанови КМУ №168, також закріплює диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, зокрема з урахуванням факту безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення. Отже, як постанова КМУ №168, так і Порядок №260 послідовно розмежовують загальне виконання завдань у період воєнного стану та безпосередню участь у збройному конфлікті, що має істотне значення для правової оцінки характеру участі позивача.

Крім того, пунктом 3 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXIV Порядку №260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Отже, у своєму системному взаємозв`язку положення Закону №3551-ХІІ, Порядку №413, постанови КМУ №168 та розділу XXXIV Порядку №260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

При цьому нормативне розмежування розмірів додаткової винагороди (100 000, 50 000 та 30 000 гривень) не має суто фінансового характеру, а залежить від фактичних обставин, інтенсивності та умов залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема, від характеру таких завдань і території їх здійснення. Виплата у розмірі 100 000 гривень поставлена у залежність від встановлення факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення. Натомість виконання бойових (спеціальних) завдань поза межами таких районів або здійснення завдань забезпечувального чи охоронного характеру, що зумовлює виплату додаткової винагороди у меншому розмірі (30 000 гривень), саме по собі не може розцінюватися як безпосередня участь у бойових діях.

Таким чином, лише сукупність установлених обставин щодо характеру виконуваних завдань, території їх здійснення та їх належного документального підтвердження відповідно до вимог законодавства є передумовою виникнення обов`язку щодо оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413 і, відповідно, підставою для подальшого розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.

У цьому контексті заслуговує на увагу і постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» (далі - постанова КМУ №1364), якою встановлено механізм формування єдиного переліку таких територій. Відповідно до зазначеної постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних військових адміністрацій; у ньому визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації, а сам перелік підлягає регулярному оновленню.

Сам факт запровадження воєнного стану на всій території України та його тривалий характер не є визначальним для оцінки участі особи в бойових діях. Правовий режим воєнного стану є загальнодержавним, однак райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються окремими рішеннями уповноважених суб`єктів та мають конкретний територіальний характер.

Отже, нормативне регулювання чітко розмежовує загальну дію воєнного стану та конкретні території, які мають статус районів ведення воєнних (бойових) дій.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.02.2026 року у справі №№200/7237/24.

Так, предметом спору в даній справі є встановлення наявності/відсутності правових підстав для надання позивачу довідки, передбаченої додатком 6 до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413, яка є підставою для отримання статусу учасника бойових дій.

Колегією суддів встановлено, що у 2024-2025 роках позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується його посвідченням офіцера.

Відповідно до довідок відповідача від 14.08.2024 року №618, від 12.09.2024 року №725, від 10.10.2024 року №826, від 22.11.2024 року №878, від 28.12.2024 року №1084, від 13.01.2025 року №90, від 17.02.2025 року №254, від 20.08.2025 року №1104, від 26.09.2025 року №1294, від 16.10.2025 року №1437 позивач, як військовослужбовець, який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , у різні періоди 2024-2025 років виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира в складі відповідного угрупування сил і засобів оборони.

Підставою для видання наведених довідок зазначено бойові накази командира Зведеного підрозділу, бойові донесення, журнали ведення бойових дій Зведеного підрозділу та рапорти командира (начальника штабу) Зведеного підрозділу.

Отже, зі змісту цих довідок слідує, що позивач у відповідні періоди 2024-2025 років безпосередньо проходив військову службу у Зведеному підрозділі, який був оперативно підпорядкований відповідачу, і останній володіє відомостями про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира в складі відповідного угрупування сил і засобів оборони.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять рапорти Військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2024 року, від 31.08.2024 року, від 02.10.2024 року, від 13.11.2024 року, від 11.12.2024 року, від 11.02.2025 року, від 18.03.2025 року, від 18.04.2025 року, від 10.06.2025 року, від 13.08.2025 року, від 15.08.2025 року, від 21.08.2025 року, від 19.09.2025 року, з яких вбачається, що позивачу на підставі постанови КМУ від 28.02.2022 року №168, за період з липня 2024 року по серпень 2025 року (включно) нараховувалась додаткова винагорода у розмірі до 30 000 грн., в той час як постанова КМУ від 28.02.2022 року №168 визначає розмір додаткової винагороди військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - до 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Водночас, матеріалами справи не підтверджується факт виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, як особі, яка брала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, перебуваючи в районах їх ведення у період здійснення зазначених заходів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що виплата, яку отримував позивач (30 000 грн.) свідчить виключно про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у період дії воєнного стану, однак не підтверджує його безпосередньої участі у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони за умови перебування у визначених районах їх ведення.

Крім того, слід зазначити, що постановою КМУ від 06.12.2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» встановлено механізм формування єдиного переліку таких територій. Відповідно до зазначеної постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних військових адміністрацій; у ньому визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації, а сам перелік підлягає регулярному оновленню.

При цьому, запровадження та дія воєнного стану на всій території України не ототожнюються з веденням активних бойових дій у кожному регіоні держави. Нормативне визначення таких районів здійснюється у встановленому порядку відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, а також у межах механізму формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані, запровадженого постановою КМУ №1364.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що в період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , у різні періоди 2024-2025 років та виконання ним бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) командира в складі відповідного угрупування сил і засобів оборони та перебування на території, що не була віднесена до переліку територій, на якій ведуться бойові дії, а тому виконання ним службових/бойових завдань на цій території саме по собі не створює правових підстав для визнання відповідної діяльності безпосередньою участю у розумінні п.19 ч.1 ст.6 Закону України №3551-ХІІ.

На підставі наведеного, у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що сам по собі факт виконання позивачем службових обов`язків під час дії воєнного стану у спірний період, не створює для відповідача обов`язку щодо видачі останньому довідки про безпосередню участь у бойових діях, оскільки підставою для вказаних дій є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, що (документальне підтвердження) відсутнє як у відповідача, так і в матеріалах справи, а протилежного позивачем не доведено, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року – скасувати, прийняти у справі №400/8810/25 нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко