Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №400/10815/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10815/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 400/10815/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 22.06.2026 у справі № 400/10815/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив:

Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення змін до інформаційних баз, а саме в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині вилучення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 в частині вилучення відомостей про порушення правил військового обліку.

02.06.2026 від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просить вирішити питання понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 22.06.2026 у справі № 400/10815/25 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення – задовольнив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить суд ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі 400/10815/25 відмовити.

Апелянт вважає, що додаткове рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- саме по собі арифметичне зменшення заявленої суми вдвічі не є належним мотивуванням її співмірності. Апелянт також зауважує, що додаткове рішення не містить пояснення, чому розумною та необхідною є саме сума 6 000,00 грн, а не інший розмір, і не встановлює причинно-наслідкового зв`язку між кожною заявленою послугою та розглядом справи.

Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.

Пунктами 4, 6 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені Законом.

Статтею 30 цього закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розум ним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23- рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Так, до суду першої інстанції разом із заявою про ухвалення додаткового рішення, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, було надано такі документи: договір про надання правничої допомоги б/н від 05.09.2025; рахунок на оплату № 920 від 29.09.2025 на суму 12000,00 грн; платіжну інструкцію № К7АР-6М5В-С0ТА-4СК2 від 01.10.2025 на суму 2500,00 грн; платіжну інструкцію № 420М-89КА-06В6-0ХНМ від 24.10.2025 на суму 4000,00 грн; платіжну інструкцію № МВ217527110 від 07.11.2025 на суму 2000,00 грн; платіжну інструкцію № ККЕВ-6ВТТ-6497-АВН1 від 06.11.2025 на суму 2000,00 грн; платіжну інструкцію № 1O8G-0YYN-W1UR-JO5Н від 01.10.2025 на суму 1500,00 грн; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 5065 від 29.05.2026.

Згідно п. 4.3 договору про надання правничої допомоги б/н від 05.09.2025, сторони домовились про те, що при необхідності ведення судової справи, клієнт сплачує адвокату суму за підготовку справи, подання та представлення інтересів клієнта у суді 1 інстанції і становить 12000,00 грн.

29.05.2026 сторони підписали акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5065, згідно п. 1 якого за ведення судової справи позивачем сплачено адвокату 12000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Матеріалами справи підтверджено, що суду першої інстанції від представника відповідача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не надходило.

Досліджуючи надані адвокатом документи та заперечення представника відповідача на предмет співмірності заявленої суми правничою допомоги, колегією суддів встановила таке.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що розмір витрат на правову допомогу на рівні 12000,00 грн є не співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Принагідно колегія суддів акцентує, що питання розподілу судових витрат окрім іншого пов`язане також із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 грудня 2018 року справа №826/856/18.

Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги колегія суддів також зазначає, що у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20, від 24 грудня 2024 року по справі № 380/25725/21.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

Відповідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, витрати на правову допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обґрунтованим та мати розумну суму.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним додатковим рішенням.

Проаналізувавши перелік наданих позивачу адвокатом послуг з розміром гонорару який був присуджений судом першої інстанції до відшкодування, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. відповідає критеріям реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини 9 статті 139 КАС України та є співмірною зі складністю справи.

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 у справі № 420/29948/25.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 400/10815/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик