Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №400/3641/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3641/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 08.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі – ВЧ) та просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення за період з 17.08.2021 року по 19.05.2023 року, а саме таких його видів як посадовий оклад та оклад за військовим званням без урахування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року відповідно, а також інших видів грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням);

- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати йому грошового забезпечення в повному обсязі при звільненні з військової служби у розмірі 142119,76 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 17.08.2021 року по 04.08.2023 року проходив військову службу у ВЧ.

Наказом начальника ВЧ №429-ОС від 02.08.2023 року було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби позивача.

Наказом начальника ВЧ № 434-ОС від 04.08.2023 року позивача було виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

При виключенні позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним остаточного повного розрахунку при звільненні, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 року у справі №400/9227/24 зобов`язано ВЧ перерахувати (нарахувати) та доплатити (виплатити) ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17.08.2021 року по 19.05.2023 року, а саме такі його види, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року відповідно (шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт), а також інші види грошового забезпечення, розмір яких мав обраховуватися залежно від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

На виконання зазначеного рішення відповідач 21.03.2025 року перерахував позивачу грошове забезпечення у розмірі 127627,40 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем допущено протиправну затримку розрахунку при звільненні, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку з порушенням строків виплати.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 04.08.2023 року (дату виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) усіх складових грошового забезпечення.

На виконання рішення суду по справі 21.03.2025 року відповідач виплатив на користь позивача недоплачені складові грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 21.03.2025 року.

Тобто, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 04.08.2023 року по 21.03.2025 року.

За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Дійсно після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

За правовими висновками Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

Період до 18.07.2022 року включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, в якому застосовується розрахунок з визначенням відсоткового розміру невиплаченої суми до загальної суми, виплаченої при звільненні та може бути застосований принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 року по день виплати коштів на виконання рішення суду регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23.

Тобто, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 02.08.2023 року, лише в межах шести місяців.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки №66 від 23.04.2025 року про розмір середнього грошового забезпечення та розмір середньомісячного грошового забезпечення, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні повні місяці перед звільненням складає 772,39 грн.

Тобто, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, заборгованість за шість місяців складає 142119,76 грн (772,39 грн х 184 календарних дні).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду 1-ї інстанції а також звертає увагу на те, що апелянтом в доводах апеляційної скарги оскаржується виключно право позивача на отримання такої виплати, а не її розмір.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк