Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №599/819/26 — Зборівський районний суд Тернопільської області

Єдиний унікальний номер 599/819/26

Номер провадження 2/599/548/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р. Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорної В. Г., за участю секретаря судового засідання Грицай О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зборові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , просить розірвати шлюб зареєстрований 25 липня 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що зроблено актовий запис № 1348 та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третьої) частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подання заяви і до повноліття дітей.

Позов обґрунтований тим, що спільне життя з відповідачем не склалося, ОСОБА_2 понад два роки перебуває за кордоном, спільного господарства не ведуть і не підтримують подружніх відносин. Позивач вважає, що їхній шлюб носить формальних характер, тому збереження сім`ї та подальше спільне проживання є неможливим. Також, подружжя мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки вона сама не в змозі забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, тому вважає, що відповідач, як батько дітей, який є здоровим та працездатним, може сплачувати аліменти на утримання синів.

Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 27 травня 2026 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Позивач подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце судового засідання повідомлений, шляхом направлення рекомендованого повідомлення за адресою місця реєстрації. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки заперечень проти заочного розгляду справи позивач не висловлював.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 25 липня 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що зроблено актовий запис № 1348.

За час спільного подружнього життя у сторін народився син ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2019 року виданим Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 2605 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 12 січня 2024 року виданим Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №14.

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Як слідує з викладених у позовній заяві обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, спільне життя в сторін не склалося, між ними припинилися подружні стосунки, та вони перестали вести спільне господарство.

Сім`я сторін фактично розпалася і шлюб носить формальний характер.

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст.110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї суперечитиме інтересам одного з них.

На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Зважаючи на те, що сторони не підтримують шлюбних стосунків, позивач скористалася своїм правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу, беручи до уваги, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, тому суд не може примусити сторони до збереження подружніх відносин, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки та може бути припинено внаслідок волевиявлення як одного так і обох з подружжя шляхом його розірвання.

Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення, тому суд вважає, що шлюб необхідно розірвати, так як його збереження суперечитиме інтересам позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, малолітні діти сторін спору проживають разом з позивачкою, що стверджується довідкою Зборівської міської ради Тернопільського району Тернопільської області №175 від 30 квітня 2026 року.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Також, Конвенцією про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та інше.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 183 СК України, встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

В силу вимог ст. 182 СК України суд при визначенні розміру аліментів враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.

Згідно із частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Проте, у кожному конкретному випадку суд визначає розмір аліментів, виходячи із віку та потреб дітей сторін, а також фізичних та матеріальних можливостей батьків щодо утримання своїх дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом також враховано, що стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

Проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, виходячи зі встановленого законом обов`язку обох батьків щодо утримання їх дітей, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 травня 2026 року і досягнення дітьми повноліття.

При цьому, суд зауважує, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь держави судовий збір за позовні вимоги про стягнення аліментів.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 263, 265, 280, 285, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 180, 181, 182, 183, 184 СК України, суд,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити у повному обсязі.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 25 липня 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що зроблено актовий запис № 1348.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на рахунок НОМЕР_5 IBAN НОМЕР_6 банк одержувача АТ КБ «Приват Банк», Київ, Україна, аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 (однієї третьої) частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 травня 2026 і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , в користь держави судовий збір в сумі 1331 гривень 20 копійок.

Після розірвання шлюбу позивачці залишити шлюбне прізвище – ОСОБА_5 .

Копію рішення суду направити сторонам по справі.

Заочне рішення може бути переглянуто Зборівським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Зборівського

районного суду В.Г. Чорна