Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №629/4382/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 629/4382/25 Головуючий суддя І інстанції Цендра Н. В.

Провадження № 22-ц/818/1160/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Пилипчук Н.П., Гєрцика Р.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року у справі №629/4382/25 за позовом Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитом за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитом за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018.

Позовна заява мотивована тим, що 23.04.2018 між КС «Лозівський взаємний кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128, за яким останньому було надано кредит у розмірі 15000,00 грн під 54 % річних, загальним строком користування 24 місяці, з обов`язком погасити кредит до 23.04.2020.

Як зазначено у позові, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим у 2020 році КС «Лозівський взаємний кредит» зверталася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості з позичальника.

28.04.2020 рішенням суду у справі №629/838/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Лозівський взаємний кредит» за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018 прострочену суму боргу за кредитом за березень 2019 року – березень 2020 року у розмірі 9190,42 грн, заборгованість: за відсотками із застосуванням процентної ставки 54 % річних за вересень 2018 року – березень 2020 року включно у розмірі 4218,07 грн, за відсотками із застосуванням процентної ставки 90 % річних за квітень 2019 року – березень 2020 року включно у розмірі 3523,55 грн, достроково суму залишку за кредитом за квітень 2020 у розмірі 906,99 грн.

Посилаючись на п.3.1 Договору споживчого кредиту від 23.04.2018 та положення ст.625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість: за відсотками із застосуванням процентної ставки 54 % річних за період: квітень 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 27 березня 2025 року включно у розмірі 16781,67 грн, за відсотками із застосуванням процентної ставки 90 % річних за період з квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 17450,98 грн, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року позовні вимоги КС «Лозівський взаємний кредит»задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Лозівський взаємний кредит» за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД № 128 від 23.04.20183 % річних за несвоєчасне повернення суми позики за період з квітня 2020 по 23 лютого 2022 у сумі 576,18 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Лозівський взаємний кредит» судовий збір у розмірі 50,97 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник КС «Лозівський взаємний кредит»Стацевич С.К. подав апеляційну скаргу, у якій він просить повністю скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості за відсотками за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018 у розмірі 34232,65 грн. Крім того, просить здійснити відповідний розподіл судових витрат у цій справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно та неправильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Представник позивача зазначає, що відповідно до пункту 3.1 Договору споживчого кредиту на прострочену суму платежу нараховуються 90 % річних згідно зі статтею 625 ЦК України, тому суд безпідставно стягнув лише 3 % річних.

Вказує, що кредитна спілка є фінансовою установою, яка здійснює кредитування за рахунок коштів своїх членів та вкладників, а тому повинна компенсувати витрати на виплату процентів за вкладами, адміністрування кредитів і забезпечення статутної діяльності. Ненарахування передбачених Договором 90 % річних порушує принцип рівності членів кредитної спілки, ставлячи недобросовісного позичальника у вигідніше становище порівняно з добросовісними членами, які належно виконують свої зобов`язання.

Зазначає, що стягнення лише 3 % річних не компенсує наслідків тривалого прострочення, інфляційних втрат та інших реальних майнових втрат кредитної спілки. Вважає, що навіть у разі зменшення процентів таке зменшення має бути пропорційним, справедливим і забезпечувати баланс інтересів сторін, тоді як суд безпідставно зменшив суму процентів із 34232,65 грн до 576,18 грн, не врахувавши майнових інтересів кредитної спілки, її фінансового стану та інтересів вкладників.

Посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 квітня 2024 року у справі №335/4646/22, відповідно до якого зменшення процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, допускається лише у разі їх явної непропорційності наслідкам порушення зобов`язання. Вважає, що у цій справі підстав для такого зменшення не було, оскільки відповідач отримав кредит на погоджених сторонами умовах, а прострочення спричинило кредитній спілці реальні майнові втрати.

Зазначає, що суд неправильно застосував правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають компенсаційний, а не штрафний характер, а положення статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення неустойки не підлягають прямому застосуванню. При цьому суд формально послався на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2024 року у справі №335/4646/22, однак не встановив фактичний розмір збитків кредитної спілки, не оцінив співмірність договірних процентів із такими збитками та не врахував специфіку діяльності кредитної спілки.

Також зазначає, що проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають компенсаційний характер, а сторони відповідно до статей 6, 627 ЦК України вправі визначати їх розмір договором. Відповідач не довів наявності виняткових обставин чи явної непропорційності 90 % річних, а суд не навів жодних розрахунків на підтвердження такого висновку.

Крім того, виконання попереднього судового рішення не припиняє права кредитора на нарахування процентів за новий період прострочення.

На думку представника позивача, висновок суду про неспівмірність процентів є передчасним, суперечить статті 625 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду, а тому рішення підлягає скасуванню.

Судові витрати позивача у суді апеляційної інстанції складаються зі сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2020 у справі №629/838/20 було виконано 27 березня 2025 року, а його ухваленням позивачу вже було компенсовано наслідки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за період із вересня 2018 року по березень 2020 року шляхом стягнення 7741,62 грн процентів.

Суд зазначив, що за новий період прострочення позивач нарахував: за період із квітня 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 27 березня 2025 року – 54 % річних у сумі 16781,67 грн, а за період із квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року – 90 % річних у сумі 17450,98 грн.

Оцінивши розмір заявлених до стягнення процентів, суд дійшов висновку про їх неспівмірність та вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, обмежити їх розмір трьома процентами річних, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України, замість 90 % річних, визначених пунктом 3.1 Договору споживчого кредиту. При цьому суд врахував, що рішенням суду у справі №629/838/20 вже було стягнуто заборгованість за Договором споживчого кредиту з урахуванням 54 % та 90 % річних від простроченої суми, у зв`язку з чим до спірних правовідносин застосував загальні положення частини другої статті 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У результаті суд стягнув із відповідача 3 % річних за період із квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року в сумі 576,18 грн, виходячи із суми боргу 10097,41 грн та 695 днів прострочення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Як встановлено судом, 23.04.2018 між КС «Лозівський взаємний кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128, за яким останньому було надано кредит у розмірі 15000,00 грн під 54 % річних, загальним строком користування 24 місяці, з обов`язком погасити кредит до 23.04.2020.

Відповідно до п.3.3 Договору сторони домовилися, що погашення кредиту та процентів здійснюється щомісячно згідно з графіком шляхом перерахування коштів платіжним дорученням на поточний рахунок кредитора не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Згідно з п.3.1 Договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 54 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, за винятком дня оформлення кредиту. У разі порушення строку погашення кредиту на прострочену суму платежу нараховуються 90 % річних відповідно до ст.625 ЦК України.

Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим у 2020 році КС «Лозівський взаємний кредит» зверталася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості з позичальника.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28.04.2020 у справі №629/838/20 з відповідача на користь позивача стягнуто за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018 прострочену суму боргу за кредитом за березень 2019 року – березень 2020 року у розмірі 9190,42 грн, заборгованість: за відсотками із застосуванням процентної ставки 54 % річних за вересень 2018 року – березень 2020 року включно у розмірі 4218,07 грн, за відсотками із застосуванням процентної ставки 90 % річних за квітень 2019 року – березень 2020 року включно у розмірі 3523,55 грн, достроково суму залишку за кредитом за квітень 2020 у розмірі 906,99 грн.

Згідно з довідкою про стан заборгованості за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018, заборгованість за виконавчим листом №629/838/20 від 10.08.2020 була стягнута Лозівським відділом державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у повному обсязі.

З наданих позивачем розрахунку та довідок про нарахування і сплату процентів вбачається, що за новий період прострочення повернення боргу, а саме: з квітня 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 27 березня 2025 року, позивач нарахував 54 % річних у розмірі 16781,67 грн, а за період з квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року – 90 % річних у розмірі 17450,98 грн.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, у разі якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тобто у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24, провадження №12-19гс25.

Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22).

У справі, що переглядається, судом встановлено, що за умовами Договору споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23 квітня 2018 року сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці. Відтак, у межах строку кредитування до 23 квітня 2020 року відповідач мав, зокрема повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 23 квітня 2020 року, відповідач мав обов`язок повернути всю заборгованість за Договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

При цьому, у березні 2020 року кредитор звернувся до позичальника з позовом про повне дострокове погашення заборгованості, що була стягнута з нього рішенням суду від 28 квітня 2020 року у справі №629/838/20, яке повністю виконане 27 березня 2025 року.

Як вже зазначалося вище, кредитор втрачає право нараховувати відсотки згідно з кредитним договором у випадку, якщо останній звернувся до позичальника з вимогою достроково повернути кредит (позику) або частину кредиту (позики), що залишилася, на які він мав право згідно зі ст.1048 ЦК України. Після звернення кредитора з вимогою до позичальника про дострокове повернення кредиту кредитору гарантується захист його прав у порядку ч.2 ст.625 ЦК України, а не ст.1048 ЦК України у вигляді стягнення відсотків.

Враховуючи, що строк кредитування був встановлений до 23 квітня 2020 року, та у березні 2020 року кредитор звернувся до суду з позовом до позичальника, його вимоги про стягнення процентів за правомірне користування кредитом за передбаченою Договором ставкою 54 % річних за період з 24 лютого 2022 року по 27 березня 2025 року виходять за межі строку кредитування і задоволенню не підлягають.

Водночас, оскільки заборгованість у повному обсязі погашена відповідачем лише 27 березня 2025 року, кредитор має право на стягнення процентів за порушення виконання зобов`язання у порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що у разі порушення строку погашення кредиту, але не раніше першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому повинно було відбутися погашення кредиту, на прострочену суму платежу нараховується 90 % річних.

Тобто вказаним пунктом Договору сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 90 % річних від простроченої суми.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Нарахування процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір тіла кредиту, отриманого ОСОБА_1 за Договором споживчого кредиту (пенсійний) ПД №128 від 23.04.2018, складав 15000,00 грн, розмір стягнутої з нього судовим рішенням суми основного боргу складав 9190,42 грн. Рішення суду виконувалося відповідачем з квітня 2020 року до 27 березня 2025 року, сума заборгованості поступово зменшувалася.

При цьому, за період з квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року позивачем нараховано відсотки згідно ч.2 ст.625 ЦК України та п.3.1 Договору за ставкою 90 % річних у розмірі 17450,98 грн, що непропорційно перевищує суму основного боргу.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про зменшення процентів річних до ставки 3 % справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, наведеним вище критеріям і принципам добросовісності та розумності, та погоджується з розміром стягнутих судом відсотків.

Посилання КС «Лозівський взаємний кредит» в апеляційній скарзі на те, що умови Договору є однаковими для всіх позичальників, були достеменно відомі відповідачу, який був ознайомлений з Договором, не спростовують неспівмірності розміру заявлених до стягнення річних відсотків сумі основного боргу.

Твердження представника позивача про те, що застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності не може призводити до автоматичного зменшення встановлених Договором сум, а втручання суду у погоджений сторонами в п.3.1 Договору споживчого кредиту розмір процентів є порушенням принципу диспозитивності, колегія суддів відхиляє, оскільки суд має право зменшити розмір річних процентів, яке було реалізовано з урахуванням усіх обставин справи, а не лише зазначених принципів.

Посилання КС «Лозівський взаємний кредит» на те, що ненарахування процентів на прострочену суму кредиту призводить до дискримінації тих членів кредитної спілки, які своєчасно виконують свої обов`язки за кредитами, не можуть бути взяті до уваги, оскільки рішення суду у цій справі не зачіпає прав та обов`язків інших позичальників.

Доводи представника позивача про те, що визначений судом розмір річних процентів не компенсує його збитків, спричинених тривалістю прострочення, та не враховує інфляційних процесів, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позивач не заявляв вимог про відшкодування збитків та стягнення інфляційних втрат.

Отже, доводи апеляційної скарги КС «Лозівський взаємний кредит» висновків суду не спростовують.

Доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог апеляційна скарга КС «Лозівський взаємний кредит» не містить, відповідач рішення суду не оскаржив, тож у цій частині підстав для перегляду та зміни чи скасування рішення суду не вбачається.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу КС «Лозівський взаємний кредит» слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя В.Б. Яцина

Судді колегії Н.П. Пилипчук

Р.В. Гєрцик.