Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №643/10102/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/10102/25 Головуючий суддя І інстанції Сугачова О. О.

Провадження № 22-ц/818/1243/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Пилипчук Н.П., Люшні А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 року у справі №643/10102/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11.07.2024-100000786 від 11.07.2024 у розмірі 36 520,00 грн, а також судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 11.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (шляхом акцепту оферти) №11.07.2024-100000786, який останньою підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов Договору відповідачці надано кредит у розмірі 11 000,00 грн, строком на 124 дні. Відповідно до умов Договору: дата видачі кредиту – 11.07.2024; дата повернення кредиту – 11.11.2024; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку Договору не передбачено; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів, розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; процентна ставка «Економ» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 990,00 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 990,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; неустойка – 110,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Як зазначено у позові, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало у повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позовної заяви, утворилася заборгованість у розмірі 36 520,00 грн, з яких: 11 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 050,00 грн – заборгованість за процентами; 990,00 грн – комісія; 1980,00 грн – додаткова комісія; 5 500,00 грн – неустойка, внаслідок чого були порушені права та інтереси позивача. У зв`язку із зазначеним, представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості у розмірі 36 520,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Споживчий центр» Павленко Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів.

Зазначає, що між сторонами укладено Кредитний договір №11.07.2024-100000786 від 11.07.2024 в електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Документи, що складають кредитний договір, підписувалися за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний відповідачкою як фінансовий – НОМЕР_1 . Відповідачка не заперечувала, що вказаний номер телефону належить їй, або що на час укладення договору вона втратила цей засіб зв`язку. Під час укладення кредитного договору відповідачкою було пройдено ідентифікацію через систему BankID, в ході якої встановлено її особу. Видача кредитних коштів відповідачці підтверджується листом ТОВ «УПР», з яким укладено Договір на переказ коштів №ФК-П-2024/01-2. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює діяльність з надання кредитів у позику без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи чи виписки за рахунком відповідачки, а наданий розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом її розміру. Відповідачка не надала до суду першої інстанції жодних доказів на спростування наданих позивачем доказів. Відтак, суд першої інстанції, встановивши, що кредитний договір було укладено, прийшов до хибного висновку, що він не був виконаний.

Щодо судових витрат апелянт вказує, що за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, розрахований відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням результатів апеляційного розгляду зазначені судові витрати, на думку представника позивача, підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Кредитний договір №11.07.2024-100000786 від 11.07.2024 сторонами укладено в електронній формі. При цьому матеріали справи не містять жодних належних доказів виконання ТОВ «Споживчий центр» своїх зобов`язань перед відповідачкою за вказаним Договором. Зокрема, позивач не надав суду належних доказів здійснення транзакції у розмірі 11 000,00 грн на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 , а також квитанції про зарахування на картковий рахунок відповідачки вказаної суми кредиту чи виписки за її рахунком. Крім того, позивачем не було надано доказів належності саме відповідачці картки з номером, на який, нібито, була перерахована сума кредиту. При цьому суд зазначив, що позивач не скористався своїм правом на витребування доказів, і не заявляв клопотань про витребування з банківських установ відомостей щодо перерахування суми кредиту на рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт отримання відповідачкою грошових коштів, їх розмір, а також наявність у відповідачки заборгованості у сумі, зазначеній у розрахунку. Надана позивачем довідка-розрахунок про стан заборгованості не є доказом розміру боргу, який позивач просить стягнути, оскільки позивачем не доведено отримання відповідачкою кредитних коштів, а також розмір і складові дійсної заборгованості за вказаним вище Договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Судом встановлені наступні обставини справи.

11.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (шляхом акцепту оферти) №11.07.2024-100000786, який останньою підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с.17-27).

За умовами кредитного договору позивач надав відповідачці кредит у розмірі 11 000,00 грн, строком на 124 дні; спосіб перерахування коштів кредиту – банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 ; дата видачі кредиту – 11.07.2024; дата повернення кредиту – 11.11.2024; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку договору не передбачено; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів, розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку; процентна ставка «Економ» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 990,00 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 990,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; неустойка – 110,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Така ж інформація стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом відображена у Паспорті споживчого кредиту.

Представник позивача у позовній заяві зазначає, що всупереч умовам Кредитного договору №11.07.2024-100000786 від 11.07.2024, ОСОБА_1 не виконала свого зобов`язання перед позивачем.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, станом на дату звернення до суду, заборгованість відповідачки перед позивачем становить 36 520,00 грн, з яких: 11 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 17 050,00 грн – заборгованість за процентами; 990,00 грн – комісія; 1980,00 грн – додаткова комісія; 5 500,00 грн – неустойка.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем надано: копію анкети, копію Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) від 11.07.2024, копію Заявки Кредитного договору №11.07.2024-100000786 (кредитної лінії) від 11.07.2024, копію відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору №11.07.2024-100000786 (кредитної лінії) від 11.07.2024, копію інформаційного повідомлення позичальника, копію Паспорта споживчого кредиту, копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.06.2025 та копію Довідки-розрахунку.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про укладення вищевказаного договору не оскаржуються, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України колегія суддів їх не перевіряє.

Поряд із цим матеріали справи дійсно не містять належних і достатніх доказів видачі первісним кредитором та отримання відповідачкою кредитних коштів.

На підтвердження надання 11.07.2024 відповідачці кредитних коштів у розмірі 11 000,00 грн позивачем надано до суду лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №30-1706 від 17.06.2025 (а.с.29).

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ні з наданого позивачем листа, ні з інших наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що даний переказ стосується саме відповідачки. Зокрема, зазначений лист не містить усієї необхідної інформації про отримувача, яка б давала можливість ідентифікувати її як позичальника, а також усіх необхідних реквізитів, які б свідчили про те, що кредитні кошти були надані ТОВ «Споживчий центр» та отримані ОСОБА_1 .

Крім того, неможливо встановити, чи належить зазначена картка відповідачці, а також чи зазначала вона цей номер картки під час оформлення заявки або укладення кредитного договору, оскільки кредитний договір містить лише неповний (маскований) номер картки – № НОМЕР_3 ХХХХ 3771.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні виписки за особовим рахунком відповідачки чи довідки про рух грошових коштів на рахунку позичальника, які є первинними документами та належними доказами використання кредитних коштів, а також наявності й розміру заборгованості.

Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 ; зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; лист не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.

Те саме стосується і довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №11.07.2024-100000786 від 11.07.2024 (а.с.28), поданої позивачем, оскільки вона створена самим позивачем, є похідним, обробленим документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Відтак апеляційний суд вважає недоведеною позивачем наявність у відповідачки заборгованості за вказаним Договором у розмірі, зазначеному у розрахунку заборгованості.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює діяльність з надання кредитів у позику без відкриття рахунку, а тому не може надати первинні банківські документи чи виписки за рахунком відповідачки.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 3, 21, 28, 29, 30, 31, 36, 37, 40, 52, 54, 68, 81, 82, 85, 86, 90, 94 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» визначено основні терміни, що застосовуються у сфері платіжних операцій, зокрема: платіжна операція, ініціатор, платник, отримувач, користувач платіжних послуг, платіжна інструкція, унікальний ідентифікатор, надавач платіжних послуг, а також фінансова установа, що має право на надання платіжних послуг.

Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що до фінансових платіжних послуг належать, зокрема, послуги з виконання платіжних операцій із рахунку/на рахунок користувача, включаючи кредитові та дебетові перекази, а також інші платіжні операції, що здійснюються із застосуванням платіжних інструментів, а також послуги з переказу коштів без відкриття рахунку

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про платіжні послуги», до надавачів платіжних послуг належать банки, платіжні установи, установи електронних грошей, фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг, оператори поштового зв`язку, Національний банк України, а також інші суб`єкти, визначені цією нормою. При цьому фінансові установи набувають права на надання фінансових платіжних послуг за умови отримання відповідної ліцензії та включення до Реєстру.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія є фінансовою установою, яка на підставі ліцензії має право надавати, зокрема, послуги з надання коштів у кредит, а також інші фінансові послуги у визначених законом межах.

Положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №163 (далі – Інструкція НБУ №163), визначено, що платіжна інструкція є розпорядженням ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції. Вона оформлюється в електронній або паперовій формі та повинна містити обов`язкові реквізити, що забезпечують ідентифікацію платника, отримувача, суми та призначення платежу, а також підтверджують належне оформлення та виконання платіжної операції надавачем платіжних послуг.

Аналіз наведених норм права свідчить, що правове регулювання здійснення безготівкових розрахунків та платіжних операцій є універсальним і поширюється на всіх надавачів платіжних послуг незалежно від їх організаційно-правової форми, включаючи як банківські установи, так і небанківські фінансові установи, зокрема фінансові компанії.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Споживчий центр» внесене до цього Реєстру 11.11.2010, вид економічної діяльності: 64.92 Інші види кредитування (основний) (а.с.32).

Таким чином, вимоги законодавства щодо підтвердження платіжних операцій, оформлення платіжних інструкцій та належного документального підтвердження переказу коштів однаковою мірою поширюються на всіх надавачів платіжних послуг.

Клопотань про витребування таких доказів від позивача також не надходило, а суд позбавлений можливості витребувати такі докази з власної ініціативи.

Посилання представника позивача на ненадання відповідачкою доказів, які б спростовували доводи позивача є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів і за своїм змістом фактично означає покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства та принципу змагальності сторін.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не надано виписки за особовим рахунком відповідачки чи довідки про рух грошових коштів на рахунку позичальника, які є первинними документами та належними доказами використання кредитних коштів, а також наявності й розміру заборгованості, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав.

Інші, наведені у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновку суду першої інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.

З урахуванням того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт надання кредитних коштів, а також розмір заявленої заборгованості, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 13 жовтня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 липня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

Н.П. Пилипчук

А.І. Люшня.