Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №638/12917/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/12917/23 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко Л. М.

Провадження № 22-ц/818/884/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про стягнення плати за користування житлом

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Пилипчук Н.П., Люшні А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2025 року у справі № 638/12917/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2022 року у розмірі 69852,87 грн, 3 % річних у розмірі 1205,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 7337,60 грн та судового збору у розмірі 2684 грн.

Позовна заява мотивована тим, відповідачка за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2022 року не в повному обсязі сплачувала вартість наданих послуг з теплопостачання, внаслідок чого у неї перед позивачем утворилася заборгованість. Добровільно відповідачка заборгованість не погашає, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 24 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 34997,83 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» 3 % річних у сумі 1205,20 грн та інфляційні втрати у сумі 7337,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» витрати зі сплати судового збору у сумі 1440,11 грн.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2025 року в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з неї 3 % річних у сумі 1049,93 грн та інфляційні втрати у сумі 1784,89 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з неї 3 % річних у сумі 1205,20 грн та інфляційних втрат у сумі 7337,60 грн, оскільки нею було заявлено про застосування позовної давності як до вимог про стягнення заборгованості за надану теплову енергію, так і до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Зазначає, що суд задовольнив позовну вимогу про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії за період з 24.02.2019 по 31.01.2022 у сумі 34997,83 грн, а тому, на її думку, 3 % річних від зазначеної суми становлять 1049,93 грн.

Також вказує, що для розрахунку інфляційних втрат використовує методику, викладену в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19.

Зазначає, що індекси інфляції становили: за 2019 рік – 104,1 %; за 2020 рік – 105,0 %; за 2021 рік – 110,0 %; за січень 2022 року – 101,3 %.

На підставі наведених показників відповідачка визначила середній показник інфляції за період з 24.02.2019 по 31.01.2022 у розмірі 105,1 % ((104,1 % + 105,0 % + 110,0 % + 101,3 %) / 4).

Відтак, на її думку, інфляційні втрати за період з 24.02.2019 по 31.01.2022 становлять 1784,89 грн (34997,83 грн ? 105,1 % / 100 % – 34997,83 грн).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачку було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до ст.367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка належним чином не виконувала свої зобов`язання щодо оплати послуг з теплопостачання, у повному обсязі не вносила плату за спожиті послуги, внаслідок чого за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2022 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 69852,87 грн.

При цьому відповідачка подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду, суд врахував, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії воєнного стану строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк його дії. З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 24 лютого 2019 року заявлені в межах строку позовної давності, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 24 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 34997,83 грн.

Крім того, суд дійшов висновку, що у зв`язку з простроченням відповідачкою виконання грошового зобов`язання щодо оплати комунальних послуг позивач правомірно нарахував 3 % річних у розмірі 1205,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 7337,60 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Судом встановлено, щовідповідачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються КП «Харківські теплові мережі».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна або, за згодою власника, іншою особою, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, є індивідуальним споживачем.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Обов`язок щодо оплати споживачами житлово-комунальних послуг, крім наведених положень законодавства, був також передбачений положеннями ЖК України, які були чинними у спірний період.

Відповідно до підпункту 1 пункту 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, (в редакції, яка була чинною у спірний період), споживач зобов`язаний оплачувати послуги у встановлені договором строки.

Відповідно до пункту 18 Постанови №630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини першої статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи встановлено, що відповідачка належним чином не виконувала свої зобов`язання щодо оплати послуг з теплопостачання, у повному обсязі не вносила плату за спожиті послуги, внаслідок чого за період з 01 жовтня 2015 року по 31 січня 2022 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 69852,87 грн.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідачка подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжено до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

У пункті 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX було перелічено всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. Усі ці строки було продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії воєнного або надзвичайного стану.

З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 24 лютого 2019 року заявлені в межах строку позовної давності, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 24 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 34997,83 грн.

Рішення суду в частині стягнення з відповідачки заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 24 лютого 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 34997,83 грн не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Доводи відповідачки про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які заявлені, на її думку, поза межами строку позовної давності, не знайшли підтвердження.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

Наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правильним, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що вони нараховані за період з жовтня 2020 року по січень 2022 року, тобто в межах строку позовної давності (а.с.6).

При цьому інфляційні втрати та 3 % річних нараховані позивачем з урахуванням конкретних сум заборгованості та періодів прострочення їх сплати, що відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України. Отже, розрахунок, наведений позивачем, спростовує розрахунки, наведені відповідачкою.

Згідно з положеннями статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Норма статті 625 ЦК України передбачає нарахування процентів із застосуванням індексу інфляції, що має компенсаційний, а не штрафний характер, а нарахування 3 % річних від простроченої суми є платою за користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Таким чином, наведений позивачем розрахунок відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України. Відповідачка не надала належних та допустимих доказів неправильності проведеного позивачем розрахунку, який узгоджується з наявними у справі доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки відповідачка не надала до суду належних, допустимих та достатніх у розумінні статей 76-80 ЦПК України доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 липня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

Н.П. Пилипчук

А.І. Люшня.