Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №404/3400/26 — Кропивницький апеляційний суд

Кропивницький апеляційний суд

Провадження № 11-кп/4809/459/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1

Категорія ст. 186 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12026121010000381 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 16 квітня 2026 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровограда, українець, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не одружений, працюючий завгоспом редакції газети «Народне слово»,, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

засуджений за ч.4 ст.186 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

Згідно зі ст.76 КК України протягом іспитового строку покласти на ОСОБА_8 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні на залучення експерта для проведення експертизи у розмірі 1782 грн. 80 коп.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду ОСОБА_8 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений у період дії воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК України, за таких обставин.

24.02.2026 року близько 12.50 год., в період дії воєнного стану в Україні, ОСОБА_8 перебував біля будинку № 4 по вул. Івана Похитонова, м. Кропивницького. В цей час він помітив, що неподалік його місцезнаходження підсковзнулась та впала малолітня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якої від падіння з кишені куртки випав мобільний телефон марки «Samsung Galaxy M32, 6/128 Gb».

Усвідомлюючи, що мобільний телефон складає матеріальну цінність, у ОСОБА_8 виник умисел на таємне викрадення чужого майна. Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи умисно та цілеспрямовано, переслідуючи мету власної наживи, з корисливих спонукань, ОСОБА_8 таємно, шляхом вільного доступу, підібрав мобільний телефон, який належить потерпілій ОСОБА_11 , вартістю 3951 грн. 67 коп.

В подальшому, реалізовуючи свій злочинний умисел, сховав викрадений телефон в кишеню кофти, в яку був одягнений, та почав тікати з місця вчинення кримінального правопорушення, однак його злочинні дії були помічені очевидцями вчинення вказаного кримінального правопорушення, і які почали вимагати зупинитись і повернути викрадене.

Проте, ОСОБА_8 ігноруючи вимоги очевидців, з викраденим майном зник та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду на суму 3951 грн. 67 коп.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просить:

- скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв`язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість;

- ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч. 4 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців;

- виключити з мотивувальної частини пом`якшуючі обставини: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

В іншій частині вирок Фортечного районного суду міста Кропивницького від 16.04.2026 залишити без змін.

На підставі ч. 3 ст. 404 КПК України під час розгляду справи судом апеляційної інстанції повторно дослідити письмові матеріали кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом не вмотивовано те, яким саме чином впливає урахування особи винного ОСОБА_8 , оскільки вказані судом першої інстанції відомості жодним чином не знижують ступінь суспільної небезпеки, як особи злочинця, та як це дозволяє в подальшому виключити повторне вчинення кримінальних правопорушень. Наведені судом пом`якшуючі обставини не може слугувати чинником, який у сукупності з іншою інформацією про засудженого міг би відіграти ключову роль для застосування положень ст. 69 КК України.

Із судового рішення вбачається, що застосовуючи положення ч. 1 ст. 69 КК України щодо ОСОБА_8 суд послався на врахування ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, щире каяття засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, активне сприяння його розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку потерпілій та особу обвинуваченого.

На думку сторони обвинувачення, з незрозумілих підстав судом вказано обставиною, яка пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину, оскільки активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомити правоохоронним органам або суду факти у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.

Вважає, що висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_8 вимог ст. 69 КК було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

Також на думку сторони обвинувачення призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є недоцільним та несправедливим, і не слугуватиме запорукою досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, внаслідок м`якості.

Таким чином, призначаючи ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, судом першої інстанції належним чином не враховано вимоги ст. 50 КК України, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, що призвело до призначення покарання, яке через м`якість є явно несправедливим.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_8 ,та його захисника ОСОБА_12 ,які заперечували проти апеляційної скарги прокурора, та просили вирок районного суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора, підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.4 ст.189 КК України,оскільки він в суді першої інстанції вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив всі обставини вчинення злочину, вказані у висунутому йому обвинуваченні, вказав, що розкаюється у вчиненому та просив суворо не карати.

Дослідження доказів по даній справі в суді першої інстанції відбувалось на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому обвинувачений та інші учасники судового розгляду справи позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 вірно кваліфіковані за ч.4 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

Також, не встановленого упередженого ставлення суду до обвинуваченого ОСОБА_8 під час розгляду справи, процесуальні права обвинуваченого та їх реалізація в ході судового розгляду справи були забезпечені та дотримані, і їх істотних порушень, не встановлено.

Тому, колегія суддів відповідно до вимог ст. 404 КПК України, переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 420 КПК України, визначено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Так, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, виразилось у застосуванні ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 - колегія суддів вважає обґрунтованими та погоджується з ними, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так й іншими особами.

Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому, за змістом ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Проте, суд першої інстанції при призначенні покарання повною мірою не врахував всіх обставин справи, тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого, внаслідок чого при призначенні покарання безпідставно застосував вимоги ст. 75 КК України.

Так, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є умисними закінченим тяжким злочином, особу винуватого, який є осудним, не одружений, не перебуває на обліках в КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР» та КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер», раніше не судимий.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої, суд визнав щире каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування збитки потерпілій.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої – судом не встановлено.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що покарання

ОСОБА_8 необхідно призначити із застосуванням ст. 75 КК України.

Так відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.9 його Постанови №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Однак, суд першої інстанції з одних і тих самих підстав прийняв рішення про застосування по відношенню до ОСОБА_8 вимог як ст. 75 КК України так і

ст. 69 КК України.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки суспільній небезпечності дій ОСОБА_8 , який фактично мав взагалі можність віддати потерпілій телефон тим самим взагалі відмовитися від вказаних дій та уникнути кримінальної відповідальності.

Щодо наявності обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, необхідно зазначити наступне.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що щире каяття повинно мати не формальний характер, оскільки воно характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою вину, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року, провадження № 51-2607 км 18, справа № 759/7784/15-к).

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Тож можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Як вбачається з протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_8 наявного в матеріалах справи (а.с. 115-116, т. 1), під час досудового розслідування останній скористався правом передбачений вимогами ст. 63 Конституції України та відмовився від дачі показань.

А тому, посилання суду першої інстанції про наявність обставини - активне сприяння розкриттю злочин є такою, що не знайшла своє підтвердження в ході розгляду справи.

Разом з тим, судом першої інстанції взагалі не мотивовано рішення про наявність обставини яка пом`якшує покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

В той же час з обвинувального акту вбачається, що органом досудового розслідування не встановлено жодної обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 .

Тобто ОСОБА_8 в ході досудового розслідування взагалі не визнавав вину у вчиненні кримінального правопорушення, не здійснював осуд своєї поведінки.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з апеляційними доводами сторони обвинувачення про відсутність обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Окремо необхідно зазначити про те, що з матеріалів справи вбачається, що після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 намагався втекти та за ним побіг інспектор поліції, який почав його переслідувати.

Наздогнавши ОСОБА_8 , та після розмови з інспектором поліції, обвинувачений кинув телефон, який в подальшому був переданий потерпілій на зберігання.

Однак суд першої інстанції встановивши ОСОБА_8 обставину, яка пом`якшує покарання - відшкодування збитки потерпілій, жодним чином не мотивував відповідними доказами наявність вказаної обставини.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально - вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Наведене не надає колегії суддів підстав вважати можливим звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, оскільки при його визначенні підлягають врахуванню тяжкість злочину, дані про особу винного та всі обставини справи у їх сукупності.

Вказане узгоджується з принципом юридичної визначеності, що є істотно важливим для довіри до судової системи та забезпечення верховенства права. Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватися дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.

Хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій в сучасних складних суспільних умовах, проте вони не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Що в такому разі уможливить ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих та нерозумних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

З урахуванням вказаних обставин, колегія судді приходить до висновку, що врахування одних і тих самих пом`якшуючих обставин, що дають підстави для застосування до ОСОБА_8 положень як ст. 69 так і ст.75 КК України є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його суспільній небезпечності.

Висновки суду першої інстанції про можливість призначення ОСОБА_8 покарання із застосування вимог ст. 75 КК України суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

При цьому, необхідно зазначити про те, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України законодавцем передбачено обставини, які пом`якшують покарання, а саме з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Вказані обставини за своєю суттю є однією обставиною, які пом`якшують покарання, оскільки вказані обставини мають одну мету – щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки.

В той же час, колегією суддів буде враховуватись наявна обставина, яка пом`якшує покарання – визнання вини, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення та розгляд справи проводився на підставі вимог ст. 349 КПК України.

В той же час, колегією суддів не можуть бути врахована думка потерпілої яка просила не позбавляти його волі обвинуваченого, оскільки думка потерпілої при призначенні покарання не є вирішальною.

За таких підстав, доводи прокурора знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

На переконання колегії суддів, місцевий суд належно не дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України, не врахував обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого

ОСОБА_8 кримінального правопорушення.

При призначенні нового покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів відповідно до статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є умисним, корисливим, тяжким злочином, особу винуватого, який є осудним, не одружений, не перебуває на обліках в КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР» та КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер», раніше не судимий.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, а також обставини справи, вік, особу та стан здоров`я обвинуваченого, обставини справи, тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла до переконливого висновку, що за спрямованістю поведінки, ОСОБА_8 як особа, представляє суспільну небезпеку для оточуючих.

Також, ОСОБА_8 зазначимв, що проходить ВЛК та має намір добровільно піти на військову службу до ЗСУ.

Досліджуючи характеризуючи дані про особу обвинуваченого, встановлені пом`якшуючі обставини – визнання вини та відсутність збитків, ставлення обвинуваченого до інкримінованого злочину, на думку колегії суддів є такими, що істотно знижують ступень тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання. Зазначені обставини в своїй сукупності, а також те, що ОСОБА_8 рані не притягувався до кримінальної відповідальності, вину визнав повністю, відшкодував заподіяні збитки, потерпіла просила призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі, дають підстави щодо призначення основного покарання за ч.4 ст.186 КК Україниіз застосуванням ч.1 ст.69 КК України нижче від нижчої межі встановленої санкцією вказаної статті у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Таке покарання буде відповідати тяжкості вчиненого, обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченого ОСОБА_8 та буде обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами, та відповідати меті покарання, визначеній ст. 50 КК України.

Тому, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково - постановити новий вирок, призначивши обвинуваченому із застосування ч. 1 ст. 69 КК України основне покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.186 КК України.

Керуючись ст.ст. 376, 404-405, 407, 419-420 ч. 15 ст.615 КПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 –задовольнити частково.

Вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 16 квітня 2026 року щодо ОСОБА_8 за ч. 4 ст.186 КК України – скасувати в частині призначеного покарання.

ОСОБА_8 визнати винним за ч. 4 ст.186 КК України та призначити покарання із застосування ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме два дні з 28 липня 2026 року по 29 липня 2026 року включно

В решті вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 16 квітня 2026 року - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4