Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №345/1889/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/1889/26

Провадження № 22-ц/4808/1473/26

Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Мальцевої Є.Є., Девляшевського В.А.,

за участю секретаря – Кузів А.В.

учасники справи

позивач – ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року, постановлену у складі судді Сухарник І.І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди.

Позов мотивовано тим, що 22.02.2019 року між ОСОБА_1 як приватним підприємцем та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення в майновому комплексі будівель та споруд за адресою по АДРЕСА_1 , визначеного як бокс №7, загальною площею біля 100,0 м2.

Згідно пункту 2 договору, сторони узгодили розмір орендною плати на рівні 2000,0 грн за один місяць. Термін його дії становив від 20.02.2019 року до 20.02.2020 року (пункт 9 договору).

Сторони домовилися, що підписують акт прийому-передачі приміщення і таким же чином сторони припиняють договір оренди (пункт 10 договору). У відповідності до даного пункту, договір оренди за відсутності заперечень від орендодавця та орендаря продовжувався з 20.02.2020 року по 20.02.2021 року, з 20.02.2021 року по 20.02.2022 року,аз 01.02.2022 року був укладений новий договір оренди.

З дня підписання договору 22.02.2019 року відповідач розпочав оренду приміщення встановивши окремий лічильник для обліку спожитої ним електроенергії, вартість якого була відшкодована орендодавцем та здійснив платіж за перший місяць оренди приміщення у розмірі 2000,0 грн.

Від початку оренди нежитлового приміщення з 20.02.2019 року і до 20.07.2021 року орендар належним чином виконував свої обов`язки по сплаті орендної плати. Приблизно з 20.07.2021 року орендні платежі припинилися по причині, як пояснював орендар, із затримкою реалізації виготовленої продукції, а також незадовільним станом здоров`я.

01.01.2022 року відповідач, власноруч написав позивачу розписку про наявність заборгованості за орендоване приміщення у розмірі 35250,0 грн і 01 лютого 2022 року між сторонами був укладений новий договір оренди нежитлових приміщень.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по орендній платі у розмірі 35250,00 грн та витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди. Роз`яснено позивачу, що позов по цій справі підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Калуського міськрайонного суду від 16.06.2026 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про закриття провадження, проте у матеріалах справи відсутні докази направлення копії клопотання з додатками позивачу, позбавивши позивача можливості вчасно подати заперечення на таке клопотання.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що договори від 20.02.2019 і від 01.02.2022 року є господарськими.

22.02.2019 року договір оренди нежитлового приміщення укладено між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме як фізичною особою. Оскільки відповідач виступив у спірних правовідносинах як фізична особа, ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Висновок суду про господарсько-правовий характер договору лише через те, що предметом оренди є нежитлове приміщення, є необґрунтованим. Сам факт отримання в оренду нежитлового приміщення фізичною особою не наділяє її статусом суб`єкта господарювання без відповідної державної реєстрації. Здавання приміщень в оренду із метою отримання прибутку дійсно є підприємницькою діяльністю для позивача, проте для відповідача як орендодавця/орендаря (фізичної особи), який може використовувати майно для власних потреб (збереження авто чи іншого майна), такі відносини не набувають статусу господарських.

Суд не дослідив належним чином ані статус відповідача як фізичної особи, ані цивільно-правовий характер спірних відносин щодо стягнення боргу. Зазначивши процесуальні норми та практику Верховного Суду, суд припустився суперечності у власних висновках, що призвело до ухвалення незаконної та необґрунтованої ухвали.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відзив ОСОБА_2 повернуто без розгляду.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату та час повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

В судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, про дату та час повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Закриваючи провадження суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, що підтверджується випискою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Предметом договорів від 20.02.2019 і від 01.02.2022є нежитлове приміщення, яке передається для ведення господарської діяльності. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що спір виник із правочинів, укладених у сфері господарювання, тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З таким висновком суд погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на статті 4 та частину першу статті 20 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями, що підтверджується випискою та витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01.02.2022 року між ОСОБА_1 як приватним підприємцем та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення в майновому, комплексі будівель та споруд за адресою по АДРЕСА_1 , визначеного як бокс № 7, загальною площею біля 100,0 кв.м для ведення господарської діяльності.

20.02.2019 року між ОСОБА_1 як приватним підприємцем та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення складу, площею - 45 кв.м, для ведення господарської діяльності.

Пунктом 1 вказаних договорів визначено, що нежитлові приміщення передаються в оренду для господарської діяльності.

Позивач звертаючись до суду, просить стягнути оренду плату у розмірі 35250, 00 грн, у зв`язку з неналежним виконанням договорів оренди.

Спір у справі стосується правовідносин оренди. Предметом спірних договорів оренди є строкове платне користування орендарем нежитловим приміщенням (п.1.1 договорів), приміщення, що передається в оренду на умовах договору, повинно бути використане орендарем для ведення своєї господарської діяльності (пункт 1.1 договору). Позивач є фізичною особою-підприємцем, орендар також є фізичною особою –підприємцем.

Тобто, спір між сторонами виник з виконанням правочину (договору оренди) в їх господарській діяльності, а тому в силу пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно норм ГПК України. І висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України є правильний та відповідає вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем доказів надсилання клопотання про закриття провадження у справі згідно зі ст. 83 ЦПК України позивачу. Водночас зазначене порушення не призвело до ухвалення незаконного чи необґрунтованого судового рішення у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України. Крім того, розглядаючи справу, суд самостійно визначачає характер спірних правовідносин, здійснює їхню правову кваліфікацію та обирає норму матеріального права, що регулює спірні відносини, незалежно від позиції сторін.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для її скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати по сплаті судового збору відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева