Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №345/4020/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/4020/24

Провадження № 22-ц/4808/1344/26

Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Пнівчук О. В.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзундза Ольга Петрівна на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 року, в складі судді Гапоненка Р. В. постановлену у м. Калуш Івано-Франківської області, повний текст якої складено 27 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до судуіз заявою про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду за позовом ОСОБА_1 до неї про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

В обґрунтування заяви, заявник вказує, що 04.03.2025 року Івано-Франківський апеляційний суд постановив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною задовольнив. Усунув перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши батькові дитини ОСОБА_1 такі способи спілкування та виховання дитини: спілкування з дитиною ОСОБА_1 шляхом відозв`язку, зокрема з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або за допомогою програм Zoom, Skype у перший та третій четвер місяця з 16 до 17 години за київським часом за участі ОСОБА_1 у приміщенні Калуського міського центру соціальних служб та присутності практичного психолога центру, з урахуванням режиму дня дитини та різниці в часі з країною перебування; безперешкодне спілкування з дитиною ОСОБА_1 особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, що не передбачають безпосереднього візуального контакту між батьком та дитиною з урахуванням режиму дня та зайнятості дитини; встановлено ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках та погодження батьками часу зустрічей та спілкування з дитиною.

11.03.2026 року держаним виконавцем Мощич М. Б. було винесено вимогу виконавця. Згідно даної вимоги виконавець встановила ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках 22.04.2026 року. Однак, ОСОБА_2 не може прибути на територію України разом з дитиною для побачення з ОСОБА_1 з наступних причин: вона разом з трьома своїми неповнолітніми дітьми перебуває на території Республіки Польща, там діти навчаються. Для того щоб приїхати в Україну на побачення дочки ОСОБА_4 з батьком вона вимушена взяти і двох інших своїх дітей, оскільки вони не можуть залишатися самі без матері в Польщі. Так як, навчальний рік у дітей триває до 26.06.2026 року, то приїзд в Україну на даний час є неможливим. Крім того, у ОСОБА_5 діагностовано психіатром емоційний розлад та рекомендована психологічна підтримка. Дитина в школі в м. Білосток Республіки Польща займається з психологом і перерва в відвідуванні психолога, викликана поїздкою в Україну, може негативно вплинути на психологічний стан дитини і її здоров`я. Також в даний час вирішується питання щодо надання дитині ОСОБА_6 , дозволу на тимчасове проживання на території Польщі, яке має бути розглянуте протягом року з часу звернення (заяву подано 30.07.2025 року). Якщо дитина зараз залишить територію Польщі, то вона не зможе повернутися в Польщу і відповідно не зможе закінчити навчання.

А тому, просить суд, відстрочити (розстрочити) виконання судового рішення а саме, постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04.03.2025 року в частині «встановити ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках та погодження батьками часу зустрічей та спілкування з дитиною » до 01.08.2026 року.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 року заяву задоволено.

Відстрочено ОСОБА_2 виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04.03.2025 року в частині встановлення ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках та погодження батьками часу зустрічей та спілкування з дитиною до 01.08.2026 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Дзундза О. П., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення, відмовити в задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд задовольняючи заяву послався на проживання дитини у Республіці Польща, її навчання та необхідність психологічного супроводу. Водночас зазначені обставини не мають виняткового характеру та існували ще на момент ухвалення постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2025 року.

Суд не встановив виникнення будь-яких нових обставин після набрання рішенням законної сили, які б унеможливлювали або істотно ускладнювали його виконання.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що виконання постанови суду є неможливим. Так, у справі відсутні: медичні висновки про заборону дитині виїжджати до України, висновки психолога про неможливість або небезпечність виконання рішення.

Також зазначає, що суд не надав належної оцінки факту попереднього виконання рішення. Так, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду вже виконувалося раніше, дитина приїжджала в Україну для зустрічі з батьком. На думку апелянта, зазначена обставина свідчить про реальну можливість виконання рішення суду та спростовує доводи заявника про наявність об`єктивних перешкод для його виконання.

Також суд першої інстанції не забезпечив належного балансу між інтересами дитини та правом батька на участь у її вихованні, яке гарантується як національним законодавством, так і міжнародними стандартами захисту сімейного життя.

Окрім того, заслуговує на увагу і те, що суд не навів переконливих мотивів, чому відстрочення надано саме до 01 серпня 2026 року, а отже визначений строк є довільним та належним чином не обґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Крикун Т. О. вказує, щопри постановлення судом оскаржуваної ухвали норми закону не були порушені, а висновки суду повністю відповідають обставинам справи та підтверджені належними доказами, які містяться в матеріалах справи. Більше того, дане рішення відповідає найкращим інтересам дитини, а баланс між правами батька і інтересами дитини зберігається, адже виконання рішення відстрочено на дуже незначний час. В зв`язку з наведеним, оскаржувану ухвалу вважають законною та обґрунтованою і такою, що не може бути скасованою з формальних міркувань апелянта.

Згідно із пунктом 26 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Крикун Т. О. в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та просили розглядати справу за їх відсутності, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Дзундзи О. П., яка просила скаргу задовольнити,дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву про відстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції врахував наявність об`єктивних даних, які перешкоджають виконанню рішення суду з поважних причин, а саме те, що ОСОБА_7 є ученицею 2с класу в «Початковій Школі № 5 імені Владислава Бронєвського» та на даний час навчальний рік ще триває. Крім того, у ОСОБА_5 діагностовано психіатром емоційний розлад та рекомендована психологічна підтримка, перерва у відвідуванні психолога, викликана поїздкою в Україну, може негативно вплинути на психологічний стан дитини і її здоров`я. Також у даний час вирішується питання щодо надання ОСОБА_6 дозволу на тимчасове проживання на території Польщі, яке має бути розглянуте протягом року з часу звернення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 04.03.2025 року Івано-Франківський апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено. Усунуто перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши батькові дитини ОСОБА_1 такі способи спілкування та виховання дитини: спілкування з дитиною ОСОБА_1 шляхом відеозв`язку, зокрема з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або за допомогою програм Zoom, Skype у перший та третій четвер місяця з 16 до 17 години за київським часом за участі ОСОБА_1 у приміщенні Калуського міського центру соціальних служб та присутності практичного психолога центру, з урахуванням режиму дня дитини та різниці в часі з країною перебування; безперешкодне спілкування з дитиною ОСОБА_1 особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, що не передбачають безпосереднього візуального контакту між батьком та дитиною з урахуванням режиму дня та зайнятості дитини; встановити ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках та погодження батьками часу зустрічей та спілкування з дитиною.

25.08.2025 року на виконання цього судового рішення був виданий виконавчий лист.

Головним державним виконавцем 11.03.2026 року було винесено вимогу виконавця. Згідно даної вимоги виконавець встановила ОСОБА_1 побачення з дитиною один раз на шість місяців на території України у приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини за умови оплати ОСОБА_1 витрат матері дитини на дорогу в обох напрямках 22.04.2026 року.

Згідно медичної довідки від 17.03.2026 року виданої «Просте товариство «Спеціалізований психіатричний кабінет», перекладеної на українську мову, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено діагноз: емоційний розлад. Рекомендовано психологічна підтримка.

Відповідно до довідки про навчання в школі від 19.02.2026 року, виданою «Початкова Школа № 5 імені Владислава Бронєвського», встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ученицею 2с класу в 2025/2026 навчальному році.

Згідно довідки від 31.07.2026 року, виданою « ОСОБА_8 », встановлено, що законним представником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було подано заяву про надання дозволу на тимчасове проживання на території Республіки Польща. Станом на теперішній час жодного остаточного рішення не прийнято.

З претензії ОСОБА_2 від 05.03.2026 року вбачається, що вона разом з дочкою приїхали на виконання умов Постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 04.03.2025 року на територію України 03.08.2025 року де перебували до 26.08.2025 року. Вона витратила на дорогу в обидві сторони 7 600 грн. За період їх перебування на території України за погодженням сторін ОСОБА_1 двічі мав побачення з дочкою в приміщенні Калуського центру соціальних служб в присутності практичного психолога центру соціальних служб та матері дитини, а саме: 18.08.2025 року та 21.08.2025 року. Проте, ОСОБА_1 до даного часу не виконав зустрічне зобов`язання покладене на нього Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04.03.2025 року, а саме: оплатити витрати матері дитини на дорогу в обох напрямках. В зв`язку з цим, просить негайно оплатити втрати на дорогу в обох напрямках в розмірі 7 600 грн. шляхом перерахування даних коштів на картковий рахунок.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною права на суд та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання рішення залишилося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п`ятої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи – тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26 червня 2013 року розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі «Глоба проти України» № 15729/07 від 05 липня 2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Законодавство України не містить вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Тобто, перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у національному законодавстві є нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки виконання остаточного рішення у законі відсутнє.

Отже, суд, який прийняв рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

З аналізу наведених норм слідує, що відстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення.

Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що суд не встановив виникнення будь-яких нових обставин після набрання рішенням законної сили, які б унеможливлювали або істотно ускладнювали його виконання, то таке на увагу суду не заслуговує.

Так, як на підставу для відстрочення виконання рішення суду ОСОБА_2 посилається на те, що разом з трьома своїми неповнолітніми дітьми перебуває на час війни в Україні на території Республіки Польща, що підтверджується встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 04 березня 2026 року та є перешкодою для приїзду останньої з дочкою, оскільки у такому разі ОСОБА_2 змушена брати двох інших дітей з собою, оскільки вони не зможуть залишитися наодинці за кордоном, що у свою чергу призведе до значних матеріальних витрат.

Крім того, навчальний рік у дочки сторін Діани завершується 26.06.2026 року, що підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою про навчання в школі № SP5.4317.13.2026 від 19.02.2026 року (т. 2, а.с.98), що на переконання колегії суддів також є об`єктивною підставою для відстрочення виконання рішення суду, оскільки приїзд Діани до України спричинить переривання у навчанні дитини, що призведе до порушення права на освіту дочки сторін.

Верховний Суд у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23 зауважує, що військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України.

В цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.

Відтак, апеляційний суд, з урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, в межах своєї компетенції, з метою врахування найкращих інтересів дитини, погоджується з висновком суду першої інстанції про відстрочення виконання рішення суду в частині зустрічей батька з дитиною на території України до 01 серпня 2026 року, передбачивши можливість спілкування батька з дитиною в режимі відеозв`язку, а також засобами телефонного, поштового, електронного та іншого способу зв`язку, що не передбачають безпосереднього візуального контакту між батьками та дитиною з урахуванням режиму дня та зайнятості дитини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтовані висновки суду першої інстанції, які відповідають правовим висновкам Верховного суду викладеним з приводу вказаного питання, та зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 490904, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при постановленні оскарженої ухвали судом першої інстанції були додержані норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права, а тому ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзундза Ольга Петрівна – залишити без задоволення.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

О. В. Пнівчук