Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №199/15759/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5318/26 Справа № 199/15759/25 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року у складі судді Руденко В.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що будучи особою з інвалідністю ІІІ групи з 01 жовтня 2022 року, має єдиний дохід це пенсія по інвалідності у розмірі 2361,00 грн., яку щомісячно витрачає на лікування у зв`язку з рядом захворювань, тому потребує матеріальної допомоги, яку відповідач не надає, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду та просити стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду довічно.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала суду належних доказів на підтвердження власного доходу, як і не довела потребу у щомісячній допомозі у розмірі частини заробітку (доходу) відповідача, який визнав позов, тому суд вважав, що спір між сторонами відсутній.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 є працездатною особою, офіційно працевлаштований, має постійний дохід та може надавати фінансову або в натуральній формі допомогу, яку він добровільно будучи сином, не надає. Зазначає, що єдиним доходом є пенсія по інвалідності, розмір якої становить 2361,00 грн., що значно менше ніж вона потребує для купівлі ліків, підтримувальної терапії, не говорячи вже про харчування чи сплату комунальних платежів. Вказує, що суд першої інстанції зробив невірний висновок щодо процесуальних наслідків визнання позову відповідачем.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із статтею 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи безстроково, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 797786 від 01 вересня 2022 року.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним, в розумінні частини третьої статті 75 СК України, вважається той з батьків, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

У статті 201 СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладання на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років, батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я, батьки потребують матеріальної допомоги, відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків.

Моментом виникнення обов`язку утримувати своїх батьків є наявність усіх вищеперерахованих умов.

Згідно із частинами першою та третьою статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнені кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Суд у такому разі визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (частина перша статті 205 СК України).

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у цивільній справі № 212/1055/18-ц (касаційне провадження № 61-2386сво19).

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 75 СК України особа, є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» (на час звернення із даним позовом до суду) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня становить 2361,00 грн.

Відповідно до довідки про перерахунок пенсії від 26 серпня 2025 року, ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 2361,00 грн.

Доказів того, що отримуваний дохід позбавляє позивача можливості бути забезпеченою за рівнем життя не нижче від встановленого прожиткового мінімуму, виходячи з приписів статті 46 Конституції України, не надано.

Крім того, до наданих чеків на придбання ліків колегія суддів ставиться критично, оскільки з них неможливо встановити, чи придбані вони саме для неї, чи для інших осіб, з урахуванням того, що чеки містять, зокрема, ліки, які не вказані у медичних виписках як рекомендоване лікування.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься квитанція про оплату комплекту фіксаторів для транспедикулярної фіксації хребта у розмірі 54545 грн., де платником вказано відповідача, тобто, наявні підстави вважати, що останній приймає участь у витратах, викликаних станом здоров`я матері.

З урахуванням викладеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки ОСОБА_1 не надала належні та допустимі докази на підтвердження заявленого позову, а тягар доведення обґрунтованості пред`явленого позову покладається на позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зробив невірний висновок щодо процесуальних наслідків визнання позову відповідачем, є необґрунтованими, оскільки визнання позову свідчить про відсутність заперечень щодо заявлених вимог та підтверджує відсутність між сторонами розбіжностей стосовно предмета спору, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, який узгоджується з встановленими обставинами справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Додатково колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з позовом на підставі положень статті 203 СК України, яка передбачає участь повнолітніх дітей у додаткових витратах на батьків, викликаних обставинами виключно негативного характеру, та надати докази додаткових витрат, пов`язаних з лікуванням.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

М.О. Макаров