Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №203/7930/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6013/26 Справа № 203/7930/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя першої інстанції Казак С.Ю.),

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила поновити її на роботі на посаді завідувача відділу лікаря ветеринарної медицини відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що 20 жовтня 2025 року її було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проте при звільненні відповідач не запропонував їй усіх наявних вакантних посад, які відповідали її кваліфікації, зокрема посади завідувача відділу у новоствореному відповідно до наказу №526/К від 14.08.2025 року відділі реєстрації зразків та оформлення документів, не звернувся до профспілкового органу та не врахував її переважне право на залишення на роботі.

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 з 20 жовтня 2025 року на посаді завідувача відділу лікаря ветеринарної медицини відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 133 422 грн. 83 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць у розмірі 31839 грн 54 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 2036 грн 34 коп.

Із вказаним рішенням суду не погодилась Дніпропетровська регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та в особі представника Ситник Н.М. та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а також стягнути з позивачки на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2443,61 грн.

Мотивує скаргу тим, що зміна структури підприємства, внаслідок якої ліквідовано відділ відбору і реєстрації зразків та оформлення документів і створено новий відділ реєстрації зразків та оформлення документів, є реальною зміною в організації виробництва і праці, а питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників належить виключно до компетенції роботодавця і не підлягає переоцінці судом. На переконання скаржника, суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт введення нових посад у структурі підприємства з наявністю вакансій, оскільки посада завідувача відділу у новоствореному підрозділі станом на час звільнення позивачки не була укомплектована і не набула статусу вакантної.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги положення Наказу №526/К від 14.08.2025 року про введення в дію Структури та штатного розпису Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, згідно якого створення нового відділу реєстрації зразків та оформлення документів здійснено з метою оптимізації роботи, шляхом об`єднання двох відділів - відділу прийому та реєстрації патологічного матеріалу (п. 1.1. Наказу №526/К ) та відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів (п. 1.2. Наказу №526/К) є за своєю суттю реорганізацією.

Питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників не належить до компетенції суду, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, скорочення штату є самостійною підставою для звільнення працівника. Факт зміни структури підприємства, ліквідації підрозділів та введення нових посад підтверджується наказами №66/ОД та №526/К. Суд першої інстанції фактично втрутився у господарську діяльність роботодавця, оцінюючи «реальність» змін, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Суд першої інстанції безпідставно встановив, що Позивач не відмовлялась від запропонованих посад, посилаючись відсутність відповідей на заяву Позивача від 17.10.2025 та 20.10.2025 проте Суд першої інстанції не врахував відповідь Відповідача (аркуш 38 справи), що посада провідного лікаря ветеринарної медицини відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів відсутня в штатному розкладі Відповідача, а згоду на переведення на іншу посаду запропоновану Відповідачем, Позивачка не надавала.

Судом першої інстанції не враховано норми частини другої статті 40 КЗпП України, що перевести працівника, можна лише за його згодою, на іншу роботу.

Також вказано на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 160/29258/25 було повністю відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лабораторії. Предметом розгляду у тій справі була вимога визнати протиправною бездіяльність Лабораторії щодо не пропонування їй посади завідувача новоствореного відділу реєстрації зразків та оформлення документів за Наказом № 526/к та зобов`язання запропонувати цю посаду.

ОСОБА_2 , просила рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник відповідача – Кобан Я.Р., у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі.

ОСОБА_1 та її представник Дєлов В.В., у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2006 року позивачку було прийнято на посаду завідуючої відділом по відбору зразків до Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

В подальшому в зв`язку із приведенням штатного розпису у відповідність до національного класифікатора України «Класифікатор професій», змін в структурі та штатному розписі підприємства, назва займаної позивачкою посади змінювалась на завідувача відділу та на завідувача відділу – лікаря ветеринарної медицини відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів.

Вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивачки та не заперечувалось відповідачем.

Також з матеріалів справи вбачається, що наказом №66/ОД від 14.08.2025 року «Про введення в дію Структури та штатного розпису» було введено в дію з 15.10.2025 року Структуру Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та з 01.11.2015 року штатний розпис.

На підставі наказу №66/ОД від 14.08.2025 року, в зв`язку із оптимізацією діючої Структури Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, підвищення ефективності роботи, наказом відповідача №526/К від 14.08.2025 року «Про введення в дію Структури та штатного розпису Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» було внесено з 15.10.2025 року зміни та, окрім іншого, ліквідовано з 15.10.2025 року відділ відбору і реєстрації зразків та оформлення документів та виведено посади завідувача відділу – лікаря ветеринарної медицини – 1 штатну одиницю, лікаря ветеринарної медицини 1 категорії – 2 штатні одиниці, лаборанта 1 категорії – 1 штатну одиницю.

В новоствореному відділі реєстрації зразків та оформлення документів введено посади: завідувача відділу – 1 штатна одиниця, провідного лікаря ветеринарної медицини – 2 штатні одиниці, лікаря ветеринарної медицини 1 категорії – 2 штатні одиниці, лікаря ветеринарної медицини – 1 штатна одиниця, провідного фахівця – 1 штатна одиниця, фахівця – 1 штатна одиниця.

14.08.2025 року позивачка відмовилась від підпису про ознайомлення із наказом №526/К від 14.08.2025 року, про що було складено відповідний акт від 14.08.2025 року. Проте, 18.08.2025 року розписалась в наказі про ознайомлення із останнім.

В зв`язку із зміною структури закладу та ліквідації з 15.10.2025 року, можливе звільнення з цієї дати на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, позивачка повідомлялась у відповідних повідомленнях про наступне вивільнення від 14.08.2025 року, 15.09.2025 року, 03.10.2025 року та 08.10.2025 року, з одночасним пропонуванням наявних посад на підприємстві.

Наказом №680/К від 20.10.2025 року позивачку було звільнено з займаної посади в зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ліквідація відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів, зі створенням відділу майже із аналогічною назвою – відділ реєстрації зразків та оформлення документів, без реальних змін у функціях (доказів протилежного відповідачем не надано), в даному випадку свідчить про відсутність у відповідача в цій частині реальних змін в організації виробництва і праці.

Апеляційний суд погоджується вказаним висновком місцевого суду.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 520/10385/16 та висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20).

Суд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18) та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 (провадження № 61-3781св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 202/825/16-ц (провадження № 61-2164св19).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Як було встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, що наказом №66/ОД від 14.08.2025 року «Про введення в дію Структури та штатного розпису» було введено в дію з 15.10.2025 року Структуру Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та з 01.11.2015 року штатний розпис.

На підставі наказу №66/ОД від 14.08.2025 року, в зв`язку із оптимізацією діючої Структури Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, підвищення ефективності роботи, наказом відповідача №526/К від 14.08.2025 року «Про введення в дію Структури та штатного розпису Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» було внесено з 15.10.2025 року зміни та, окрім іншого, ліквідовано з 15.10.2025 року відділ відбору і реєстрації зразків та оформлення документів та виведено посади завідувача відділу – лікаря ветеринарної медицини – 1 штатну одиницю, лікаря ветеринарної медицини 1 категорії – 2 штатні одиниці, лаборанта 1 категорії – 1 штатну одиницю.

В новоствореному відділі реєстрації зразків та оформлення документів введено посади: завідувача відділу – 1 штатна одиниця, провідного лікаря ветеринарної медицини – 2 штатні одиниці, лікаря ветеринарної медицини 1 категорії – 2 штатні одиниці, лікаря ветеринарної медицини – 1 штатна одиниця, провідного фахівця – 1 штатна одиниця, фахівця – 1 штатна одиниця.

14.08.2025 року позивачка відмовилась від підпису про ознайомлення із наказом №526/К від 14.08.2025 року, про що було складено відповідний акт від 14.08.2025 року. Проте, 18.08.2025 року розписалась в наказі про ознайомлення із останнім.

В зв`язку із зміною структури закладу та ліквідації з 15.10.2025 року, можливе звільнення з цієї дати на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, позивачка повідомлялась у відповідних повідомленнях про наступне вивільнення від 14.08.2025 року, 15.09.2025 року, 03.10.2025 року та 08.10.2025 року, з одночасним пропонуванням наявних посад на підприємстві.

Наказом №680/К від 20.10.2025 року позивачку було звільнено з займаної посади в зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/2191/17 від 03 червня 2020 року зазначено, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Встановивши, що у зв`язку із ліквідацією відділу відбору і реєстрації зразків та оформлення документів, зі створенням відділу майже із аналогічною назвою – відділ реєстрації зразків та оформлення документів, реальних змін у функціях фактично не відбулась, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині поновлення позивачки на посаді, оскільки функції нового відділ суттєво не відрізняються від функцій ліквідованого.

Крім того, колегія також погоджується з позицією суду першої інстанції, що заяви позивачки від 17.10.2025 року та від 20.10.2025 року про переведення її на посаду до новоствореного відділу залишились без розгляду, що свідчить про порушення роботодавцем ч.3 ст.49-2 КЗпП України.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи