Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/10301/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10301/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року, прийняте у складі суду судді Самойлюк Г.П. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 184 дні (за шість місяців);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за 184 дні (за шість місяців);

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 77 353,43 грн., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 30.08.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення 09.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму 77 353,43 грн., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 30.08.2021 по день фактичної виплати грошового забезпечення 09.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. 09.03.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/7560/24 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума грошового забезпечення. Таким чином відповідачем затримано виплату грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду, а також відповідно відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні. Таким чином, відповідач повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року№ 100, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.08.2021 року по 09.03.2026 року включно за весь час затримки виплати. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 30.08.2021 року по 09.03.2026 року включно за весь час затримки виплати. В задоволенні решти позовних вимог позивачу було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить суд апеляційної інстанції рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивачу в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги сторона зазначає, що за наявності між сторонами спору щодо розміру належних при звільненні виплат відповідач не вчиняв протиправної бездіяльності до вирішення цього спору судом, а при визначенні розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за статтею 117 Кодексу законів про працю України суд безпідставно не застосував принципи співмірності, пропорційності та розумності, викладені у актуальній практиці Великої Палати Верховного Суду, й обмежився лише нормативним строком у шість місяців, а також помилково зобов`язав виплатити компенсацію втрати частини доходів за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за відсутності факту попереднього нарахування спірних сум позивачу.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу управління з урахуванням здачі справ та посади з 30.08.2021 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 року по справі № 420/7560/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що виразилось у не здійсненні виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р.; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі №420/7560/24 – скасовано в частині, якою відмовлено у задоволені позовних вимог та в цій частині ухвалено нову постанову. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що виразилось у не здійсненні виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі № 420/7560/24 залишено без змін.

09.03.2026 року на виконання рішення по справі № 420/7560/24 ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 77353,43 грн.

Позивач вважає, що відповідач тільки 09.03.2026 року остаточно розрахувався з позивачем, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допустив протиправну бездіяльність щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні у строки, визначені статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, обмеженого нормами чинного законодавства шестимісячним строком, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відмовивши в задоволенні решти вимог за їх необґрунтованістю.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, але вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.

Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

З аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, за наслідком звільнення з військової служби, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням військової служби.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року, передбачають обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.

При цьому, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.

Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 року в справі №640/9375/20, від 18.11.2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02.12.2021 року в справі №120/1873/19-а, від 02.02.2023 року у справі №826/1575/17, від 08.06.2023 року у справі №580/1267/21.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з послужного списку військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2025 р. №27/70, підполковник ОСОБА_1 , після звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини, зняття його з усіх видів забезпечення, з 30.08.2021 по 29.03.2022 рік був слухачем та проходив навчання в НУОУ ім. Івана Черняховського. Потім з 29.03.2022 по 09.04.2022 рік знаходився у розпорядженні Головнокомандувача ЗСУ, а з 09.04.2022 вступив на військову службу на посаду старшого офіцеру відділу безпеки у військовій частині НОМЕР_2 .

Тобто, у межах спірних правовідносин позивач не був остаточно звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення.

Таким чином, обставини цієї справи свідчать про те, що Військова частина НОМЕР_1 , яка є відповідачем у даній справі, не мала зобов`язань щодо розрахунку при звільненні та не мала статусу уповноваженого органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби.

Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, суперечило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року по справі № 520/1897/22, від 16.02.2026 у справі № 360/110/24, від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24 і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а тому рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі -Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі заробітної плати (грошового забезпечення).

До того ж, ВП ВС у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 вказує, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за яким однією з умов для порушення особою питання про виплату компенсації є проведення з особою повного розрахунку, тобто фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких вона просить (зокрема, право на таку компенсацію виникає з дня фактичної виплати основного доходу).

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 року у справі № 420/7560/24 Військова частина НОМЕР_1 лише 09.03.2026 року фактично виплатила позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 77 353,43 грн.

Аналізуючи природу спірних виплат, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.06.2026 року у справі № 280/8933/24 з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 зазначила, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації грошового забезпечення та компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належного працівникові (військовослужбовцю) доходу, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної купівельної спроможності заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін.

Колегія суддів також зауважує, що в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III законодавець прямо визначив грошове забезпечення одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачена компенсація.

З огляду на те, що належні позивачу суми індексації грошового забезпечення у розмірі 77353,43 грн. були нараховані та фактично виплачені йому 09.03.2026 року, тобто з порушенням встановлених строків виплати більше ніж на один місяць, позивач з дня такої виплати набув безумовне право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

При цьому, доводи відповідача про відсутність підстав для виплати компенсації через відсутність попереднього нарахування цих сум роботодавцем колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки факт невиплати належного доходу у строки, встановлені законом, та його подальша фактична виплата через тривалий час, а саме 09.03.2026 року, є вичерпною підставою для виплати компенсації за Законом № 2050-III.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів і зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію на суму 77 353,43 грн. за період з 30.08.2021 року по 09.03.2026 року є законними, обґрунтованими та скасуванню не підлягають.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії – скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року, але не більш як за шість місяців.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні за період з 31.08.2021 року по 08.03.2026 року та зобов`язання нарахувати і виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні - відмовити.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька