Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/28253/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28253/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Гареєва Євгена Шамільйовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року, прийняте у складі суду судді Хлімоненкової М.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 в актуалізації персональних даних в реєстрі «Оберіг» щодо включення актуальних відомостей, зокрема про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є виключеним з військового обліку, є непридатним до військової служби та не є військовозобов`язаним,

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 актуалізувати персональні дані в реєстрі «Оберіг» щодо включення актуальних відомостей, зокрема про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є виключним з військового обліку, є непридатним до військової служби та не є військовозобов`язаним.

В обґрунтування позову зазначено, що згідно пенсійного посвідчення від 22.11.2023 року, позивач є пенсіонером по інвалідності 2 групи, терміном дії до 22.11.2025 року. Згідно довідки до акту огляду МСЕК №506242 Позивач є інвалідом другої групи. Проте, під час оновлення своїх даних у Резерв+, позивач виявив, що є військовозобов`язаним, замість того, що він є виключеним з військового обліку та не є військовозобов`язаним, у зв`язку із чим у жовтні та листопаді 2024 позивач звертався до відповідача із заявами про актуалізацію даних, які відповідач розглянув лише на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 по справі №420/2191/25 та за результатами розгляду заяв позивача у внесенні актуальних даних зокрема про те, що ОСОБА_1 є виключеним з військового обліку, є непридатним до військової служби та не є військовозобов`язаним, було відмовлено. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, оскільки позивач починаючи з 2019 року позивач має суттєві захворювання легенів. Так, згідно виписки з історії хвороби 21.10.2019-25.11.2019 №1687 ОСОБА_1 проходив оперативне лікування з діагнозом спонтанний пневмоторакс, кіста правого легеня. Згідно огляду сімейного лікаря від 05.10.2023 року ОСОБА_1 має діагноз R95 ХОЗЛ (бульозна хвороба легень, спонтанний пневмоторакс). Згідно огляду сімейного лікаря від 30.10.2023 року ОСОБА_1 має діагноз R95 ХОЗЛ, з поміткою заповнений лист на МСЕК. Згідно огляду пацієнта при направленні на МСЕК ОСОБА_1 має діагноз хронічне обструктивне захворювання легень, фаза загострення. Бульозна хвороба легень Стан після спонтанного пневмотораксу та видаленої кісти. Гіпертонічна хвороба ІІ стадії. На підставі ХОЗЛ ОСОБА_1 отримав інвалідність 2 групи. Згідно довідки до акту огляду МСЕК №506242 йому рекомендована робота не пов`язана із фізичним та психологічним навантаженням або не пов`язана з переохолодженням. Згідно Виписки стаціонарного хворого №951 від 01.03.2024-10.03.2024 року ОСОБА_1 хворіє тривалий час на ХОЗЛ (хронічне обструктивне запалення легень), переніс бульозну хворобу легень. 05.11.2019 року переніс видалення кісти правої легені. В 2017 році переніс пластика чашечково-мисочкової системи справа. Майже щороку виникають спонтанні пневмотараси. Страждає на гіпертонічну хворобу. У 2025 році хвороба повторюється, що вбачається з виписки стаціонарного хворого від 20.05.2025-30.05.2025 року. Проводилась операція – дренування плевральної порожнини. У листопаді 2022 року позивач пройшов ВЛК. Згідно довідки військово-лікарської комісії №9/1533 від 24.11.2022 року, позивач був визнаний непридатним до військової служби на підставі ст.46-А, графи ІІ, протоколом №35 від 24.11.2022 року з виключенням з військового обліку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Гареєв Євген Шамільйович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дав критичну оцінку дійсним та чинним офіційним документам позивача - тимчасовому посвідченню військовозобов`язаного та довідці ВЛК, які видані самим відповідачем, містять належні реквізити та не скасовані у встановленому законом порядку. Також, за доводами апелянта, суд першої інстанції переклав на позивача негативні наслідки неналежного збереження ТЦК та СП матеріалів медичного огляду (картки за додатком 13 до Положення № 402), вийшов за межі своєї компетенції шляхом здійснення власної оцінки медичних діагнозів позивача замість перевірки дотримання процедури прийняття висновку ВЛК, а також безпідставно ухилився від використання процесуальних механізмів витребування доказів чи призначення судово-документознавчої експертизи для усунення власних сумнівів щодо дійсності наданих доказів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно пенсійного посвідчення від 22.11.2023 року, ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності 2 групи, терміном дії до 22.11.2025 року.

Згідно довідки до акту огляду MCEK №506242 від 05.11.2023 позивач є інвалідом другої групи. Дата чергового переогляду 05.11.2025.

Згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 26.10.2022 року, п. 12, позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно довідки військово-лікарської комісії від 24.11.2022 року, ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби на підставі ст. 46-А, графи ІІ, протоколом №35 від 24.11.2022 року з виключенням з військового обліку.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про актуалізацію персональних даних в реєстрі «Оберіг», в якій зазначав, що під час оновлення своїх даних у Резерв+, Позивач виявив, що є військовозобов`язаним, замість того, що він є виключеним з військового обліку та не є військовозобов`язаним, у зв`язку із чим просив внести актуальні відомості щодо нього в реєстр «Оберіг». Вказану заяву відповідач отримав 05.11.2024.

30 листопада 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся із відповідною заявою, яка була отримана відповідачем 05.12.2024 року.

Не отримавши відповідей на заяви від 27.10.2024 та від 30.11.2024, представник позивача 30.12.2024 року на адресу відповідача було надіслав адвокатський запит щодо результатів розгляду заяв ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) від 27.10.2024 року та 30.11.2024 року про актуалізацію персональних даних в реєстрі «Оберіг», на який у 5-денний строк, відповіді отримано не було, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 по справі №420/2191/25 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено та зокрема зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.10.2024 року та 30.11.2024 року про актуалізацію персональних даних в реєстрі «Оберіг», зокрема про те, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є виключним з військового обліку, є непридатним до військової служби та не є військовозобов`язаним.

Листом від 15.04.2025 №6368, за підписом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивачу було повідомлено про розгляд заяви від 30.03.2025 про актуалізацію персональних даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» та відсутність підстав для актуалізації даних у відповідності до запису у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного НОМЕР_3 від 26.10.2022, шляхом зазначення, що позивач є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

У вказаному листі відповідач зокрема вказав на такі обставини:

- Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 28 березня 2022 року №94, на який позивач посилається у своїй заяві, втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони №478 від 16.07.2024 року;

- Перевіркою облікових даних, які наявні у електронній базі Реєстру (АІТС «ОБЕРІГ») ІНФОРМАЦІЯ_7 , встановлено, що позивач перебуває на обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 з 03.12.2004 року та має військовий квиток серії НОМЕР_4 виданий 28.05.2003 року ІНФОРМАЦІЯ_8 . Також перевіркою встановлено, що в період з 29.05.2003 по 30.11.2004 позивач проходив строкову військову службу, має ВОС №100 868 П та військове звання старший солдат. Перевіркою наданої копії тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 у розділі 2 «Військове звання» зазначено «рекрут», а у розділі 5 «Військово-облікова спеціальність» зазначено « НОМЕР_5 », що є невірним та не може бути зазначено у військовозобов`язаного, який проходив службу;

- У наданій позивачем копії тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 у розділі 13 «Відмітки про військовий облік», «Знято з військового обліку» наявна відмітка наступного змісту: «На підставі абз.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову під час мобілізації, але дата такого висновку не зазначена.

З цього приводу роз`яснено, що згідно з абзацом 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІХІІ, в редакції, чинній до 18 травня 2024 року передбачалось, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);

- Перевіркою поданих позивачем документів встановлено відсутність картки обстеження та медичного огляду (Додаток 13 до Положення), яка б свідчила про проходження позивачем медичного обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_9 (на т.ч).

Таким чином, як було зазначено у листі від 15.04.2025, походження довідки ВЛК від 24.11.2022 №9/1533, а також тимчасового посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_3 . копії яких було надано, мають сумнівне походження;

- Перевіркою встановлено, що позивач користується правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов`язаний, який визнаний в установленому порядку особою з інвалідністю.

Згідно пункту 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, з огляду на зазначене та аналіз правових норм, відповідач вважав, що позивачем був підтверджений статус військовозобов`язаного.

Крім того, у листі від 15.04.2025 відповідачем також зауважено, що відповідно до пункту 3 порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, він вважається недійсним.

Відповідно до пункту 4 порядку оформлення (створення) та видачі військово- облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:

у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку.

Вважаючи такі дії відповідача, які виразились у відмові в актуалізації даних щодо позивача, протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем тимчасове посвідчення військовозобов`язаного та довідка військово-лікарської комісії містять істотні процедурні дефекти й внутрішні суперечності та не підтверджені належними й допустимими доказами, зокрема первинною медичною документацією про проходження комплексного стаціонарного обстеження, карткою амбулаторного обстеження (додаток 13 до Положення № 402) і відомостями про затвердження рішення комісії штатною ВЛК, що у сукупності з недоведеністю законності підстав видачі тимчасового посвідчення особі, яка проходила строкову службу та має військовий квиток, з урахуванням обов`язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, викликає обґрунтований сумнів у факті правомірного визнання позивача непридатним до військової служби й дає підстави вважати відмову відповідача в актуалізації відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» обґрунтованою та правомірною.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно п. 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 року введено воєнний стан в Україні, який продовжувався та діє і дотепер.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до ст.33 Закону № 2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону № 2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

За нормами статей 33 та 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а ведення персонально-якісного обліку вказаних категорій громадян та внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ЄДРВР) покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на момент видачі позивачу Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного та прийняття рішення ВЛК (листопад 2022 року), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) ТЦК та СП підлягали громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку (пп. 3).

Вказана норма залишалася незмінною по своїй правовій суті і на час звернення позивача із заявами про актуалізацію даних та на момент надання відповідачем відмови від 15.04.2025 № 6368, а також залишається чинною на теперішній час (п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII передбачає виключення з обліку осіб, яких «визнано непридатними до військової служби»).

Законодавець у ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII окремо імперативно визначив, що у громадянина, якого виключено з військового обліку як визнаного непридатним до військової служби, військово-обліковий документ не вилучається, а до такого документа лише вносяться дані про виключення з військового обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що громадянин, який у встановленому законом порядку визнаний ВЛК непридатним до військової служби та виключений з військового обліку, повністю втрачає правовий статус військовозобов`язаного та перебуває поза межами суб`єктного складу осіб, стосовно яких ТЦК та СП здійснюють ведення військового обліку.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що суд першої інстанції припустився помилки, не застосувавши принцип дії закону в часі та не врахувавши юридичний факт незворотності настання правових наслідків рішення ВЛК від листопада 2022 року.

Оскільки позивач був виключений з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII ще у 2022 році, у відповідача виник імперативний обов`язок внести відповідні відомості про виключення до Єдиного державного реєстру «Оберіг» (як відображення факту припинення перебування особи на військовому обліку).

Досліджуючи правову природу статусу позивача, колегія суддів зазначає, що категорія «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» є найвищою мірою звільнення особи від виконання військового обов`язку за станом здоров`я.

Даний статус присвоюється на підставі відповідної постанови ВЛК особі, яка має стійкі, значні та незворотні порушення функцій організму, що роблять її нездатною до несення військової служби як у мирний час, так і в особливий період, зокрема, в умовах воєнного стану. Юридичне значення статусу «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» полягає у повному припиненні військово-правових відносин між громадянином і державою.

Відповідно до приписів ст.37 Закону № 2232, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: визнані непридатними до військової служби.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

До того ж, колегія суддів зазначає, що ст. 37 Закону №2232 передбачено, що у разі настання однієї з обставин, передбачених ч.6, особа виключається з військового обліку та втрачає статус військовозобов`язаного. Зазначені у ч.6 ст. 37 Закону №2232 обставини є настільки суттєвими та незворотними, що ч.1 ст.37 Закону не передбачає можливості взяття на облік осіб, які раніше були виключені з військового обліку за цих підстав.

Тобто, колегія суддів зазначає, що стаття 37 Закону України №2232 має імперативний характер і особа, яка була виключена з обліку на вказаній підставі, втрачає статус військовозобов`язаного та не може бути призвана на службу без відновлення цього статусу у встановленому законом порядку.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що особа вважається повністю виключеною з військового обліку лише після отримання двох ключових документів:

- Постанови ВЛК (висновок) про непридатність до військової служби;

- Рішення ТЦК про виключення з обліку з відповідною відміткою у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного.

Запис у військовому квитку або тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, який містить висновок про те, що громадянин є непридатний з виключенням з військового обліку, є фінальним підтвердженням і звільняє його від військового обов`язку.

Системний аналіз норм Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема статті 37 Закону №2232, свідчить, що законодавцем чітко розмежовано поняття "зняття з військового обліку" та "виключення з військового обліку". Якщо зняття з обліку є тимчасовим заходом та передбачає збереження за особою статусу військовозобов`язаного з можливістю повторного взяття на облік, то виключення з військового обліку є остаточним актом, внаслідок якого особа повністю втрачає статус військовозобов`язаного та не підлягає подальшому військовому обліку за станом здоров`я

З матеріалів справи вбачається, що відносно позивача ВЛК ухвалила постанову про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 46-А Розкладу хвороб. Водночас, у Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного поруч із записом про виключення за ст. 37 стоїть штамп про "зняття з обліку".

Колегія суддів зазначає, що оскільки саме ТЦК та СП є суб`єктом, відповідальним за правильність внесення та формулювання текстових записів у військово-обліковому документі, а позивач не має повноважень щодо ведення такого документа, помилкова заміна або поєднання посадовими особами відповідача поняття "виключення" із поняттям "зняття" не може спростовувати сам факт прийняття ВЛК рішення про повну непридатність особи та не може тягнути негативних наслідків для громадянина згідно із принципом належного урядування, а ключове юридичне значення у даній справі має зміст правовстановлюючого документа - Постанови ВЛК від 24.11.2022, яка передбачає саме виключення позивача з військового обліку із втратою статусу військовозобов`язаного, що є підставою для внесення відповідних записів до Реєстру "Оберіг.

Оцінюючи решту доводів апеляційної скарги в сукупності з матеріалами справи та висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів апелянта про безпідставність відмови відповідача в актуалізації відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» з посиланням на відсутність у матеріалах ТЦК та СП Картки обстеження та медичного огляду (Додаток 13 до Положення № 402), колегія суддів зазначає, що за приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, обов`язок щодо заповнення, ведення, пересилки та збереження облікових медичних документів, зокрема Додатка 13 та Книги протоколів засідань ВЛК, покладається виключно на військово-лікарську комісію та відповідні районні (міські) ТЦК та СП.

Позивач, як фізична особа, не є суб`єктом ведення військового діловодства, не наділений повноваженнями щодо збереження архівних справ відповідача та не може нести відповідальність за стан зберігання документації у суб`єкта владних повноважень. Втрата або неналежне ведення внутрішніх матеріалів ВЛК посадовими особами РТЦК та СП є внутрішніми організаційними недоліками суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

До того ж, згідно з принципом належного урядування, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу. Помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, а негативні наслідки державної бездіяльності не повинні ставати приватним тягарем для людини. У рішенні ЄСПЛ у справі Pincovб and Pinc v. The Czech Republic Суд підкреслив, що органи влади не можуть посилатися на власні помилки або упущення (наприклад, реєстраційні чи процедурні) як на підставу для позбавлення особи її прав, якщо сама особа діяла добросовісно.

Колегія суддів в контексті цього зауважує, що неналежне ведення архівного діловодства, втрата або відсутність у матеріалах справи Картки обстеження та медичного огляду за Додатком 13 не може слугувати підставою для ставлення під сумнів факту проходження позивачем медичного огляду, піддання сумніву чинності офіційно виданих йому документів або перекладання негативних наслідків бездіяльності суб`єкта владних повноважень на громадянина.

Невиконання відповідачем власних обов`язків щодо зберігання облікової документації ВЛК не спростовує презумпцію правомірності дій посадових осіб, які видали позивачу належно оформлені документи з гербовою печаткою, та не звільняє РТЦК та СП від обов`язку внести актуальні відомості про виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру «Оберіг».

Щодо наявності в Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного позивача некоректних записів, колегія суддів зазначає з цього приводу, що наявність технічних описок або дефектів оформлення військово-облікового документа, допущених з вини суб`єкта владних повноважень при його первинному виготовленні, жодним чином не спростовує факт належного проведення щодо позивача медичного огляду, не нівелює процедурну правомірність засідання ВЛК та не скасовує юридичної сили прийнятої суб`єкта владних повноважень постанови про непридатність громадянина до військової служби з виключенням з військового обліку.

Оскільки обов`язок щодо належного, точного та правомірного оформлення військово-облікових документів покладається виключно на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, позивач, як громадянин та фізична особа, не наділений розпорядчими чи обліковими повноваженнями щодо ведення таких документів і не може нести юридичну відповідальність за технічні описки або неналежне виконання посадовими особами відповідача своїх службових обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

За принципом належного урядування, ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на саму державу, а недоліки та описки, вчинені державним органом при оформленні документа, не можуть ставитися у провину громадянину, слугувати підставою для невизнання чинності такого документа або позбавляти особу її правового статусу.

Колегія суддів також зазначає, що видане позивачу Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного є чинним офіційним документом, який у встановленому законом порядку не скасовувався, не був вилучений, а також не визнавався недійсним у судовому порядку, а тому у відповідача були відсутні правові підстави не враховувати відомості, зазначені у ТПВ, або піддавати сумніву факт виключення позивача з військового обліку

Щодо доводів апелянта про передчасність та необґрунтованість висновків відповідача стосовно «відсутності затвердження» постанови ВЛК штатною ВЛК (ВЛК регіону), колегія суддів зазначає, що за змістом норм Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, процедура розкладу, перевірки та затвердження постанов позаштатних ВЛК є виключною внутрішньоорганізаційною компетенцією та обов`язком самих суб`єктів владних повноважень (штатних ВЛК та ТЦК та СП).

Згідно з приписами пунктів 20.2 та 22.5 глави 20 та глави 22 розділу II Положення № 402, саме на відповідну штатну ВЛК покладено обов`язок щодо перевірки, розгляду та затвердження постанов позаштатних ВЛК, а також направлення протоколу засідання засобами ІКС (або в паперовій формі) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і ТЦК та СП за місцем обліку.

Згідно з п. 22.4 та п. 22.5 Положення № 402, розгляд та опрацювання документів штатною ВЛК здійснюється у визначені нормативними актами строки (зокрема, не більше п`яти календарних днів під час дії воєнного стану). Позивач (особа, яка пройшла медичний огляд) не є суб`єктом документообігу між закладами охорони здоров`я, позаштатними ВЛК, штатними ВЛК та ТЦК та СП, а відтак не має жодного процесуального чи фактичного впливу на строки та повноту виконання штатними ВЛК їхніх адмініструючих функцій.

Колегія суддів наголошує, що створювати для громадянина негативні правові наслідки, посилаючись на «відсутність затвердження» постанови ВЛК штатною ВЛК, є недопустимим, оскільки невиконання або неналежне/несвоєчасне виконання штатними ВЛК чи ТЦК та СП вимог Положення № 402 щодо взаємодії в ІКС та затвердження Свідоцтва про хворобу (довідки ВЛК) становить внутрішній дефект діяльності суб`єкта владних повноважень.

Вказаний підхід повністю узгоджується з принципом «належного урядування» (good governance), за яким державні органи повинні діяти вчасно, послідовно та у належний спосіб, а помилки або затримки у процедурах органу влади не можуть слугувати підставою для обмеження прав особи чи покладення на неї додаткових тягарів.

Крім того, відповідно до пунктів 22.1 та 22.4 Положення № 402 (у редакції Наказів МОУ № 153 від 27.02.2025 та № 283 від 02.05.2025), підписаний головою, членами та секретарем ВЛК документ, яким оформлено постанову, зберігає юридичну силу, а відсутність відображення внесення даних чи затримка їх перенесення до ІКС не спростовує факт винесення відповідного рішення колегіальним органом безпосередньо за наслідками проведеного медичного огляду.

За таких обставин, позиція відповідача про відсутність затвердження постанови ВЛК штатною ВЛК є безпідставними та не спростовують правомірності позиції позивача.

Стосовно доводів апелянта про безпідставність застосування відповідачем та судом першої інстанції норм Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та Порядку оформлення (видачі) військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559, колегія суддів зазначає таке.

Зазначені нормативно-правові акти прийняті у травні 2024 року та набрали чинності у встановленому законом порядку, а відтак їх приписи спрямовані на регулювання правовідносин, що виникають, змінюються або припиняються після набрання ними чинності.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення зазначеної конституційної норми надано у Рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 (у справі щодо несумісності депутатського мандата), у пункті 5 мотивувальної частини якого КСУ сформулював фундаментальну правову позицію про те, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права — закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Конституційний Суд України підкреслив, що закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави, а виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що факт проходження позивачем медичного огляду ВЛК, винесення постанови про його непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку та внесення відповідних відомостей до військово-облікових документів мали місце у листопаді 2022 року.

Оскільки вказані правовідносини виникли та були повністю завершені у листопаді 2022 року, посилання відповідача та суду першої інстанції на приписи Порядків № 559 та № 560, які були прийняті лише у травні 2024 року, прямо суперечить статті 58 Конституції України та правовим висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997, адже застосування нових правил до юридичних фактів 2022 року призводить до недопустимого зворотного застосування нормативних актів у часі та погіршення правового становища особи.

Щодо доводів апелянта стосовно безпідставності посилань відповідача на наявність у позивача «відстрочки» за ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особи з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що інститут надання відстрочки від призову за своєю правовою природою застосовується виключно до військовозобов`язаних осіб, які перебувають на військовому обліку та підлягають призову.

Оскільки позивач у листопаді 2022 року був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII і повністю втратив статус військовозобов`язаного, до нього не можуть бути застосовані процедури та механізми, передбачені для діючих військовозобов`язаних осіб, у тому числі оформлення чи продовження відстрочки від призову.

Оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження скасування чи визнання недійсними виданих позивачу документів, колегія суддів доходить висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладеної в листі № 6368 від 15.04.2025 року, та зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Таким чином, за результатами даного апеляційного перегляду, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Натомість, суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та надав їм невірну правову оцінку, що призвело до невірного вирішення справи, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, як встановлено судом, за подання позовної заяви, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 968,96 грн. За подання апеляційної скарги, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 453,44 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат у вигляді судового збору, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 2422,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Гареєва Євгена Шамільйовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії – скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 в актуалізації персональних даних ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, викладену в листі № 6368 від 15.04.2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відповідно до даних, які містяться у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного НОМЕР_3 від 26.10.2022 року та довідці ВЛК №9/1533 від 24.11.2022 року.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька