Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №420/42901/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42901/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, прийняте у складі суду судді Харченко Ю.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просила суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідальних працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у відмові в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 строку незаконного тримання під вартою в період з 02 січня 2011р. по 24 жовтня 2016р.;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке викладене у вигляді листа-повідомлення від 09.09.2025р. та полягає у фактичній відмові в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 строку незаконного тримання під вартою в період з 02 січня 2011 р. по 24 жовтня 2016p.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до її страхового стажу строк незаконного тримання під вартою в період з 02 січня 2011 р. по 24 жовтня 2016р. в потрійному розмірі із розрахунку (5 років 9 місяців 3 дні * 3), що становить 17 років 3 місяці 9 днів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період незаконного тримання під вартою з 02 січня 2011р. по 24 жовтня 2016р. в потрійному розмірі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 та зарахувати до її страхового стажу строк незаконного тримання під вартою в період з 02 січня 2011 р. по 24 жовтня 2016р. в потрійному розмірі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що матеріали справи не містять доказів звернення позивачки з заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії за наслідками якої було б винесене рішення про відмову у проведенні такого перерахунку, а наведений позивачкою лист не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який тягне за собою спричинення будь-яких правових наслідків. Апелянт також зазначає, що враховуючи те, що з 01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058, яким не передбачаються пільги у вигляді зарахування до страхового стажу в потрійному розмірі періоду відбування покарання/тримання під вартою у разі необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, а також враховуючи те, що спірний період розпочинається з 2011 року, тобто вже з моменту нового регулювання правовідносин щодо пенсійного забезпечення, відсутні правові підстави для зарахування періоду тримання під вартою до страхового стажу у потрійному розмірі. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні справи втрутився в дискреційні повноваження відповідача, а стягнення з відповідача судового збору також суперечить нормам чинного законодавства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , в період з 02 січня 2011 р. по 12 грудня 2022 р. незаконно притягувалась до кримінальної відповідальності; виправдана вироком Київського районного суду м. Одеси від 15.06.2021 р № 520/595/15-к, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

У листі Київського районного суду м. Одеси зазначено, що ОСОБА_1 , перебувала під вартою в період з 02 січня 2011р. по 24 жовтня 2016р. включно.

26 серпня 2025 року позивач звернулася до Головного управління із заявою довільної форми, в якій просила розглянути питання щодо зарахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду тримання під вартою з 02.01.2011 по 24.10.2016.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 09.09.2025 за вих. № 25492-25007/Л-02/8- 1500/25 ОСОБА_1 , відмовлено в зарахуванні часу тримання під вартою з 02 січня 2011 р. по 24 жовтня 2016р. до страхового стажу, в тому числі в пільговому обчисленні.

Не погодившись із правомірністю не зарахування у потрійному розмірі відповідних періодів перебування під вартою, враховуючи факт необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача час її тримання під вартою за період з 02 січня 2011р. по 24 жовтня 2016 р.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII передбачені пільги по обчисленню стажу роботи реабілітованим громадянам, а саме: громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до пп.12 та 12.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 №637 (далі - Постанова №637) час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі за наявності документів про необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності, яким у даному випадку є виправдувальний вирок Київського районного суду м. Одеси від 15.06.2021 по справі №520/595/15-к, який набрав законної сили.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що з набранням чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (з 01.01.2004) положення статті 58 Закону № 1788-XII не підлягають застосуванню до періодів після цієї дати.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Колегія суддів звертає увагу, що стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує дію статті 58 Закону № 1788-XII та не зупиняє її.

Відповідно до статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Апеляційний суд вважає, що держава, встановлюючи відповідальність за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності, бере на себе обов`язок з максимально повного відновлення порушених прав такої особи. Скасування пільгового механізму обчислення стажу для осіб, незаконно позбавлених волі державою, шляхом звуженого тлумачення Закону № 1058-IV, є прямим порушенням статті 22 Основного Закону.

Надаючи правову оцінку співвідношенню норм Законів № 1788-XII та № 1058-IV, апеляційний суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду щодо застосування споріднених пільгових норм. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 214/3705/17 та від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22 сформульовано висновок, що стаття 60 Закону № 1788-XII (щодо зарахування стажу в подвійному розмірі медичним працівникам) залишається чинною, і її застосування не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.

При цьому, колегія суддів констатує, що правова природа статті 58 Закону № 1788-XII є тотожною — це чинна норма, що встановлює соціальну гарантію (компенсацію) у вигляді пільгового обчислення стажу. Оскільки Закон № 1058-IV не містить прямої вказівки на скасування цієї соціальної гарантії для реабілітованих осіб, зарахування стажу в потрійному розмірі не пов`язано виключно з датою набрання чинності Закону №1058-IV (01.01.2004).

Факт незаконного тримання ОСОБА_1 , під вартою понад 5 років, з огляду на її виправдання в інкримінованих їй злочинах, є встановленим. Відтак, позивач має легітимні очікування на реалізацію гарантій, передбачених статтею 58 Закону № 1788-XII, незалежно від того, що незаконне затримання мало місце у 2011 році.

Щодо посилань апелянта на подання заяви про перерахунок пенсії у довільній формі колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності не розгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви певних документів, які були необхідні для вирішення спірного питання. На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).

Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20, від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020 та від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23.

Таким чином, враховуючи, що зміст поданої позивачем заяви щодо перерахунку пенсії є зрозумілим і дає можливість оцінити намір заявника, доводи апелянта у цій частині колегія суддів оцінює критично.

Щодо доводів апелянта про дискреційність його повноважень, колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій, а отже відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.

Доводи апелянта, що стягнення на користь позивача суми судового збору з огляду на заборону використання коштів Пенсійного Фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є неправомірним, ґрунтуються на хибному розумінні відповідачем норм матеріального та процесуального права, та свідчать виключно про правовий нігілізм представника державного органу.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька