Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №340/2890/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2890/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (суддя Брегей Р.І.) в справі № 340/2890/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:

визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року;

зобов`язання здійснити нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січень 2008 року в сумі 85927,87 грн відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року;

визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 вересня 2023 року включно у фіксованому розмірі 4153,83 грн в місяць відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4153,83 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 04 вересня 2023 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Позовну заяву повернуто ОСОБА_1 стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання про поновлення строку для звернення до суду та відкрити провадження у справі за його позовом в частині позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.

Звертає увагу суду, що позивач не звільнявся з військової служби, а був переведений з військової частини НОМЕР_1 НГУ до Центру спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), де продовжує службу дотепер.

При переведені до Центру спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НГУ (в/ч НОМЕР_2 ) військовою частиною НОМЕР_1 йому не надався грошовий атестат.

Публічна служба є безперервною. Переведення з однієї частини до іншої - це лише етап її проходження. Тому тримісячний строк для стягнення невиплачених сум (зокрема, індексації, бойових чи додаткових винагород) починає відлічуватися лише після остаточного виключення зі списків особового складу ЗСУ (при звільненні в запас чи у відставку).

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 встановлено, що обмеження строків на стягнення належних виплат під час триваючої служби є неконституційним. Оскільки грошове забезпечення є аналогом заробітної плати, право на його повне отримання захищається безстроково протягом усього періоду служби.

Верховним Судом у постанові від 12.05.2025 по справі №360/324/24 зазначено, що строк звернення до суду у спорах щодо належних при звільненні виплат слід обчислювати з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а не автоматично з дня звільнення.

Оскільки на адвокатський запит відповідачем 02.04.2026 за вих. №69/12-І-88-Аз надано інформацію про грошове забезпечення, то саме з цієї дати позивач дізнався про ненарахування та невиплату всіх належних сум грошового забезпечення, і саме з цієї дати почався відлік строку звернення до адміністративного суду.

Позовна заява подана 05.05.2026, тобто в межах тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, суд першої інстанції виходив з наступного.

11 травня 2026 року суд першої інстанції залишив позов без руху стосовно розгляду вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, надавши час для подачі заяви про поновлення строку звернення до суду.

20 травня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій стверджує, що не припиняв походження військової служби, а лише переміщений до іншої військової частини. Зазначає, що грошовий атестат не надавався, тому не знав про порушене право. Наполягає, що строк звернення до суду не розпочав відлік.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання з таких підстав.

Так, за правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог, право на які виникли до 19 липня 2022 року.

Стосовно розгляду позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, поширюється строк звернення до суду.

Спір стосується питань проходження публічної (військової) служби.

Індексація заробітку – складова заробітної плати, різновидом якої є грошове забезпечення військовослужбовців.

Врахувавши приписи частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції станом на 19 липня 2022 року), суд першої інстанції зазначив, що на день звернення до суду до правовідносин стосовно виплати коштів при звільненні поширюється строк звернення до суду.

Також суд першої інстанції послався на висновок Верховного Суду з питання стосовно строку звернення до суду у справах щодо виплати заборгованості з грошового забезпечення військовослужбовців при звільненні зі служби, викладений у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, за яким до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, вказавши, що у справах щодо стягнення грошового забезпечення строк звернення до суду бере відлік не раніше дня звільнення зі служби, а тримісячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду часу, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого військовослужбовець має право звернутися до суду зі заявою про виплату усієї заборгованості за весь час служби.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині до 04 вересня 2023 року.

Позов подано до суду 05 травня 2026 року.

Отже, пропущений 3-місячний строк звернення до суду, так як розпочав відлік з 05 вересня 2023 року, а завершився 04 грудня того ж року.

Позивач жодним чином не пояснює, що обмежило у зверненні до суду упродовж 3-ох місяців після звільнення зі служби у військовій частині.

У наказі про звільнення з військової частини чітко зазначено про кошти, які належать при звільненні.

Тому суд першої інстанції вважав, що позивач міг чітко виявити ознаки порушеного права у день звільнення з військової частини.

Суд першої інстанції звернув увагу, що Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано неконституційною частину 1 статті 233 КЗпП України. Висновок Конституційного Суду України стосувався строку звернення до суду працівника під час виконання трудових обов`язків, а не після звільнення з роботи.

Судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано приписи частини другої статті 233 КЗпП України, які не визнанні неконституційними.

Суд першої інстанції визнав зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду неповажними.

Врахувавши приписи частини першої статті 234 КЗпП, а також той факт, що з дня отримання наказу про звільнення до дня звернення до суду минуло більше одного року, суд першої інстанції зазначив, що не може поновити строк звернення до суду, навіть, якщо би і існували поважні причини його пропуску, тому відмовив у поновленні строку звернення до суду в частині вимог.

Суд визнає висновок суду першої інстанції передчасним, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач з 14 червня 2015 року по 04 вересня 2023 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом, з 05 вересня 2023 року переміщений для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , де продовжує проходити військову службу на теперішній час.

Позивач 05 травня 2026 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з цим позовом, предметом якого є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 04 вересня 2023 року.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позов залишено без руху стосовно розгляду вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.

ОСОБА_1 20 травня 2026 року подана заява про поновлення строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За висновком суду першої інстанції позивач в частині позовних вимог із 19 липня 2022 року пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Відповідно до установлених судом обставин в цій справі позивач з 14 червня 2015 року по 04 вересня 2023 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом, з 05 вересня 2023 року переміщений для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , де продовжує проходити військову службу на теперішній час.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

За обставинами цієї справи, лише з листа відповідача від 02 квітня 2026 року №69/12-І-88-Аз позивач отримав інформацію про відповідні розрахунки грошового забезпечення. Іншої інформації матеріали справи не містять.

Посилання суду першої інстанції про те, що про всі складові розрахунку при виключенні зі особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивач міг дізнатися під час ознайомлення з відповідним наказом про звільнення і оскаржити їх до суду протягом трьох місяців з дати ознайомлення з цим наказом є гіпотетичними та не підтверджують обізнаність позивача щодо механізму нарахування коштів, що є предметом розгляду в цій справі.

Відтак, для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період після 19 липня 2022 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до отримання ним інформації з листа відповідача від 02 квітня 2026 року з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період після 19 липня 2022 року та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Суд відхиляє посилання суду першої інстанції на приписи статті 234 КЗпП, відповідно до яких у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року, адже вище судом зазначено про невстановлення судом першої інстанції дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані позивачу при виключенні з особового складу військового частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та повернення позовної заяви стосовно позовних вимог після 19 липня 2022 року є передчасним.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали неповне з`ясовані обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в справі № 340/2890/26 задовольнити.

Ухвалу про повернення позовної заяви Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в справі № 340/2890/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Направити справі № 340/2890/26 для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 29 липня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко