Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №480/11183/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 р.Справа № 480/11183/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026, (головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета) по справі № 480/11183/24

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Сумській області (далі – позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- стягнути з ФОП ОСОБА_1 податковий борг на загальну суму 117 271,11 грн.

В обґрунтування позову зазначило про наявність у відповідача податкового боргу за повідомленням-рішенням № 0026383-2409-1819-UA59040130000041676 від 20.03.2024 з податку на нерухоме майно.

В свою чергу, ОСОБА_1 (далі – відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) подав до суду зустрічний позов, в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 0026383-2409-1819-UA59040130000041676 від 20.03.2024;

- податкову вимогу №0004245-1303-1828 від 19.08.2024.

Зустрічний позов мотивовано тим, що податковим органом невірно розраховано суму податку на нерухоме майно за 2023 р. за належний позивачу виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а саме без урахування технічних характеристик, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та технічному паспорті.

Зауважував, що податковий орган мав застосовувати різні ставки податку по кожній будівлі та споруді, враховуючи що об`єкт нерухомості у своєму складі має різні будівлі з різним призначенням.

Наведені обставини призвели до невірного визначення податковим органом і суми податкового боргу у спірній податковій вимозі.

Крім того, просив врахувати, що спірні податкове повідомлення-рішення та податкова вимога не надсилались за адресою проживання ОСОБА_1 , відомості про яку містяться в тому числі і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як наслідок, податковим органом порушено законодавчо встановлений порядок надсилання вказаних вище документів.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області №0026383-2409-1819-UA59040130000041676 від 20.03.2024 в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11 973,89 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

ГУ ДПС у Сумській області, не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення статті 266 ПК України, не враховано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про один об`єкт нерухомості, належний позивачу.

Вказує, що об`єктом оподаткування є саме об`єкт нерухомого майна, а не його складові частини, а базою – загальна площа такого об`єкту.

Вважає, що ним вірно розраховано спірний податок, з урахуванням відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зауважує, що ОСОБА_1 не надано жодних документів для встановлення приналежності будівлі до будівель промисловості, які віднесені до класу 1251 «Будівлі промисловості», а отже на останнього не розповсюджується пільга, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Крім того, не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Вказує, що податковим органом направлено, зокрема, податкове повідомлення-рішення за адресою проживання ОСОБА_1 , проте поштове відправлення 10.05.2024 повернулось із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Отже, останнє вважалось належним чином врученим згідно п. 42.5 ст. 42 ПК України.

Натомість, адреса реєстрації ОСОБА_1 змінена лише 17.07.2024, як наслідок податковим органом дотримано вимоги податкового законодавства щодо направлення платнику податків рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на вказані обставини, строк звернення до суду за оскарженням ППР сплинув 10.11.2024, тоді як зустрічний позов подано лише 15.01.2025 за відсутності поважних підстав такого пропуску.

ОСОБА_1 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач за зустрічним позовом просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, загальною площею 5 855,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування нежитлових приміщень від 06.10.2020, зареєстрованого у Реєстрі за № 1439.

Вказана будівля складається з наступних складових: нежитлова будівля, адмінбудівля, А2, площею 395,3 кв.м., нежитлова будівля, продовольчий склад, Б, площею 2420 кв.м., нежитлова будівля, прохідна, В, площею 67,7 кв.м., нежитлова будівля, склад, Г, площею 185,3 кв.м., нежитлова будівля, котельня, Д, площею 101,3 кв.м., нежитлова будівля, цех, Є, площею 466,8 кв.м., нежитлова будівля, ангар, Ж, площею 522 кв.м., нежитлова будівля, склад, З, площею 200,4 кв.м., ангар, М, площею 504,5 кв.м., ангар, Н, площею 992,2 кв.м., про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

20.03.2024 ГУ ДПС у Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0026383-2409-1819-UA59040130000041676, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік на суму 117 695,55 грн.

Засобами поштового зв`язку податкове повідомлення-рішення направлено ГУ ДПС у Сумській області ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , проте поштове відправлення повернуто відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

На виконання вимог ст. 59 ПК України, контролюючим органом сформовано податкову вимогу №0004245-1303-1828 від 19.08.2024 про необхідність ОСОБА_1 сплатити податковий борг в сумі 118 507,31 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням – рішенням та податковою вимогою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем невірно визначено ставку податку як до «будівель промисловості та складів» до загальної площі належної позивачу будівлі, оскільки не враховано вид та площу кожної окремої складової нерухомості.

Суд першої інстанції провів власний розрахунок податкового зобов`язання, за наслідками якого скасував податкове повідомлення-рішення в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 11 973,89 грн.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються ПК України.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Нормами пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 ПК України).

Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі, загальною площею 5 855,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

ГУ ДПС у Сумській області віднесла належну позивачу нежитлову будівлю до об`єкту нежитлової нерухомості – склади та сховища та застосувала ставку податку на нерухоме майно за 2023 р., виходячи зі ставки 0,30% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом до відповідного податкового періоду за 1 кв. метр.

Разом з тим, як зазначив позивач, з твердженнями якого погодився суд першої інстанції, спірна нежитлова будівля включає в себе складові, які мають різні технічні характеристики, про що зазначено у Реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже податковий орган мав обраховувати податок на нерухоме майно з урахуванням виду та площі кожної окремої складової нерухомості.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у спірних правовідносинах визначені рішенням Тростянецької міської ради від 14.07.2021 № 798 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Тростянецької міської територіальної громади з 01.01.2022 року».

Згідно ставок податку на нерухоме майно, що є Додатком до Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, яке є Додатком до Рішення Тростянецької міської ради від 14.07.2021 № 798 ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: зокрема, для фізичних осіб: 1220.5 «адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств» класу 1220 «Будівлі офісні» - 0,250%; 1251.9 «будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне» класу 1251 «Будівлі промислові» - 0,050%; 1252.9 «склади та сховища інші» класу 1252 «Резервуари, силоси та склади» - 0,300%.

Згідно з пп. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

До 16.05.2023 при визначенні статусу нежитлового приміщення застосуванню підлягав Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2020 №507.

Водночас, наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року № 3573 скасовано Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд НК 018:2023.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд НК 018:2023 будівлі – це криті споруди, які можуть використовуватися окремо, побудовані для постійних цілей, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. Нежитлові будівлі – це споруди, які переважно використовуються або призначені для нежитлових цілей. Якщо не менше половини загальної корисної площі використовується для житлових потреб, будинок належить до житлових.

Обґрунтовуючи правомірність своєї позиції, апелянт зазначає, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу належить один об`єкт нерухомого майна, а отже податковим органом правомірно застосовано єдину ставку податку до всієї площі спірної будівлі.

Колегія суддів не заперечує, що ОСОБА_1 має на праві власності одну нежитлову будівлю.

Водночас, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про складові частини спірного об`єкта нерухомого майна за призначенням, а саме: нежитлова будівля, адмінбудівля, А2, площею 395,3 кв.м., нежитлова будівля, продовольчий склад, Б, площею 2420 кв.м., нежитлова будівля, прохідна, В, площею 67,7 кв.м., нежитлова будівля, склад, Г, площею 185,3 кв.м., нежитлова будівля, котельня, Д, площею 101,3 кв.м., нежитлова будівля, цех, Є, площею 466,8 кв.м., нежитлова будівля, ангар, Ж, площею 522 кв.м., нежитлова будівля, склад, З, площею 200,4 кв.м., ангар, М, площею 504,5 кв.м., ангар, Н, площею 992,2 кв.м.

З наведеного вбачається, що спірна нежитлова будівля складається з декількох складових, що мають різне функціональне призначення: адмінбудівля, склади, ангари, котельня, цехи, прохідна.

В свою чергу, рішенням Тростянецької міської ради від 14.07.2021 № 798 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Тростянецької міської територіальної громади з 01.01.2022 року» встановлені різні ставки податку для кожної будівлі.

У постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 440/9997/22 Верховний Суд виснував, що об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган використовує: (1) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; або (2) відомості з оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документи на право власності; або (3) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, наданих платником, у сукупності. законодавець передбачив кілька джерел, з яких податковий орган може отримати відомості, необхідні для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Натомість, в межах спірних правовідносин податковим органом не зазначено на підставі яких доказів ним віднесено спірну будівлю саме до складів, враховуючи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, колегія суддів враховує, що у спірному податковому повідомленні-рішенні ГУ ДПС зазначило, що належна позивачу будівля є будівлями промисловості та складами.

Водночас, рішенням Тростянецької міської ради від 14.07.2021 № 798 встановлено окремі ставки податку для будівель промисловості та складів.

Відповідачем ні до суду першої, ні апеляційної інстанції не надано жодного доказу та не наведено обставин, які б підтвердили приналежність всієї площі об`єкту нерухомості до «Складів».

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не надано жодних документів для встановлення приналежності будівлі до будівель промисловості, а отже на останнього не розповсюджується пільга, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не є спірними, позивач за зустрічним позовом не стверджував, що належний йому об`єкт нерухомості звільнений від оподаткування на підставі пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України та суд першої інстанції вказаних висновків не робив.

Вирішуючи спір суд першої інстанції провів розрахунок суми спірного податку, враховуючи вид та площу складових спірного нежитлового приміщення, керуючись відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим дійшов висновку про протиправність нарахування ОСОБА_1 податку в розмірі 11 973,89 грн.

Апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування розрахунків, проведених судом.

Враховуючи, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вбачається належності загальної площі нежитлового приміщення позивача до складів, не надання відповідачем доказів використання позивачем спірної будівлі як складу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом помилково кваліфіковано нежитлову власність ОСОБА_1 як об`єкт оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 0,3 % розміру мінімальної робітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року на 1 квадратний метр бази і оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).

В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності рішення в частині нарахування податку в розмірі 11 973,89 грн належним чином не довів.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже, наявні підстави для його скасування в частині надміру нарахованого податку.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду та помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав його поновлення.

Строк звернення до адміністративного суду врегульований ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України).

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 122 КАС України).

Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, водночас, передбачаючи застосування скорочених строків звернення до суду, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, та можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальними нормами, якими встановлені окремий порядок захисту порушених прав платників податків, в тому числі і в судовому порядку, є норми ПК України.

Так, відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Абзацами 1-3 п. 56.18 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Згідно з п. 56.19 ст. 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 ст. 56, п. 102.1 ст. 102 ПК України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування платнику грошових зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 дійшла висновку, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Підсумовуючи вказане вище, Велика Палата у згаданій вище постанові констатувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Судовим розглядом встановлено, що 15.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з зустрічним позовом, зокрема, щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2024.

На виконання вимог ухвали суду, ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якої зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення не отримував, про його існування дізнався в особистому електронному кабінеті платника податків та отримав його лише 20.08.2024 на підставі заяви.

Зауважував, що податковий орган, за наявності інформації у ГУ ДПС в Сумській області вірної адреси ОСОБА_2 , направляв документи позивачу за іншою адресою.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_2 щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 20.03.2024 та податкової вимоги від 19.08.2024 визнано поважними та поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду із вказаними вимогами.

Суд першої інстанції зазначив, що наявними в справі доказами, зокрема, підтверджується, що податкове повідомлення-рішення направлялось податковим органом не за адресою місця реєстрації ОСОБА_1 , а саме замість АДРЕСА_3 , поштове відправлення направлено на адресу: АДРЕСА_4 . Як наслідок, несвоєчасне отримання ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення призвело до пропуску строку звернення до суду.

Щодо доводів апелянта про направлення податкового повідомлення-рішення за вірною адресою ОСОБА_2 , та не отримання його позивачем не свідчить про поважність підстав пропуску строку звернення до суду, колегія зазначає наступне.

Так, згідно з п. 58.3. ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктами 42.2, 42.3, 42,5 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.

Як вбачається з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення від 20.03.2024 направлено ГУ ДПС у Сумській області ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та поштове відправлення повернуто відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Разом з тим, з 01.07.2014 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , що вбачається з відомостей з паспорту та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру.

Крім того, саме вказана вище адреса визначена ОСОБА_1 як місцезнаходження фізичної особи-підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Натомість, доказів зміни ОСОБА_1 податкової адреси станом на день направлення ППР, податковий орган ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.

Крім того, ГУ ДПС не надано жодних доказів на підтвердження місцезнаходження ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення направлено контролюючим органом із порушенням наведених законодавчих норм та не може вважатись врученим платнику податку.

В свою чергу, з дня фактичної обізнаності про податкове повідомлення-рішення (20.08.2024) ОСОБА_1 подав зустрічний позов в межах шести місяців, встановлених ч. 2 ст. 122 КАС України, а отже висновки суду першої інстанції про визнання поважними підстав пропуску строку є правильними.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в частині задоволення позову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 480/11183/24 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 29.07.2026 року