Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №440/1533/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 р. Справа № 440/1533/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2026, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.03.26 по справі № 440/1533/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення від 01.12.2025 № 164550010028 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2025 про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі "Україна" Поліського району Київської області з 1988 року по 1993 року згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.07.1988, повторно розглянути заяву про призначення пенсії та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 роках, з 24.11.2025.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він досяг 55 років та набув стаж необхідний для отримання пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, передбаченого ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 роках. Однак, відповідач відмовив у її призначенні, у зв`язку із відсутністю необхідних документів. Позивач вважає вказану відмову протиправною та зазначає, що має право на призначення пенсії за віком у віці 50 років із страховим стажем 22 роки як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 р.р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2025 № 164550010028 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі "Україна" Поліського району Київської області з 01.07.1988 року по 19.01.1993 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, позивачем надано копії документів, що не відповідають пункту 2.1 розділу ІІ Порядку. Додатково зазначає, що позивачем надано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 роках 2 категорії серії НОМЕР_2 від 12.03.1993, що підтверджує її особливий статус. До страхового стажу, згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.07.1988, не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1988 - 1993 роки, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі (ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

В довідці Колгоспу "Україна" №174 від 25 грудня 1993 року зазначено, що позивач на час аварії на Чорнобильській АЕС працював різноробочим в колгоспі "Україна" і направлявся в зону відчуження для проведення робіт по евакуації людей і майна села Луб`янка з 07 травня 1986 року по 08 травня 1986 року. Проте згідно з довідкою Колгоспу "Україна" №175 від 25 грудня 1992 року бухгалтерські документи (архів) 1986-1987 роки) не збереглися, тоді на підставі чого видана довідка №174 від 25 грудня 1993 року. Зазначив, що позивачем не надано всі необхідні документи, а саме первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 , 24.11.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та прийнято рішення від 01.12.2025 № 164550010028 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Мотивуючи спірне рішення відповідач зазначив, що заявником надано копії документів, що не відповідають вимогам пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. До страхового стажу згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.07.1988, не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1988 - 1993 роки, оскільки не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової діяльності (ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Позивач вважаючи протиправне рішення відповідача, звернувся до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2025 № 164550010028 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі "Україна" Поліського району Київської області з 01.07.1988 року по 19.01.1993 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Положеннями частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів.

Аналізуючи вищевказані норми права, колегія суддів зазначає, що умовами надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, є встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та підтвердження факту праці визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

За визначенням частини третьої статті 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Верховний Суд України в постановах від 21.11.2006 у справі №21-1048во06, від 04.09.2015 у справі №690/23/15-а, а також Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 22.06.2022 у справі №№362/1209/17 дійшов наступних висновків:

"…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...".

Позивач у встановленому порядку віднесений до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 12.03.1988.

Матеріалами справи встановлено, що позивач разом із заявою від 24.11.2025 надав пенсійному органу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 серії НОМЕР_2 від 12.03.1993 (категорія 2), що не заперечується відповідачем.

Також позивач надав пенсійному органу трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 , довідку Колгоспу "Україна" від 25.12.1992 № 174, виписку з протоколу загальних зборів від 21.12.1992, що у своїй сукупності підтверджували факт участі позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 07.05.1986 по 14.05.1986.

Щодо посилань відповідача у спірному рішенні на те, що до заяви позивачем надано копії документів, що не відповідають пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В матеріалах справи міститься Посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 р. (Категорія 2) серії НОМЕР_2 , видане позивачу 12.03.1993, яке недійсним не визнавалось, а статус позивача, як ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється.

Матеріали справи також не містять доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення серії № НОМЕР_3 .

Крім того, відповідно до довідки №174 від 25.12.1993, виданої Колгоспом "Україна", ОСОБА_1 працював в колгоспі різноробочим і направлявся в зону відчуження для проведення робіт по евакуації людей і майна з 07 травня 1986 року по 08 травня 1986 у с. Луб`янка, на підставі рішення загальних зборів №5 від 21 грудня 1992 року.

Між тим, випискою з протоколу з загальних зборів механізаторів від 21 грудня 1992 року підтверджено участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 про його дійсне перебування у населених пунктах с. Луб`янівка 07 травня 1986 року, с. Боровичі - 14 травня 1986 року.

Частиною третьою статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.

Тож надані позивачем до пенсійного органу документи у своїй сукупності дозволяли ідентифікувати особу позивача та визначити період його роботи у зоні відчуження.

За наведених обставин, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є безпідставною.

Щодо незарахування позивачу до стажу періоди роботи в колгоспі за 1988 - 1993 роки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.

Мотивуючи відмову у зарахуванні вказаних періодів у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2025 № 164550010028, відповідач посилався на ненадання позивачем довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі.

Так, дослідивши копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 04.07.1988 встановлено, що в ній містяться записи про прийняття позивача на роботу у колгосп "Україна" та члени колгоспу з 01.07.1988 та про звільнення з роботи з 19.01.1993.

Розділ трудової книжки "Трудова участь у суспільному господарстві" містить відомості про прийнятий колгоспом мінімум трудової участі та виконання позивачем такого мінімуму з 1988 року по 1992 рік.

Отже, трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу, наказами про прийняття та звільнення, записи скріплені підписом та печаткою підприємств.

Оскільки трудова книжка позивача містить необхідну інформацію про трудовий стаж позивача, відповідач під час розгляду заяви про призначення пенсії повинен був врахувати відомості, зазначені в трудовій книжці.

Крім того, відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Пенсійний орган під час прийняття спірного рішення формально не врахував та не надав належної оцінки трудовій книжці позивача та архівним довідкам, не провів розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням цих документів.

Водночас колегія суддів зазначає, що у випадку якщо поданих позивачем документів для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.12.2025 № 164550010028 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі "Україна" Поліського району Київської області з 01.07.1988 року по 19.01.1993 року.

Стосовно посилань апелянта на те, що згідно з довідкою Колгоспу "Україна" №175 від 25 грудня 1992 року бухгалтерські документи (архів) 1986-1987 роки) не збереглися, тоді на підставі чого видана довідка №174 від 25 грудня 1993 року, колегія суддів вважає вказані безпідставними, оскільки предметом розгляду у цій справі є відмова у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі "Україна" Поліського району Київської області з 1988 року по 1993 року, а не правомірність/неправомірність видачі позивачу довідки №174 від 25 грудня 1993 року.

Водночас, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому згідно приписів статті 308 КАС України не являється предметом апеляційної перевірки.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 по справі № 440/1533/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова