Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №638/15409/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 р.Справа № 638/15409/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 07.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Рибальченко Л.М., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, Харківська, 61202, повний текст складено 07.07.26 року по справі № 638/15409/26

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

до ОСОБА_1

про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернулось до Шевченківського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд: ухвалити рішення про затримання громадянина рф ОСОБА_1 з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 порушив міграційне законодавство України, а саме вимоги Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в частині знаходження на території України без документів, які надають право для законного перебування. 03 липня 2026 року Основ`янським відділом у м.Харкові ГУ ДМС у Харківській області ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, оскільки ОСОБА_1 з 27.07.2022 перевищив встановлений строк перебування на території України та проживав без документів на право проживання (перебування). Відносно нього складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №005522 від 03.07.2026 та постанова про накладання адміністративного стягнення ПН МХК №005521 від 03.07.2026, за що передбачена відповідальність за частиною 2 статті 203 КУпАП (штраф не сплачено). В ході опитування відповідача, позивачем встановлено, що останній вперше на територію України прибув 17.07.2021, потрапивши в Україну через пункт пропуску "Гоптівка" за паспортом громадянина рф № НОМЕР_1 , виданим 01.07.2017, строком дії до 01.07.2027. Вказує, що 21.06.2022 ОСОБА_1 звертався до Голови ДМС України з приводу обміну посвідки на тимчасове проживання. Відповідачу 29.06.2022 надіслана відповідь про неможливість документування його посвідкою на тимчасове проживання у зв`язку із тимчасовим припиненням прийому заяв від громадян рф. Зазначає, що положеннями пункту 3 постанови КМУ № 1232 від 01.11.2022 особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 р. до дня набрання чинності цією постановою. Проте ОСОБА_1 в межах дії вказаної постанови КМУ не звертався до органів міграційної служби. 03 липня 2026 року рішенням в.о. начальника відділу Основ`янського відділу ГУ ДМС України в Харківській області від 03 липня 2026 року №6324100100000899 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина рф ОСОБА_1 . Зміст рішення про примусове видворення роз`ясненні на рідній мові відповідача із залученням перекладача. Також відповідачу повідомлено про наслідки невиконання вищезазначеного рішення та порядок і строки його оскарження. Вказує, що є підстави вважати, що відповідач буде злісно ухилятися від виконання прийнятих стосовно нього рішень, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення процедури його примусового видворення з території України до країни походження або третьої країни.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 07.07.2026 в задоволені адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 07.07.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 порушив міграційне законодавство України, а саме вимоги Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в частині знаходження на території України без документів, які надають право для законного перебування. У ОСОБА_1 відсутні документи, що дають право на законне проживання на території України. ОСОБА_1 документований 26.07.2021 Головним управлінням ДМС у Харківській області посвідкою на тимчасове проживання в Україні у зв`язку із укладенням шлюбу з громадянкою України, посвідка № НОМЕР_2 строком дії до 26.07.2022. 21 червня 2022 року ОСОБА_1 звертався до Голови ДМС України щодо обміну посвідки на тимчасове проживання. Однак, вказана заява подана у порядку Закону України "Про звернення громадян", а не в порядку, визначеному профільним підзаконним актом - постановою КМУ № 322 від 25.04.2018. Із матеріалів справи вбачається, що звернення ОСОБА_1 21.06.2022 подано неналежним чином.

Відповідачу 29.06.2022 Державною міграційною службою України надіслана відповідь про неможливість документування його посвідкою на тимчасове проживання у зв`язку із тимчасовим припиненням прийому заяв від громадян рф. Проте ОСОБА_1 в межах дії вказаної постанови КМУ не звертався до органів міграційної служби. Про вказане відповідач не заперечував і в ході судового зсідання, факт звернення за обміном посвідки на тимчасове проживання від ОСОБА_1 до органу ДМС у встановлений постановою №1232 термін - відсутній. Відповідач та його представник у період лютого-березня 2026 року двічі направляли до ГУДМС у Харківській області засобами поштового зв`язку заяви невстановленого чинним законодавством зразка (тобто у довільній формі). Вказані заяви розглянуті, надані відповіді щодо порушення заявником порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, котра потребує додаткового захисту. Крім того, детально роз`яснено порядок звернення (обов`язкова особиста участь, подання заяви встановленого зразка тощо) як ОСОБА_1 , так і його представнику. Останнє звернення відповідача розглянуто Державною міграційною службою України з наданням належно обґрунтованої відповіді від 03.07.2026.

З інформації, викладеної у заяві ОСОБА_1 від 03.03.2026 слідує, що 14.07.2021 він уклав шлюб з громадянкою України, та, поділяючи її послідовні політичні переконання та громадянську позицію щодо підтримки державного суверенітету і територіальної цілісності України, і вбачаючи у цьому особисту небезпеку у випадку повернення до країни громадянської належності, упродовж тривалого часу не вживав жодних заходів для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Натомість вперше ОСОБА_1 виявив такий намір лише у 2026 році після перебування на території України майже 4 роки із порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. При цьому, ДМС звернула увагу заявника, що надсилання поштовим відправленням заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, законодавством не передбачено.

Таким чином, наразі ОСОБА_1 не перебуває у процедурі визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та на нього не поширюється дія Закону.

Враховуючи той факт, що починаючи з 2022 року ОСОБА_1 не вживав заходів щодо легалізації свого становища, не звертався до органу міграційної служби з питань отримання посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні, її обміну, продовження строку перебування в Україні, надання статусу біженця тощо, є підстави вважати, що вказана бездіяльність свідчить про невиконання ним вимог статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". У зв`язку із вказаним, Головним управлінням ДМС у Харківській області відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №005522 від 03.07.2026 та постанова про накладання адміністративного стягнення ПН МХК №005521 від 03.07.2026, за що передбачена відповідальність відповідно до частини 2 статті 203 КУпАП.

Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що на теперішній час триває процедура звернення ОСОБА_1 щодо отримання статусу біженця (особи, яка потребує додаткового захисту). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 08.07.2026 відкрито провадження у справі № 638/15444/26. Тобто відповідач неодноразово вчиняє активні дії, спрямовані на врегулювання свого правового статусу в Україні, звертався до органів Державної міграційної служби із відповідними заявами, до суду із відповідною позовною заявою та не припиняє реалізацію свого права на міжнародний захист, що підтверджується численними адвокатськими запитами та заявами від імені ОСОБА_1 , які містяться у матеріалах справи. Сам по собі факт того, що орган міграційної служби вважає звернення такими, що не відповідають визначеному ним порядку, не свідчить про відсутність у відповідача наміру легалізувати своє перебування в Україні. Крім того, адміністративний штраф, накладений постановою органу ДМС за ч. 2 ст. 203 КУпАП, ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі та у встановлений законом строк, чим підтвердив своє добросовісне ставлення до виконання покладених на нього обов`язків та відсутність наміру ухилятися від вимог чинного законодавства України. Посилання апелянта на відсутність документів, що підтверджують законність перебування в Україні, саме по собі також не може автоматично свідчити про необхідність застосування такого виняткового як затримання.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги та відзив на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином рф, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_3 .

25 жовтня 2022 року ГУ ДМС в Харківській області складений протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Рішенням в.о. начальника відділу Основ`янського відділу ГУ ДМС України в Харківській області від 03 липня 2026 року № 6324100100000899 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина рф ОСОБА_1 .

Вважаючи, що відповідач перебуває на території України у статусі нелегального мігранта, позивач звернуся до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх необгрунтованості.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI; Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/171/150; Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110; Інструкцією про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.02.2016 № 141.

Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Відповідно до частини першої та другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Частиною четвертою статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Статтею 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 1 Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1110 визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції Наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 13 травня 2020 року № 383/125), згідно з пунктом 3 Розділу І якої дія цієї Інструкції поширюється на посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону, органів СБУ та іноземців, які підлягають примусовому поверненню чи примусовому видворенню у випадках, передбачених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Пунктом 4 Розділу І Інструкції № 353/271/150 передбачено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

У пункті 7 Розділу І Інструкції № 353/271/150 визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:

- невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;

- наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;

- якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;

- якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.

За приписами пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Інструкції № 353/271/150 у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав уважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.

Так, згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

З аналізу норм статей 26 та 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI убачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

При цьому компетентним органом у розумінні статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 359/5823/16-а.

Варто зазначити, що компетентний орган за наявності підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, тобто або невиконання у встановлений строк рішення про примусове повернення, або при наявності підстав вважати, що така особа буде ухилятися від виконання такого рішення, після виявлення/затримання такої особи невідкладно здійснюють підготовку для звернення з позовом до суду, адже законодавцем передбачено можливість подання до адміністративного суду позовної заяви відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

Разом з цим з аналізу наведених правових норм щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, вбачається, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22.

В ході судового розгляду справи встановлено, що станом на дату винесення рішення, а саме 07.07.2026, рішення про примусове повернення відповідачем оскаржено, про що свідчить надана представником відповідача копія позовної заяви та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідачем до суду апеляційної інстанції також надано ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 08.07.2026 про відкрито провадження у справі № 638/15444/26 стосовно оскарження ОСОБА_1 рішення про примусове депортування ОСОБА_1 за межі України.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що рішенням в.о. начальника відділу Основ`янського відділу ГУ ДМС України в Харківській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина РФ ОСОБА_1 прийнято 03 липня 2026 року та в цей же день подано даний позов, що свідчить про відсутність доказів того, що відповідач ухилявся від виконання даного рішення про залишення території України.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 має чинний закордонний паспорт, паспорт громадянина рф, тобто його особа ідентифікована.

Відповідач одружений з громадянкою України з 11.10.2021.

Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від Безлюдівської селищної ради №247 від 04.08.2021 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судовим розглядом встановлено, що відповідач у червні 2022 року звертався до Державної міграційної служби України щодо обміну посвідки на тимчасове проживання, проте йому надана відповідь про відсутність законодавчого врегулювання вказаного питання. (а.с.17 )

23 лютого 2026 року відповідач звертався до Державної міграційної служби України з заявою про надання статусу біженця.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі дії відповідача свідчать про його намір легалізувати своє перебування в України.

При цьому, позивач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 204/521/24 зазначив, що "приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі "Анатолій Руденко проти України" (№ 50264/08) указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі" (заява №26629/95) і "Станєв проти Болгарії" [ВП] (заява № 36760/06).

Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 листопада 2019 року у справі "Іліас та Ахмед проти Угорщини" (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) указав на те, що, проголошуючи право на свободу, перший пункт статті 5 Конвенції стосується фізичної свободи особи, і його мета полягає в гарантуванні того, що нікого не може бути свавільно позбавлено такої свободи. Для встановлення того, чи був хтось «позбавлений свободи» у розумінні статті 5 Конвенції, відправним пунктом повинна бути конкретна ситуація та має враховуватися ціла низка критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням свободи є питанням ступеня або інтенсивності, а не природи або сутності (пункт 212).

Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цих приписів полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цих приписів.

Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, Верховний Суд зазначає що під час розгляду справи про поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, суди повинні враховувати принцип пропорційності, зокрема, при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.

Таким чином з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд має оцінити вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ, у порівнянні з іншими варіантами, такими як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов`язання внести заставу, що передбачено частиною першою статті 289 КАС України.".

З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а затримання особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України можливе лише за їх наявності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Стосовно посилань апелянта на звернення до міграційного органу із заявою щодо обміну посвідки не у спосіб визначений чинним законодавством, колегія суддів вказані відхиляє, оскільки предметом спору у цій справі є затримання громадянина рф ОСОБА_1 з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 07.07.2026 по справі № 638/15409/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 29.07.2026 року