Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №200/6430/24 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року справа №200/6430/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Меламеда Вадима на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року) у справі № 200/6430/24 (суддя в І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

16.09.2024 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління), в якому позивач просив визнати дії та рішення Відповідача, повідомлено в листі №11388-8721/М-02/8-0500/24 від 02.05.2024, стосовно відмови у призначенні пенсії Позивачці, та бездіяльність Відповідача щодо не призначення пенсії Позивачки - протиправними, скасувати їх та зобов`язати Управління призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.10.2023 (з дати досягнення Позивачкою 63 річного віку) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок - № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ “Приватбанк”, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025, яке набрало законної сили 30.07.2025, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.04.2024 № 056230001576 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.10.2023 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

22.08.2025 судом оформлено та видано виконавчі листи.

10.02.2026 представник позивача звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №200/6430/24 (в порядку ст.382 КАС України).

В обґрунтування заяви зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі № 200/6430/24, яке було залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2025, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.10.2023 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Як слідує з особистої заяви про призначення пенсії, Позивачка звернулася до Відповідача з проханням призначити їй пенсію та виплатити її на визначений нею банківський рахунок - № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ “Приватбанк”, реквізити якого були надіслані до УПФУ 31.08.2023.

14.08.2025 та 09.09.2025 (повторно) представник Позивачки звертався до Відповідача із заявами про добровільне виконання Рішення від 10.04.2025, в яких було зазначено реквізити банківського рахунку для виплати пенсії ОСОБА_1 .

У відповідь на звернення представника Позивачки про добровільне виконання Рішення від 10.04.2025, Відповідач листом від 09.10.2025 №0500-0202-8/104201 повідомив що: “...на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.08.2024 по справі №200/6430/24 (далі - рішення суду), яке набуло законної сили 10.04.2025, пенсію нараховано з 07.10.2023 відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на поштове відділення за місцем прописки. Отже, для виплати пенсії через банківську установу ОСОБА_1 необхідно надати заяву до органів Пенсійного фонду України з банківськими реквізитами”.

Надалі Відповідач листом від 18.12.2025 № 0500-0202-8/148949 повідомив, що на виконання Рішення від 10.04.2025 “з 07.10.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) та нараховано заборгованість за період з 07.10.2023 по 30.11.2025, яку обліковано Головним управлінням та включено до переліку, сформованого відповідно до вимог «Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821».

Водночас, Відповідач в листі від 18.12.2025 заявив, що для отримання виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто подати заяву про виплату пенсії.

Станом на теперішній час Відповідач не здійснив жодних дій стосовно виплати пенсії на виконання Рішення від 10.04.2025, тому Позивачка змушена звертатись до суду з даним клопотанням про встановлення заходів судового контролю.

Твердження Відповідача про відсутність банківських реквізитів свідчить про навмисне ухилення від виконання судового рішення.

Фактичне «нарахування» пенсії без її реальної виплати у визначений Позивачкою законний спосіб є імітацією виконання судового рішення, що за своєю суттю дорівнює його невиконанню. Окремо слід наголосити, що поведінка Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у даній справі не є поодиноким випадком, а має всі ознаки системної практики формального та вибіркового виконання судових рішень, коли замість реального відновлення порушеного права Позивачки створюється лише видимість виконання.

Вимога Відповідача щодо «особистого подання заяви» суперечить суті судового рішення, оскільки суд уже встановив факт звернення Позивачки за призначенням пенсії та визначив спосіб її призначення. Повторне вимагання «особистої заяви» фактично нівелює судове рішення та є ухиленням від виконання судового рішення, особливо з урахуванням того, що Позивачка проживає за межами України, а всі необхідні реквізити для виплати пенсії були надані Відповідачу ще у 2023 році та повторно у 2025 році.

Просив встановити судовий контроль за виконанням Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 в адміністративній справі № 200/6430/24; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у десятиденний строк до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 в адміністративній справі № 200/6430/24.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Меламеда Вадима Борисовича про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в справі №200/6430/24.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду, встановити судовий контроль за виконанням рішення суду першої інстанції від 10.04.2025, зобов`язати відповідача подати у десятиденний строк до суду звіт про виконання рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наводить практично ті самі доводи, якими вмотивовано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідач надіслав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивачки надіслав відповідь на відзив, в якому просить задовольнити вимоги, викладені в апеляційній скарзі, в повному обсязі.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав.

Суд зазначає, що серед основних засад (принципів) судочинства нормами статті 129 Конституції України визначено обов`язковість судового рішення.

Частиною другою статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Нормами частини третьої зазначеної статті передбачено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Вказаною нормою законодавець встановив обов`язок учасників справи щодо обов`язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов`язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).

Обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Суд зазначає, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.

Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб`єкта, який має виконати таке рішення.

Питання, пов`язані зі здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані статтями 382-382-3 КАС України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною третьою статті 382 КАС України передбачено, що якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Відмовляючи у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду, окружний суд послався на наступне.

В рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі №200/6430/24, яке набрало законної сили 30.07.2025, зокрема, зазначено:

«Втім, суд вказує, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивачів в частині зобов`язання відповідача виплачувати пенсію позивачу на вказаний нею банківський рахунок - № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ “Приватбанк”, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки такі вимоги направлені на захист прав позивачів на майбутнє, що не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому».

Отже, судом відмовлено в задоволенні позовних вимог про виплату пенсії на банківський рахунок позивача.

Листом ГУ ПФУ в Донецькій області від 09.10.2025 повідомлено представника позивача, що за даними електронної пенсійної справи на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.08.2024 по справі №200/6430/24, яке набуло законної сили 10.04.2025, пенсію нараховано з 07.10.2023 року відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на поштове відділення за місцем прописки.

Крім того, листом ГУ ПФУ в Донецькій області від 18.12.2025 повідомлено представника позивача, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі №200/6430/24, яке набрало законної сили 30.07.2025, Головним управлінням виконано в межах своєї компетенції та покладених судом зобов`язань, а саме: з 07.10.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) та нараховано заборгованість за період з 07.10.2023 по 30.11.2025, яку обліковано Головним управлінням та включено до переліку, сформованого відповідно до вимог «Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

Таким чином, відповідачем виконано рішення суду від 10.04.2025 у справі №200/6430/24, оскільки рішенням суду було зобов`язано відповідача «призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07.10.2023 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На відповідача не покладалися зобов`язання щодо виплати пенсії на банківський рахунок позивача.

Разом з тим, заявник просить фактично змінити спосіб та порядок виконання судового рішення з зобов`язання призначити пенсію позивачці, на зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплачувати пенсію позивача на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, що не відповідає предмету розгляду справи та не узгоджується зі змістом ст. 382 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що зміна способу або порядку виконання судового рішення шляхом покладення на відповідача обов`язку здійснювати виплату пенсії фактично означало б зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції та задоволення вимоги, яка була предметом розгляду і в задоволенні якої судом було відмовлено. Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності, виходив би за межі повноважень суду та не відповідав положенням процесуального законодавства.

Виходячи з наведеного, заява представника позивача про встановлення судового контролю не підлягає задоволенню.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання рішення суду у справі №200/6430/24 відповідачем було призначено пенсію позивачці, однак пенсійний орган не розпочав виплату пенсії ОСОБА_1 . При цьому пенсійним органом не приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачці.

Позивачка та її представник не погоджуються із діями відповідача, здійсненими на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у справі № 200/6430/24. Позивачка та її представник вважають, що пенсійний орган не у повному обсязі виконав постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 200/6430/24, зокрема призначив ОСОБА_1 пенсію за віком, однак так і не здійснив її виплату, посилаючись на обставини, які були встановлені судами у вказаній справі, а саме щодо подання позивачкою до відповідача заяви про призначення пенсії із повним комплектом документів, які були оцінені судом на момент вирішення по суті відповідного публічно-правового спору.

Тому позивачка та її представник вважають наявними підстави для встановлення заходів судового контролю.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

З огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що рішення суду у справі № 200/6430/24, яке набрало законної сили, підлягало виконання пенсійним органом у повному обсязі.

При цьому не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності пенсійного органу, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №200/6430/24, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року в справі № 540/606/20.

Колегія суддів зазначає, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

Так, відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, вказаною нормою КАС України передбачено обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення в справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Справа, яка розглядається, є справою з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відтак, заява представника позивача підлягає задоволенню.

Згідно ч.3 ст. 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

З урахуванням обставин справи, суд вважає за необхідне встановити контроль за виконанням рішення суду першої інстанції - шляхом зобов`язання подати до суду першої інстанції звіт про його повне виконання у строк в п`ятнадцять календарних днів з дня отримання копії цієї постанови, що обумовлює задоволення заяви позивача.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню.

Згідно ч.5 ст. 382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

У зв`язку із ухваленням Вищою радою правосуддя рішення № 960/0/15-26 від 21.05.2026, яким, зокрема, із 01.06.2026 змінено територіальну підсудність Донецького окружного адміністративного суду, шляхом її передачі до Харківського окружного адміністративного суду, справа підлягає направленню для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду, куди відповідачеві слід надіслати відповідний звіт.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача Меламеда Вадима – задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі № 200/6430/24 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

Заяву представника позивача Меламеда Вадима Борисовича про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в справі №200/6430/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, – задовольнити.

Застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №200/6430/24 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у строк в п`ятнадцять календарних днів з дня отримання копії цієї постанови до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 30 липня 2025 року.

Повне судове рішення – 29 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук