Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №200/3195/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року справа №200/3195/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року (повне судове рішення складено 08 січня 2026 року) та додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2026 у справі № 200/3195/25 (суддя в І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у м. Києві та Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі – Управління, відповідач-1), в якому просила (т.1 а.с.33):

визнати протиправними дії відповідача-1 щодо проведення формального, упередженого та необ`єктивного службового розслідування за скаргою позивача від 20.10.2024;

визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування від 11.12.2024 за фактом можливих неправомірних дій поліцейської Шевченківського управління ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції у м. Києві провести нове, об`єктивне та неупереджене службове розслідування із залученням незалежних представників із повним дослідженням дій слідчої ОСОБА_2 та належною правовою оцінкою всіх наданих доказів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач подала скаргу до Національної поліції України, в якій просила призначити проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що на неї здійснювався моральний тиск співробітником Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, який призвів до порушення емоційного стану позивача, приниження честі та гідності позивача.

Однак, вказана скарга була залишена без належного реагування, оскільки висновок службового розслідування від 11.12.2024 є упередженим. Під час даного службового розслідування порушень зі сторони ОСОБА_2 не встановлено. Позивач вказує, що пояснення працівника Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 містять неправдиві твердження. Зазначає, що в діях ОСОБА_2 наявні порушення Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», Наказу МВС України від 09.11.2016 №1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських», проте належної оцінки під час службового розслідування, проведеного ГУНП у м. Києві, висновок якого затверджено 11.12.2024, даним фактам не надано.

Cлужбове розслідування ГУНП у м. Києві не виконало свого призначення як інструменту контролю та дисциплінарної відповідальності, а висновки, на які воно спирається, потребують перегляду в частині фактів конфлікту інтересів, непрофесійної поведінки слідчої, психологічного тиску та службових зловживань. Це дає підстави для повторного незалежного службового розслідування або ініціювання провадження за іншими напрямками дисциплінарної та/або кримінальної відповідальності в межах чинного законодавства України.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року залучено в якості співвідповідача по справі Національну поліцію України (далі – НПУ, відповідач-2).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання вчинити певні дії закрито в частині визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024 за фактом можливих неправомірних дій поліцейської Шевченківського управління ГУНП у м. Києві Балабан Валентини Семенівни.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо формального, неповного та необ`єктивного розгляду скарги ОСОБА_1 від 20.10.2024.

Зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року заяву позивача задоволено частково.

Стягнуто з Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі в іншій частині – відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та додаткове рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції, оцінюючи відповідь Національної поліції України на скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024, фактично не погоджується з результатами проведеного службового розслідування, а не з відповіддю Національної поліції України на скаргу Позивача від 20.10.2024.

При цьому в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій ГУНП у м. Києві щодо проведення формального та необ`єктивного службового розслідування та зобов`язання ГУНП у м. Києві провести нове службове розслідування судом першої інстанції було відмовлено, а також закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Предметом та підставами позовної заяви ОСОБА_1 було саме оскарження дій ГУНП у м. Києві щодо проведення неповного та формального службового розслідування та непогодження з його результатами, при цьому жодних позовних вимог до Національної поліції України Позивачем заявлено не було, а також не погодження Позивача з наданою Національною поліцією України листом від 20.11.2024 № 158934-2024 відповіддю на її скаргу від 20.10.2024 позовна заява не містила.

У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Га думку представника позивача, апеляційна скарга Національної поліції України є необґрунтованою, не містить належних правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та фактично зводиться до незгоди Апелянта з його законними висновками.

Фактично Відповідач у апеляційній скарзі:

I. не спростовує встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи;

II. не наводить жодного нового доказу, який би мав значення для правильного вирішення спору;

III. не доводить відсутності встановлених судом порушень Закону України «Про звернення громадян»;

IV. не спростовує висновку суду про формальний, неповний та необ`єктивний розгляд скарги Позивача;

V. обмежується довільним тлумаченням норм матеріального та процесуального права, повторюючи правову позицію, яка вже була предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі докази у справі, правильно встановив фактичні обставини, надав належну правову оцінку доводам сторін та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій Національної поліції України щодо формального, неповного та необ`єктивного розгляду скарги Позивача.

Також представник позивача надіслала заяву, в якій просить задовольнити заяву позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнути на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження, оскільки відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав.

Позивач звернулась із скаргою від 20.10.2024 до Національної поліції України, направивши скаргу щодо можливих неправомірних дій поліцейських Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві, в якій просила призначити проведення службового розслідування, у зв`язку із тим, що на неї здійснювався моральний тиск співробітником Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, який призвів до порушення емоційного стану позивача, приниження честі та гідності позивача.

Зазначена скарга надійшла до Національної поліції України 23.10.2024 та зареєстрована в СЕД за № Б-26946 від 23.10.2024. Відповідно до резолюції Т. в. о. Голови Національної поліції України, розгляд та надання відповіді за результатами розгляду скарги позивача від 23.10.2024 № Б-26946, як головному виконавцю доручено Головному слідчому управлінню Національної поліції України (далі – ГСУ НПУ) спільно з співвиконавцями – ГУНП у м. Києві та ГУНП в Донецькій області.

Листом від 20.11.2024 № 158934-2024 Національна поліція України повідомила позивача, що з метою перевірки відомостей, викладених у скарзі, Головним управлінням Національної поліції у м. Києві 13.11.2024 призначено службове розслідування, про результати якого позивача буде повідомлено додатково.

За результатами службового розслідування було складено висновок від 11.12.2024 «службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій окремих поліцейських Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві», згідно якого у ході проведення службового розслідування у діях окремих поліцейських Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві порушень вимог чинного законодавства України не встановлено.

Листом від 20.10.2023 №175601-2024 Національна поліція України повідомила позивача, що відповідачем за викладеним у скарзі проведено службове розслідування, за результатами якого порушень вимог чинного законодавства України у діях слідчого зазначеного управління поліції ОСОБА_2 , не встановлено.

Вважаючи, що службове розслідування проведеним формально, упереджено та необ`єктивно, позивач звернулась з даним позовом.

При ухваленні оскаржуваного рішення окружний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст.3 Закону № 393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ст.18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст.19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Аналіз наведених норм свідчить, що громадянин має право звернутись зі скаргою до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду їх звернень.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.03.2025 по справі № 460/21284/23, істотною умовою відповіді є її належне обґрунтування й вирішення порушених у зверненні питань, із урахуванням суті відповідного звернення й на підставі його ґрунтовного й усебічного вивчення.

Судом встановлено, що позивач звернулась зі скаргою від 20.10.2024 до Національної поліції України (відповідач-2), службове розслідування проводилось Головним управлінням національної поліції у м. Києві (відповідачем-1) в межах розгляду Національною поліцією України скарги позивача. Відповідь за результатами розгляду скарги та про результати проведеного службового розслідування також було надано Національною поліцією України.

Оскаржуючи дії відповідача-1 щодо проведення упередженого та необ`єктивного службового розслідування, позивач фактично не погоджується з результатами розгляду її скарги Національною поліцією України.

Таким чином, саме Національною поліцією України здійснювався розгляд скарги позивача відповідно до вимог Закону №393/96-ВР, зокрема, проведено перевірку та надано відповідь на скаргу позивача від 20.10.2024, а не відповідачем-1, як на тому наполягає адвокат позивача.

В скарзі було зазначено, що позивач визнана потерпілою у кримінальному провадженні №12024100100000917 від 01.03.2024 за ч.1 ст.115 КК України за фактом безвісного зникнення її дідуся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (…)

У 2022 році позивач почала підтримувати дружній зв`язок з ОСОБА_2 , яка здійснювала діяльність у системі МВС, а саме у Шевченківському УП ГУНП у м. Києві на посаді слідчого. Приблизно на початку лютого 2024 року вона звернулась до вищевказаної особи стосовно отримання інформації про процедуру реєстрації кримінального правопорушення та переліку документів, необхідних для реєстрації злочину. Так, ОСОБА_2 повідомила, що позивач може звернутись до Шевченківському УП ГУНП у м. Києві за місцем проживання та надала інформацію про процедуру подачі заяви про вчинення злочину до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, та позивач, зібравши всі необхідні документи, направила заяву про кримінальне правопорушення до канцелярії Шевченківського УП ГУНП у м. Києві.

Заява про вчинення злочину була прийнята та зареєстрована в канцелярії управління від 19.02.2024. Після направлення документів до канцелярії, позивач очікувала зв`язку з призначеним слідчим для того, щоб отримати витяг з ЄРДР та надати будь-які пояснення з приводу безвісного здійснення її дідуся ОСОБА_3 , але за 7 днів вона не отримала зворотній зв`язок, та позивачем було прийнято рішення 26.02.2024 надіслати запит до Офісу Генерального прокурора щодо встановлення інформації про реєстрацію кримінального провадження та визначення контактних даних слідчого, який буде здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення, у зв`язку з неотриманням відповіді про результати розгляду заяви позивача про злочин.

Через деякий час до позивача почала звертатися слідчий ОСОБА_2 , яка є слідчим Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві, та почала здійснювати психологічний тиск на позивача, через звернення позивача до Офісу Генерального прокурора. Слідчий Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Балабан В.С., за власним переконанням, почала наполягати на тому, що позивач навмисно залишила в небезпеці свого дідуся ОСОБА_3 , у зв`язку з чим, вона погрожувала, користуючись своїм службовим становищем, відкрити кримінальне провадження за ст. 135 КК України (залишення в небезпеці) відносно позивача.

Позивач зазначила, що кримінальне провадження за фактом безвісного зникнення ОСОБА_3 не містить кваліфікацію за ст. 135 КК України, тому мали місце лише погрози та маніпуляція з боку співробітника поліції.

Відповідно до відповіді на запит, позивачу вдалося встановити інформацію, що досудове розслідування здійснювалось Шевченківським управлінням поліції ГУНП у місті Києві, але ким здійснюється наразі досудове розслідування, позивачу не відомо.

Повідомляє, що на позивача здійснювався моральний тиск, що призвело до порушення емоційного стану, відповідно відбулося приниження честі та гідності позивача.

Враховуючи вищевикладене, вимагала провести за даним фактом службову перевірку або службове розслідування, притягнути винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

У висновку за результатами службового розслідування відповідача-1 від 11.12.2024 зазначено, що 26.02.2024 позивач надіслала звернення до Офісу Генеральної прокуратури щодо отримання інформації про реєстрацію кримінального провадження визначення контактних даних слідчого, який здійснює досудове розслідування за її заявою поданою 19.02.2024 до Шевченківського УП.

28.02.2024 за № 27-р-24 вищезазначене звернення позивача з Офісу Генеральної прокуратури було скеровано до Київської міської прокуратури, яке у подальшому було перенаправлено для розгляду до Шевченківської окружної прокуратури міста Києва.

01.03.2024 за № 41-214ВИХ-24 заступником начальника Шевченківської прокуратури міста Києва Богданом Ільчишиним було надано відповідь позивачу на запитувану нею інформацію разом із копією витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань за її заявою, поданою 19.02.2024 до Шевченківського УП.

Крім того, у своїй скарзі позивач повідомила про те, що після написання звернення до Офісу Генеральної прокуратури до неї почала телефонувати та писати повідомлення через додаток "Телеграм" ОСОБА_2 , яка почала погрожувати відкриттям кримінального провадження відносно неї за ст. 135 КК України щодо залишення нею у небезпеці дідуся ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_2 під час телефонних дзвінків вчиняла психологічний та моральний тиск стосовно заявниці.

Відповідно до довідки, наданої відділом запобігання корупції ГУНП у м. Києві, встановлено, що за результатами вивчення матеріалів службового розслідування та аудіозаписів було встановлено, що позивач у своїй скарзі зазначила, що підтримувала дружні стосунки зі слідчою ОСОБА_2 , яка почала здійснювати психологічний тиск через її звернення до Офісу Генерального прокурора зі скаргою на неналежне проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №1204100100000917. Після проведення аналізу усіх матеріалів, узагальнено та визначено, що в рамках даного службового розслідування не виявлено порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку з тим, що слідчою ОСОБА_2 будь-які слідчі (розшукові) дії у зазначеному кримінальному провадженні не проводились, процесуальні рішення не приймались та не було порушено дотримання професійно-етичних норм поведінки під час виконання службових обов`язків, згідно Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських».

Опитана ОСОБА_1 пояснила, що після початку вторгнення військ рф на територію України, а саме у м. Маріуполь, вона, її сім`я та дідусь ОСОБА_3 , перебували у небезпечній ситуації, через постійні обстріли міста, їм постійно доводилося змінювати місце перебування на відносно безпечнішу територію. 28.03.2022 в результаті дій країни-агресора, відбулось влучання у будинок, в якому вони проживали, внаслідок чого він загорівся. Під час зазначених обстрілів вона разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 вирішили покинути вказаний будинок, через небезпеку поширення полум`я з іншої частини дому, а дідусь ОСОБА_3 відмовився залишати будинок, пояснюючи це відсутністю прямої загрози його життю. На теперішній час його місцезнаходження невідомо. 3 жовтня 2022 року вона почала підтримувати дружній зв`язок з ОСОБА_2 , яка являється колишньою однокурсницею її чоловіка. Приблизно на початку лютого 2024 року вона звернулася до ОСОБА_2 стосовно отримання інформації про процедуру реєстрації кримінального правопорушення та переліку документів, необхідних для реєстрації злочину. Остання повідомила, що вона може звернутися до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві за місцем проживання, надала інформацію про процедуру подачі заяви про вчинення злочину до Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві. Зібравши необхідні документи, ОСОБА_1 направила заяву про кримінальне правопорушення до канцелярії Шевченківського УП ГУНП у м. Києві. Заява про вчинення злочину була прийнята та зареєстрована в канцелярії вищезазначеного управління за № Б-656-656 від 19.02.2024. Після направлення документів до канцелярії вона очікувала зв`язку з призначеним слідчим для того, щоб отримати витяг з ЄРДР та надати будь-які пояснення з приводу безвісного зникнення її дідуся ОСОБА_3 , але за 7 днів вона не отримала зворотній зв`язок та прийняла рішення 26.02.2024 надіслати звернення до Офісу Генерального прокурора щодо встановлення інформації про реєстрацію кримінального провадження та визначення контактних даних слідчого, який буде здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення, у зв`язку з неотриманням відповіді про результати розгляду її заяви про злочин. Через деякий час до неї почала звертатися ОСОБА_2 , яка здійснювала психологічний тиск на неї, через її звернення до Офісу Генеральної прокуратури. ОСОБА_2 за власним переконанням почала наполягати на тому, що вона навмисно залишила в небезпеці свого дідуся ОСОБА_3 , у зв`язку з чим погрожувала, користуючись своїм службовим становищем, відкрити кримінальне провадження за ст. 135 КК України (залишення в небезпеці) відносно неї. Крім того, 10.11.2024 приблизно о 17.58 ОСОБА_2 та її цивільний чоловік приходили до неї за місцем проживання, стукали у двері, з невідомою метою, так як двері вона не відчинила, оскільки перебувала сама вдома.

Опитана ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 є дружиною її колишнього однокурсника, з якою вона підтримувала товариські стосунки. На початку 2024 року вона звернулась до неї за допомогою у написанні заяви про зникнення безвісти її дідуся у м. Маріуполь, знаючи, що вона працює в Шевченківському УП ГУНП у м. Києві, на що вона відповіла, що потрібно звернутися до поліції та з собою мати необхідний перелік документів. Після чого їй стало відомо, що ОСОБА_1 скерувала заяву до Шевченківського УП ГУНП в м. Києві та була незадоволена тим, що її довго розглядають і не вносять відомості до ЄРДР. Однак, до її компетенції контроль за прийнятими заявами та вхідною кореспонденцією не входить. У подальшому керівником управління поліції було доручено здійснювати досудове розслідування її колезі, який займався досудовим розслідуванням за заявою ОСОБА_1 . Жодного відношення до справи ОСОБА_1 , як слідчий вона не мала. Ніяких процесуальних рішень, або слідчих (процесуальних) дій нею проведено чи прийнято в даному кримінальному провадженні не було. У зв`язку із тим, що на той момент вони підтримували спілкування, листувались у соціальних месенджерах на особисті теми, вчинення будь-яких порушень моральних, чи етичних з професійного боку заперечила. Її висловлювання мають суб`єктивний характер, які вона має право висловлювати в особистому листуванні із товаришами чи друзями, що не мають жодного відношення до професійної етики, правил етичної поведінки поліцейського та спілкування із громадянами. Враховуючи те, що ОСОБА_1 вирішила написати скаргу в Офіс Генерального прокурора, вона надала цьому негативну оцінку та осуд, тому що даного роду скарги псують репутацію Шевченківського УП, в якому вона працює. У зв`язку із цим вона вирішила повністю припинити будь-яке спілкування з ОСОБА_1 . На протязі майже року вони не листуються, не телефонують одна одній та не підтримують дружніх стосунків. 16.10.2024 ОСОБА_1 їй зателефонувала, у ході розмови з якою, вона просила пробачення за скоєне, просила зустрітись і поговорити з нею, хотіла налагодити зв`язок і почати спілкуватись, на що вона відповіла, що їй не зручно розмовляти. Після цього вона писала смс-повідомлення, в яких знову просила з нею "потоваришуватись", на що вона їй відмовила. Факт вчинення неправомірних дій заперечила.

Відповідач вказує, що опитати ОСОБА_5 не надалось за можливе, оскільки наказом ГУНП у м. Києві від 18.07.2024 № 13560/с останнього звільнено із служби в поліції відповідно до п.6 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Відповідно до характеристики, наданої керівництвом Шевченківського УП, встановлено, що ОСОБА_2 характеризується позитивно.

Згідно із висновком службового розслідування за фактом можливих неправомірних дій окремих поліцейських Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 11.12.2024, у ході проведення службового розслідування у діях окремих поліцейських Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві порушень вимог чинного законодавства України не встановлено.

У резолютивній частині висновку вказано, що відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, вважати такими, що не підтвердилися; у ході проведення службового розслідування інформація, викладена у скарзі ОСОБА_1 , свого документального підтвердження не знайшла; у ході проведення службового розслідування у діях окремих поліцейських Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві порушень вимог чинного законодавства України не встановлено.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Наказу Міністерства Внутрішніх Справ України від 09.11.2016 № 1179, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 06.12.2016 № 1576/29706 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» (далі - Правила):

1. Під час виконання службових обов`язків поліцейський між іншим повинен:

поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.

У п.3 розділу IV Правил зазначено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику та допускати дискримінацію в будь-якій формі.

Позивачем до матеріалів справи надано Лист ТУ ДБР у м. Києві від 10.01.2025 №16842/зкп/11-03-801/25, направлене на адресу Головного слідчого управління Національної поліції України та позивача, у якому зазначено наступне.

Другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у межах чинного законодавства України, розглянуто заяву позивача від 21.12.2024 щодо можливих протиправних дій окремих працівників Шевченківського УП ГУНП у м. Києві. (…)

Проте, з даних матеріалів вбачаються явні ознаки дисциплінарних порушень, а саме очевидним є те, що у слідчої Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Балабан В.С. виник конфлікт з ОСОБА_1 через її звернення до Офісу Генерального прокурора. З метою помсти ОСОБА_1 за звернення до Офісу Генерального прокурора Балабан В.С. ініціювала внесення відомостей до ЄРДР за фактом залишення в небезпеці ОСОБА_6 – діда ОСОБА_1 у м. Маріуполь. У переписці між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 остання допускає нецензурні висловлювання, а також вказує, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом зникнення діда ОСОБА_1 ніхто не буде займатись, що свідчить про можливість незаконного впливу зі сторони ОСОБА_2 на слідчого, який здійснює досудове розслідування за даним фактом.

За вищевказаними фактами ГУНП у м. Києві проведено службове розслідування, висновок якого затверджено 11.12.2024, проте під час даного службового розслідування порушень зі сторони ОСОБА_2 не встановлено.

Вищевказане свідчить про явні порушення Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», Наказу МВС України від 09.11.2016 №1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських», проте належної оцінки під час службового розслідування, проведеного ГУНП у м. Києві, висновок якого затверджено 11.12.2024, даним фактам не надано.

Суд першої інстанції погодився з тим, що фактично у позивача з ОСОБА_2 виник конфлікт через її звернення до Офісу Генерального прокурора, відповідно висловлювання ОСОБА_2 стосуються її професійної діяльності, наведене підтверджується наданими суду доказами.

В наданій суду переписці у месенджерах між позивачем та ОСОБА_2 , остання допускає нецензурні висловлювання, а також вказує, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом зникнення діда позивача ніхто не буде займатись, що може тлумачитись по різному, у тому числі й свідчить про можливість незаконного впливу зі сторони ОСОБА_2 на проведення досудового розслідування. А ось чи був вплив ОСОБА_2 на проведення досудового розслідування, навіть якщо остання ніяких процесуальних рішень, або слідчих (процесуальних) дій проводила, це потрібно було встановити під час розгляду звернення позивача.

Також містяться висловлювання ОСОБА_2 щодо кримінального провадження за ст. 135 КК України (залишення в небезпеці) відносно позивача.

Як вже зазначалось, у п.3 розділу IV Правил зазначено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

За приписами ч.1, 2 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов`язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі).

Верховний Суд у постанові від 27.04.2020 у справі № 813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).

Як вже зазначалось, листом від 20.10.2023 №175601-2024 Національна поліція України повідомила позивача, що за викладеним у скарзі проведено службове розслідування, за результатами якого порушень вимог чинного законодавства України у діях слідчого зазначеного управління поліції ОСОБА_2 не встановлено.

Однак, як зазначено вище, місцевим судом встановлені обставини, які не були досліджені під час проведення службового розслідування та не надано їм оцінки. Позивачу не повідомлено, чому саме відповідач-2 дійшов такого висновку, не було наведено обґрунтування свого рішення та не надано відповіді на кожний довід позивача. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що скарга позивача була розглянута відповідачем-2 формально, не об`єктивно, не перевірено в повній мірі викладені у цьому зверненні обставини.

Щодо доводу відповідача-2, з урахуванням дискреції суб`єкта владних повноважень з питань надання власної оцінки достатності даних про наявність ознак вчинення поліцейськими дисциплінарних проступків, у тому числі достатності підстав для ініціювання притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та прийняття відповідного рішення про призначення службового розслідування, задоволення судом позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУНП у м. Києві чи Національну поліцію України призначити службове розслідування буде явно протизаконним втручанням суду в законну діяльність органу державної влади, в дискреційні повноваження уповноваженого керівника та прямо суперечитиме способу встановленому законодавством, що регулює спірні правовідносини, окружний суд зазначив наступне.

Жодні дискреційні повноваження не позбавляє суб`єкта владних повноважень від повного всебічного та об`єктивного розгляду скарги позивача, з урахуванням всіх обставин, що зазначені у скарзі, однак як встановлено місцевим судом, на більшість питань, що були зазначені позивачем у скарзі, не було надано обґрунтованої відповіді відповідачем-2 у відповіді на скаргу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд першої інстанції вважав необхідним визнати протиправними дії Національної поліції України, щодо формального, неповного та необ`єктивного розгляду скарги позивача від 20.10.2024, та зобов`язати Національну поліцію України повторно розглянути скаргу позивача від 20.10.2024, з урахуванням висновків суду.

Що стосується заявлених позивачем вимог до Головного управління Національної поліції у м. Києві, окружний суд зазначив, що вони не підлягають задоволенню, оскільки розгляд заяви позивача було здійснено саме Національною поліцією України, за дорученням якого відповідач-1 здійснював проведення службового розслідування.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Як вже зазначалося вище, 20.10.2024 Позивач звернулась до Національної поліції України зі скаргою щодо можливих, на її думку, неправомірних дій зі сторони слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Балабан В.С., та призначення службового розслідування по вказаному факту.

Зазначена скарга надійшла до Національної поліції України 23.10.2024 та зареєстрована в СЕД за № Б-26946 від 23.10.2024. Відповідно до резолюції Т. в. о. Голови Національної поліції України, розгляд та надання відповіді за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 23.10.2024 № Б-26946, як головному виконавцю, доручено ГСУ НПУ спільно з співвиконавцями – ГУНП у м. Києві та ГУНП в Донецькій області.

Згідно з інформацією, наданою листом ГУНП у м. Києві від 14.11.2024 № 243621-2024, як співвиконавцем, – головному виконавцю ГСУ НПУ, вбачається, що з метою перевірки відомостей, викладених у скарзі ОСОБА_1 від 20.10.2024, в ГУНП у м. Києві наказом від 13.11.2024 № 2136 призначено службове розслідування.

Листом ГСУ НПУ від 20.11.2024 № 158934-2024 надано відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024 (СЕД № Б-26946 від 23.10.2024) та проінформовано, що ГУНП у м. Києві 13.11.2024 призначено службове розслідування за відомостями, викладеними у вказаній скарзі.

За результатами службового розслідування, призначеного наказом ГУНП у м. Києві від 13.11.2024 №2136, дисциплінарною комісією складено, а керівником ГУНП у м. Києві відповідно до вимог частини п`ятої, шостої статті 26 Дисциплінарного статуту затверджено 11.12.2024 висновок службового розслідування.

В подальшому, ГСУ НПУ листом від 20.12.2024 №175601-2024 до раніше наданої ОСОБА_1 відповіді на її скаргу від 20.10.2024 (лист ГСУ НПУ від 20.11.2024 №158934-2024) проінформовано Позивача про результати проведеного ГУНП у м. Києві службового розслідування та повідомлено, що в діях слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 не встановлено порушень вимог чинного законодавства України.

При цьому, варто зауважити, що основною вимогою скарги ОСОБА_1 від 20.10.2024 було проведення службової перевірки або службового розслідування за фактом можливих неправовірних дій зі сторони слідчого ВС Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві Балабан В.С.

Отже, Національною поліцією України скарга ОСОБА_1 від 20.10.2024 розглянута, останню було повідомлено про призначення службового розслідування за відомостями, викладеними у вказаній скарзі, та його результати.

Слід вказати, що в частині позовних вимог про скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024 судом першої інстанції закрито провадження у справі, що унеможливлювало розгляд вказаної позовної вимоги по суті, а також суд першої інстанції відмовив в частині позовних вимог про визнання протиправним дій ГУНП у м. Києві щодо проведення формального та необ`єктивного службового розслідування та зобов`язання ГУНП у м. Києві провести нове службове розслідування, отже фактично суд першої інстанції погодився з правомірністю та повнотою проведеного службового розслідування.

Водночас, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, виходячи за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , визнаючи протиправними дії НПУ щодо формального, неповного та необ`єктивного розгляду скарги ОСОБА_1 від 20.10.2024 та зобов`язуючи НПУ повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024, з урахуванням висновків суду, обґрунтовував та мотивував це тим, що саме під час службового розслідування, проведеного ГУНП у м. Києві та у висновку службового розслідування, затвердженого 11.12.2024, не надано оцінки фактам та обставинам, викладеним у скарзі ОСОБА_1 .

Варто зауважити, що висновок службового розслідування є внутрішнім документом, який складається дисциплінарною комісією в межах службового розслідування, та за своєю правовою природою не є тотожним до відповіді, що надається за результатами розгляду скарги, оскільки вказані поняття регулюються різними нормами законодавства України. Таким чином, ототожнення судом першої інстанції таких документів свідчить про неправильне визначення характеру спірних правовідносин, неправильне застосування норма матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції пов`язує неналежний розгляд скарги Позивача з діями дисциплінарної комісії ГУНП у м. Києві під час проведення службового розслідування за скаргою ОСОБА_1 від 20.10.2024 та обставинами, які були досліджені у висновку службового розслідування, що в свою чергу регулюються положеннями Дисциплінарного статуту, Порядком проведення службових розслідувань, затвердженим наказом МВС України від 07.11.2018 № 893 (далі - Порядок № 893).

В той же час, оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить мотивів, обґрунтувань та посилань на норми Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), які було недотримано чи порушено Національною поліцією України при розгляді скарги Позивача від 20.10.2024, що призвело до формального та необ`єктивного її розгляду. Таким чином, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване судове рішення, вийшовши за межі позовних вимог, по суті надав оцінку діям дисциплінарної комісії ГУНП у м. Києві під час проведення ними службового розслідування та змісту висновку службового розслідування, що не є проявом протиправності дій Національної поліції України при розгляді скарги Позивача від 20.10.2024.

При цьому, незгода з позицією, викладеною у відповіді на заяву позивача, не може свідчити про порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", оскільки надання обґрунтувань у відповіді на заяви позивача є оціночними поняттями.

Той факт, що зміст роз`яснень, які наведені у відповідях відповідача, не забезпечив поновлення порушених, на думку позивача, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення.

Подібна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №814/2467/17. При цьому, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що жодної незгоди з наданою Національною поліцією України відповіді на скаргу останньої від 20.10.2024 позовна заява не містить, матеріали справи також не містять заяв про уточнення чи доповнення позовних вимог, до такого висновку суд першої інстанції дійшов самостійно.

Тобто, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції, оцінюючи відповідь Національної поліції України на скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024, фактично не погоджується з результатами проведеного службового розслідування, а не з відповіддю Національної поліції України на скаргу Позивача від 20.10.2024.

При цьому апеляційний суд вкотре звертає увагу, що в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій ГУНП у м. Києві щодо проведення формального та необ`єктивного службового розслідування та зобов`язання ГУНП у м. Києві провести нове службове розслідування судом першої інстанції було відмовлено, а також закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Слід зауважити, що відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Згідно частин третьої та четвертої Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Згідно з частиною дев`ятою статті 20 Дисциплінарного статуту застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення із служби в поліції, звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь здійснюється керівниками, які уповноважені приймати на службу до поліції, призначати на посаду та присвоювати спеціальне звання.

При цьому, призначення поліцейських на посади до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві здійснюється наказами ГУНП у м. Києві.

Як наслідок, саме начальник ГУНП у м. Києві уповноважений призначати службове розслідування та застосувати до поліцейських Шевченківського УП ГУНП у м. Києві дисциплінарні стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

У разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких вже проводиться службове розслідування, така скарга долучається до матеріалів службового розслідування (частина восьма статті 14 Дисциплінарного статуту).

Як визначено частиною дев`ятою статті 14 Дисциплінарного статуту, у разі надходження скарги на рішення, дії чи бездіяльність поліцейського, щодо яких є висновок дисциплінарної комісії, такі скарги не розглядаються, якщо не містять інформації, яка не була досліджена під час проведення службового розслідування. Про відмову у розгляді скарги заявник інформується у десятиденний строк.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина десята статті 14 Дисциплінарного статуту).

Пунктом 1 розділу V Порядку № 893 передбачено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку (пункту 4 розділу V Порядку № 893).

Дії відповідача щодо проведення службового розслідування, як і висновки за наслідками проведеного службового розслідування в частині відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, не створюють і не можуть створювати жодних юридично значущих наслідків для особи, яка подала скаргу, не зумовлює впливу на його права, обов`язки або інтереси, що унеможливлює їх порушення з боку дисциплінарної комісії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.10.2025 у справі №620/5156/23.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить мотивів, обґрунтувань та посилань на норми Закону №393/96-ВР, які було недотримано чи порушено Національною поліцією України при розгляді скарги Позивача від 20.10.2024, відтак, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі № 200/3195/25 є необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню, з ухваленням нової постанови про відмову в позові до Національної поліції України.

Як зазначалось раніше, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №200/3195/25 в частині позовних вимог про скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024 закрито провадження у справі.

Також рішенням від тієї ж дати суд першої інстанції відмовив в частині позовних вимог про визнання протиправним дій ГУНП у м. Києві щодо проведення формального та необ`єктивного службового розслідування та зобов`язання ГУНП у м. Києві провести нове службове розслідування,

Рішення місцевого суду оскаржено лише відповачем-2. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволена частка позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі №200/3195/25, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУНП у м. Києві, Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, скасування висновку та зобов`язання вчинити певні дії закрито в частині визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування від 11.12.2024 за фактом можливих неправомірних дій поліцейської Шевченківського УП ГУНП у м. Києві Балабан С.В. також стороною позивача не оскаржувалась.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою позивачеві в задоволенні позовних вимог, понесені ним судові витрати як у вигляді сплаченого судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу (в тому числі, в апеляційній інстанції) йому не відшкодовуються.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України – задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/3195/25 – скасувати в частині задоволених позовних вимог, якими:

визнано протиправними дії Національної поліції України щодо формального, неповного та необ`єктивного розгляду скарги ОСОБА_1 від 20.10.2024;

зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 20.10.2024, з урахуванням висновків суду.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Змінити розподіл судових витрат, виключивши абзац п`ятий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/3195/25.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 200/3195/25 - залишити без змін.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі 200/3195/25 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

У відшкодовуванні витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу – відмовити.

Повне судове рішення – 29 липня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук