Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №345/2539/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2539/26

Провадження № 2-а/345/123/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.07.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі судді Онушканича В.В., розглянувши в порядку письмового спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, а саме просить скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №2807 від 13.10.2025 року по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП про накладення на нього адміністративного стягнення, а також закрити провадження по справі.

Позов мотивує тим, що постановою № 2807 від 13.10.2025 року його визнано винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягненя у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. У постанові зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи військовозобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» і абз.4 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме, будучи непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у військовий час, не пройшов ВЛК до 05.06.2015 року та вчинив адмінправопорушення, передбачене ст.210-1 КУпАП.

Позивач вважає, що дана постанова прийнята із порушенням норм процесуального права, є незаконною та необґрунтованою. Так, 08.10.2025 року близько 17.00 год. позивача зупинили працівники поліції та ІНФОРМАЦІЯ_2 і під час перевірки документів повідомили, що він перебуває у розшуку. У примішенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача повідомили, що всі його дані внесені в базу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » і зпропонували йому написати заяву про надання відстрочки, хоча в базі даних «Оберіг» була зазначена відстрочка та його місце праці. В той же день 08.10.2025 року позивачу видали направлення на проходження ВЛК і було зазначено, що він має пройти ВЛК в період з 08.10.2025 року по 15.10.2025 року.

В оскаржуваній постанові вказано, що ОСОБА_1 тимчасово непрацюючий, вчинив адмінправопорушення, передбачене ст.210-1 КУпАП, свою вину у вчинені даного правопорушення не визнав, пояснивши, що не знав про необхідність проходити ВЛК. Позивач зазначає, що з 2014року по даний час працює вчителем трудового навчання у Калуському ліцеї №10. Застосунком «Резерв +» військо-облікового документу, сформованого 28.04.2026 року, підтверджено, що у позивача до 01.08.2026 року є відстрочка, також зазначено, що всі дані уточнено вчасно; інформація щодо притягнення до адміністративної відповідальності відсутня.

Позивач наголошує, що у його присутності протокол про адмінстративне правопорушення не складався, з ним його ніхто не ознайомив, його копію ніхто не вручив. Про розгляд адміністративної справи не знав, повістку на розгляд справи не отримував. Тому твердження у постанові про те, що він вину у вчиненні правопорушення не визнав, не відповідає дійсності. Таким чином, відповідачем не вжито всіх можливих заходів для повідомлення позивача про місце і час розгляду справи про адмінправопорушення. Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішеня суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адмівідповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адмінвідповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки унеможливлює врахування судом, що розглядає справу про адмінправопорушення, наданих відповідачем доказів. При таких обставинах вважає, що оскаржувана постанова у справі про адмінправопорушення є незаконною, а тому підлягає скасуванню. Тому позивач змушений звернутися із вищевказаним позовом до суду.

Відповідач надіслав на адресу суду письмові пояснення. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . 07.10.2025 р. уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП. З даного протоколу вбачається, що 07.10.2025 в ІНФОРМАЦІЯ_5 було виявлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» та абз. 4 ч. ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме будучи непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час, не пройшов ВЛК до 05.06.2025 та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

ОСОБА_1 було роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, а також права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП. Також ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 13 жовтня 2025 року о 12-00 годині в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що ОСОБА_1 повідомлено під час зачитання вказаного протоколу. 13.10.2025 р. т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , підполковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення на основі протоколу, винесено постанову № 2807, згідно якої установлено, що ОСОБА_1 своїми діями вчинив правопорушення передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. За вчинене правопорушення на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 гривень.

Щодо завершення строків притягнення до адміністративної відповідальності, представник відповідача зазначає, що дане адміністративне правопорушення є триваючим, виявлено під час складення адміністративного протоколу 20.05.2026. 29.05.2026 відносно позивача винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення. Тобто, вказані дії відбулися у визначенні чинним законодавством України строки. Закон №4235-IX вимагав від позивача активних дій у вигляді проходження ВЛК, оскільки ОСОБА_1 мав статус «обмежено придатного» та був зобов`язаний пройти ВЛК в термін до 05.06.2025. Після спливу зазначеного строку вищезазначений обов`язок позивача не припинився. ОСОБА_1 , який не виконав вказаний обов`язок, продовжує перебувати у стані триваючого правопорушення до моменту виконання вимоги закону. Отже, постановляючи оскаржувану постанову, т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв правомірно та у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а оскаржувана постанова є обґрунтована, тобто прийнята з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст.5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП.

За вимогами ст. 280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, діючим законодавством про адміністративні правопорушення передбачена певна процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності, порушення якої, на думку суду, є підставою для скасування рішення уповноваженого органу, прийнятого із порушенням цієї процедури.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Матеріалами справи встановлено, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2807 від 13.10.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та обрано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. Постанова мотивована тим, що під час опрацювання матеріалів справи, а також шляхом перевірки даних через реєстр АІТС «Оберіг» та протоколу №9/12744 встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи військовозобов`язаним під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги ЗУ №4235-ІХ п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» та абз. 4 ч.1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме будучи непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час, не пройшов ВЛК до 05.06.2025 року.

Відповідно до частин 1, 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з частиною 3 статті 22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Крім того, нормами абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII зі змінами (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України встановлено Законом № 3543-XII, частиною 1 статті 4 якого передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Так, пунктами 68, 80 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок №560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Обов`язок проходити медичний огляд також визначений абзацом 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби, а відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству. Проходження медичного огляду ВЛК є обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

Так, 04.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-IX від 21.03.2024.

Зміни були внесені, зокрема, до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме до статей 14 та 26. Внаслідок таких змін поняття «обмежена придатність» для визначення придатності особи до військової служби, виключене.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12.02.2025 установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто, оскільки таке поняття як «обмежена придатність» виключене з Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», законодавець передбачив обов`язок громадян, які належали до категорії з «обмеженою придатністю», пройти повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби з урахуванням внесення змін до законодавства.

Отже, цим Законом визначено два альтернативних шляхи виконання громадянином зазначеного обов`язку: самостійне звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду; самостійне звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Сторонами визнається, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . 07.10.2025 року при перевірці облікових даних було виявлено, що громадянин ОСОБА_1 був поданй в розшук, як особа, яка не пройшла військово-лікарську комісію відповідно до наказу №402 від 2008р. «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України».

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач вживав заходи для отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду і пройшов такий огляд до 05.06.2025 року, матеріали справи не містять.

Позивач фактично не заперечує, що повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 05.06.2025 року, як це визначено п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 21.03.2024 №3621-IX, не проходив, однак вважає, що у нього відсутній обов`язок проходити ВЛК, оскільки він облікові дані оновив вчасно і має відстрочку.

Проте, відповідно до абзацу 5 пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Отже, позивач був зобов`язаний самостійно вчинити передбачені Законом №3621-IX дії для проходження військово-лікарської комісії та пройти ВЛК до 05 червня 2025 року, однак цього не зробив, відтак в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до ч.9 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Як вже було встановлено вище, 07.10.2025 року позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 патрульною поліцією, де відповідачем було виявлено, що громадянин позивач відповідно до вимог Закону України від 21.03.2024 №3621-IX не пройшов повторний медичний огляд до 05 червня 2025 року. Оскаржувана постанова винесена 13.10.2025 року, тобто в межах трьохмісячного строку притягнення до адміністративної відповідальності з дня його виявлення – 07.10.2025 року.

Таким чином, судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Отже, дослідивши в сукупності всі надані у справі докази, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Закону, а тому суд вважає прийняте рішення законним та обґрунтованим.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивачки), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, керуючись статтями ст.ст. 139, 143, 241-246, 286 КАС України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 29.07.2026 року.

Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ