Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №460/12129/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2026 року м. Рівне№460/12129/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №172550010924 від 09 квітня 2026 року про відмову в призначенні пенсії; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії, періоду догляду за дитиною - сином ОСОБА_2 до досягнення ним трирічного віку з 01 січня 2004 року по 30 липня 2006 року ; зобов`язання зарахувати цей період до страхового стажу; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року, з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року та призначити їй пенсію за віком, починаючи з дати звернення, тобто з 31 березня 2026 року.

Ухвалою суду від 08.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», 31.03.2026 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Вказує, що за принципом екстериторіальності її заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке рішенням від 09.04.2026 №172550010924 відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначивши його тривалість 29 років 05 місяців 27 днів. Зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період здійснення нею підприємницької діяльності з 19.05.1995 по 31.12.1998, посилаючись на відсутність інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків, а також окремі періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2024 у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у Реєстрі застрахованих осіб. Позивач наголошує, що з 19.05.1995 здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, а спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до вимог законодавства, у зв`язку з чим вважає рішення пенсійного органу протиправним та просить суд скасувати його, зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити їй пенсію за віком.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком встановлено відсутність у неї необхідного страхового стажу, оскільки за наданими документами та відомостями Реєстру застрахованих осіб її страховий стаж становить 29 років 05 місяців 27 днів при необхідних 33 роках. Вказав, що до страхового стажу правомірно не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 19.05.1995 по 31.12.1998 у зв`язку з ненаданням інформації щодо системи оподаткування та відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, а також окремі періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2024 через відсутність у Реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків. За наведених обставин вважає рішення від 09.04.2026 №172550010924 законним, обґрунтованим та таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19 травня 1995 року здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.12.2023, відповідно до якої позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є роздрібна торгівля, а дата проведення державної реєстрації визначена 23.05.1995.

Після досягнення пенсійного віку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», 31 березня 2026 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, що підтверджується матеріалами пенсійної справи та не заперечується сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до принципу екстериторіальності розгляд поданої заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області, яке за результатами її розгляду прийняло рішення від 09 квітня 2026 року №172550010924, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю не менше 33 років.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач дійшов висновку, що страховий стаж позивача, обчислений за наданими документами та відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, становить 29 років 05 місяців 27 днів, що, на думку пенсійного органу, є недостатнім для набуття права на призначення пенсії за віком.

При цьому судом встановлено, що під час визначення тривалості страхового стажу відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року, мотивуючи це ненаданням документів щодо системи оподаткування, на якій перебувала позивач, а також відсутністю інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за зазначений період.

Крім того, як убачається зі змісту рішення від 09.04.2026 №172550010924, відповідачем не враховано до страхового стажу позивача також періоди здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року, за винятком березня, червня, вересня та грудня 2007 року, щодо яких у Реєстрі застрахованих осіб містяться відомості про суми заробітної плати, з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, а також з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року, посилаючись на відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків за вказані періоди.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стала неврахування відповідачем зазначених періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності до її страхового стажу, що, на думку пенсійного органу, призвело до відсутності у неї необхідної тривалості страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 09 квітня 2026 року №172550010924, позивач вважає, що відповідачем неправильно застосовано норми матеріального права, безпідставно не зараховано до страхового стажу спірні періоди здійснення нею підприємницької діяльності, внаслідок чого страховий стаж визначено неправильно, що, своєю чергою, стало підставою для протиправної відмови у призначенні пенсії за віком. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом порушеного права на пенсійне забезпечення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі – Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначає стаття 24 Закону №1058-ІV.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

За визначеннями, наведеними в статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи – підприємці.

Як встановлено судом з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 23.05.1995 року.

Проте, органом Пенсійного фонду не враховано до загального страхового стажу позивача період її підприємницької діяльності з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року; з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року, за винятком березня, червня, вересня та грудня 2007 року, щодо яких у Реєстрі застрахованих осіб містяться відомості про суми заробітної плати, з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, а також з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року, оскільки відсутня інформація про сплату позивачем за вказаний період страхових внесків.

Згідно з пп. 1 п. 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

За змістом пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (пп.1);

документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу) (абз.1 пп.2).

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності (абз.4 пп.2).

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,

з 01.01.2004 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Отже, умови зарахування відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу пов`язуються з документальним підтвердженням здійснення підприємницької діяльності, яке є відмінним та залежить від форми оподаткування фізичної особи-підприємця.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п.2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком заявник має долучити документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п. 4 Порядку №637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ) (абз.2).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.3).

Аналіз положень пункту 4 Порядку №637 свідчить на користь того, що періоди провадження особою підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування можуть бути підтверджені свідоцтвом про сплату єдиного податку; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ), або наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас, відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону №1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно з пунктом 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктом 6 Положення №794 передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію” має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.

Аналіз наведених вище норм свідчить на користь того, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

За змістом п. 7 Положення №794 уповноважений орган: створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб; забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат; надає фізичним особам відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу; надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.

Уповноважений орган виконує функції щодо організації персоніфікованого обліку в тісній взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державної податкової адміністрації, фінансовими органами, банківськими установами (п. 8 Положення №794).

Згідно з п. 13 Положення №794 для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку від, зокрема:

інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів;

Державної податкової адміністрації.

Відповідно до вимог Положення №794 у органу Пенсійного фонду як уповноваженого органу, що здійснює персоніфікований облік, є необхідні інструменти для своєчасного отримання відомостей від інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державної податкової служби, а також інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, та внесення їх до єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб для забезпечення автоматизованого використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат.

Оскільки обов`язок щодо внесення відомостей до системи персоніфікованого обліку покладено на орган Пенсійного фонду, то відповідальність за несвоєчасне внесення цих відомостей або внесення їх не в повному обсязі повинен нести саме цей орган, а не застрахована особа, якої ці відомості стосуються.

Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання уповноваженим органом, що здійснює персоніфікований облік, свого обов`язку щодо забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб, а отже, відсутність в цьому банку відомостей про фізичних осіб з вини уповноваженого органу не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її трудової діяльності.

Судом встановлено, що після прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення від 09.04.2026 №172550010924 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав незарахування здійснення підприємницької діяльності у період з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року до страхового стажу, позивачем були вчинені усі залежні від неї дії, спрямовані на отримання документального підтвердження обставин, які, на думку відповідача, є необхідними для вирішення питання щодо зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Так, з метою підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності, системи оподаткування та виконання обов`язків щодо сплати обов`язкових платежів у період з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року позивач звернулася до Головного управління ДПС у Рівненській області із відповідною заявою про надання інформації та документів, що підтверджують зазначені обставини.

Як вбачається з листа Головного управління ДПС у Рівненській області, наявного в матеріалах справи, контролюючий орган повідомив про відсутність можливості надати інформацію щодо системи оподаткування та сплати податків фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 19.05.1995 по 31.12.1998. При цьому податковий орган зазначив, що відповідно до Переліку типових документів, що утворюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, строк зберігання податкових декларацій, звітів, заяв, платіжних документів, особових рахунків платників податків та інших документів, що містять відповідні відомості, становить п`ять років, у зв`язку із чим документи за спірний період у розпорядженні контролюючого органу відсутні (а.с.37).

Поряд із цим, Головне управління ДПС у Рівненській області повідомило, що відповідно до Законів України від 04.07.2013 №404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» та №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування органами доходів і зборів здійснюються лише з 01 жовтня 2013 року, тоді як адміністрування пенсійних внесків до зазначеної дати належало до повноважень органів Пенсійного фонду України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач вчинила всі можливі та залежні від неї дії, спрямовані на отримання документів, необхідних для підтвердження зазначеного спірного періоду підприємницької діяльності, однак об`єктивна неможливість їх отримання обумовлена закінченням нормативно встановлених строків зберігання відповідних документів та особливостями розмежування повноважень між державними органами щодо адміністрування страхових внесків у різні періоди, а не неналежною поведінкою чи бездіяльністю позивача.

Разом з тим суд звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить жодного посилання на конкретні докази, які б підтверджували факт несплати позивачем страхових внесків у період з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року здійснення підприємницької діяльності. Відповідач не навів жодних відомостей про проведення перевірок, прийняття відповідних рішень, нарахування недоїмки, встановлення заборгованості зі сплати страхових внесків або застосування до позивача фінансових санкцій чи інших заходів відповідальності, передбачених законодавством у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Більш того, матеріали справи не містять будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про порушення позивачем вимог законодавства щодо сплати страхових внесків у період з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року здійснення підприємницької діяльності. Сам лише факт відсутності відповідних відомостей у Реєстрі застрахованих осіб або інших інформаційних ресурсах Пенсійного фонду України не може безумовно свідчити про несплату таких внесків, оскільки така обставина сама по собі не є належним доказом невиконання особою покладених на неї обов`язків.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності. Отже, саме відповідач повинен був надати суду належні, допустимі та достатні докази, які б беззаперечно підтверджували несплату позивачем страхових внесків та, як наслідок, наявність законних підстав для незарахування спірних періодів до страхового стажу. Проте такого обов`язку відповідач не виконав.

Суд також враховує, що недосконалість механізму ведення державних реєстрів, відсутність архівних документів у зв`язку із закінченням строків їх зберігання, а також неналежне збереження інформації державними органами не можуть покладатися на особу та обмежувати реалізацію гарантованого Конституцією України права на соціальний захист. Держава не вправі отримувати перевагу від недоліків власної організації діяльності та ведення офіційних реєстрів, а ризик втрати, неповноти або незбереження інформації, яка повинна перебувати у володінні органів державної влади, не може бути перекладений на особу, яка сумлінно виконувала покладені на неї законом обов`язки.

За таких обставин суд доходить висновку, що посилання відповідача виключно на відсутність у базах даних Пенсійного фонду України та Реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків без наведення будь-яких належних доказів фактичної несплати таких внесків не може визнаватися достатньою та законною підставою для незарахування спірного періоду з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року, з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, а також з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року, суд виходить із такого.

Системний аналіз положень статей 1, 11, 21, 22, 24, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, пункту 2.1 Порядку №22-1 та пункту 4 Порядку №637 дає підстави для висновку, що починаючи з 01 січня 2004 року законодавець пов`язує можливість зарахування фізичній особі-підприємцю відповідного періоду підприємницької діяльності до страхового стажу не лише із самим фактом перебування особи у статусі фізичної особи-підприємця, а насамперед із виконанням нею встановленого законом обов`язку щодо сплати страхових внесків (єдиного внеску). Саме факт сплати страхових внесків є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права на включення відповідного періоду до страхового стажу.

Водночас законодавством визначено і належний спосіб підтвердження такої обставини. Так, за періоди після впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності сплати страхових внесків відповідні обставини можуть бути підтверджені іншими належними та допустимими доказами, передбаченими процесуальним законом.

Як встановлено судом, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідачем використано відомості персоніфікованого обліку, зокрема індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5, які є офіційним документом, сформованим на підставі інформації Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, та відповідно до статей 21, 22, 24 Закону №1058-IV використовуються для підтвердження страхового стажу, визначення права особи на пенсійне забезпечення та обчислення пенсійних виплат.

Із дослідженої судом довідки форми ОК-5 вбачається, що за періоди з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року (крім березня, червня, вересня та грудня 2007 року), з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року, а також з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року відсутні відомості про сплату страхових внесків, а відповідно відсутні й підстави для їх автоматичного зарахування до страхового стажу (а.с.87-92).

Суд звертає увагу, що відомості форми ОК-5 користуються презумпцією достовірності як офіційні дані державного реєстру до моменту їх спростування належними та допустимими доказами. Будь-яких доказів, які б ставили під сумнів правильність сформованих у Реєстрі застрахованих осіб відомостей або свідчили про їх неповноту чи недостовірність саме щодо спірних періодів, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність у зазначені періоди, саме по собі не є достатньою правовою підставою для включення цих періодів до страхового стажу, оскільки чинне законодавство після 01.01.2004 не пов`язує виникнення такого права виключно із фактом державної реєстрації фізичної особи-підприємця, а ставить його у пряму залежність від факту сплати страхових внесків, який у даному випадку документально не підтверджений.

При цьому суд враховує, що висновки, викладені вище щодо неможливості покладення на особу негативних наслідків неналежного ведення державними органами інформаційних баз та персоніфікованого обліку, стосуються виключно тих випадків, коли встановлено, що особою фактично виконано покладений на неї законом обов`язок щодо сплати страхових внесків, однак відповідні відомості не були внесені до Реєстру з причин, які не залежали від такої особи. У даній же справі таких обставин судом не встановлено.

Навпаки, досліджені судом докази свідчать, що довідкою форми ОК-5 підтверджується відсутність відомостей про сплату страхових внесків за спірні періоди, тоді як жодного документа, який би підтверджував фактичне здійснення відповідних платежів, позивачем не подано. Платіжні документи, квитанції, банківські документи, довідки компетентних органів або інші належні письмові докази, які б підтверджували сплату страхових внесків чи спростовували відомості персоніфікованого обліку, матеріали справи не містять.

За змістом статей 72, 73, 76, 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається саме на факт сплати страхових внесків за спірні періоди як на підставу виникнення права на їх зарахування до страхового стажу, обов`язок доведення зазначених обставин покладається саме на неї. Проте належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження таких обставин суду не надано.

Відтак суд доходить висновку, що довідкою форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 підтверджується відсутність відомостей про сплату страхових внесків за періоди з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року, з 01 липня 2006 року по 31 серпня 2006 року, з 01 жовтня 2006 року по 30 листопада 2006 року, з 01 січня 2007 року по 29 лютого 2008 року, з 01 квітня 2008 року по 31 травня 2008 року, з 01 липня 2008 року по 31 серпня 2008 року, з 01 жовтня 2008 року по 30 листопада 2008 року, з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 31 травня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 31 серпня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 30 листопада 2009 року, з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 30 червня 2010 року та з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2024 року, доказів протилежного судом не встановлено, а позивачем у порядку, визначеному процесуальним законом, не доведено факт сплати страхових внесків за зазначені періоди.

За таких обставин відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача зарахувати наведені періоди до страхового стажу позивача, а відтак похідна позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 31 березня 2026 року, також не підлягає задоволенню, оскільки необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону №1058-IV, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами.

Поряд із тим, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в межах реалізації права на пенсійне забезпечення та під час розгляду її заяви про призначення пенсії за віком 04 березня 2026 року нею було подано до територіального органу Пенсійного фонду України заяву про зарахування до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії, періодів догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Водночас, за твердженням позивача, період догляду за сином ОСОБА_2 враховано лише частково, а саме по 31 грудня 2003 року, тоді як періоди з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2005 року, з 01 квітня 2005 року по 31 травня 2005 року, з 01 липня 2005 року по 31 серпня 2005 року, з 01 жовтня 2005 року по 30 листопада 2005 року, з 01 січня 2006 року по 28 лютого 2006 року, з 01 квітня 2006 року по 31 травня 2006 року та з 01 липня 2006 року по 30 липня 2006 року, тобто до дня досягнення дитиною трирічного віку, відповідачем до страхового стажу не зараховано.

На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про те, що під час розгляду її заяви про призначення пенсії відповідачем не було враховано в повному обсязі період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що призвело до неправильного визначення тривалості її страхового стажу.

У зв`язку із наведеним позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незарахуванні до її страхового стажу періоду догляду за сином ОСОБА_2 до досягнення ним трирічного віку за період з 01 січня 2004 року по 30 липня 2006 року, унаслідок чого загальна тривалість страхового стажу була визначена неправильно, що, на думку позивача, стало однією з підстав для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначенні їй пенсії за віком.

В розрізі зазначених тверджень позивача, суд зазначає наступне.

За приписами п. «ж» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Тому суд зазначає, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку підлягає зарахуванню до страхового стажу громадянина на підставі відомостей свідоцтва про народження дитини або паспорта у поєднанні з відсутністю достовірних об`єктивних даних про виконання громадянином у цей же самий час функцій найманого працівника або зайняття іншими видами діяльності, котрі прирівнювались до трудової.

Підставою для відмови владним суб`єктом у зарахуванні цього періоду до страхового стажу заявника є виключно факт видачі свідоцтва про народження дитини компетентним органом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу і порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: - для догляду за дитиною до 3-х років; - у зв`язку з вагітністю та пологами; - для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Тому, до 1 січня 2004 року час догляду за дитиною до трьох років зараховується до страхового стажу матері, яка на час народження дитини не перебувала у трудових відносинах, - на підставі свідоцтва про народження дитини.

Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №520/11152/16-а.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дубенського районного управління юстиції Рівненської області 26.08.2003, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.28).

Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд зазначає, що пенсійним органом до страхового стажу позивача вже враховано період з 30.07.2003 по 31.12.2003.

При цьому суд враховує, що зазначений період одночасно охоплюється періодом здійснення позивачем підприємницької діяльності, який зараховано до страхового стажу на підставі документально підтвердженої сплати страхових внесків. Отже, у вказаному проміжку часу право позивача на зарахування страхового стажу вже реалізовано з іншої самостійної правової підстави.

Суд виходить із того, що чинним законодавством України не передбачено можливості подвійного зарахування одного й того самого календарного періоду до страхового стажу з різних правових підстав. Страховий стаж обчислюється за календарним принципом, а тому один і той самий проміжок часу не може бути повторно включений до його тривалості незалежно від кількості юридичних фактів, які могли існувати протягом цього періоду.

Водночас, що стосується періоду з 01.01.2004 по 30.07.2006, суд зазначає, що сам по собі факт перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не є безумовною підставою для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу. Таке зарахування здійснюється виключно за наявності передбачених законом умов та документального підтвердження обставин, з якими закон пов`язує виникнення відповідного права.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про наявність визначених законом підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за сином ОСОБА_2 з 01.01.2004 по 30.07.2006. Позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про неправомірність незарахування відповідачем зазначеного періоду до страхового стажу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що правові підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за сином ОСОБА_2 з 01.01.2004 по 30.07.2006 відсутні.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Таким чином, в силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Звідси слідує, що в силу п. 9 ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 9 ст. 139 КАС України.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження понесених витрат позивачем, надано до суду: копію договору про надання професійної правничої допомоги №182-0307-26 від 03.07.2026; копію акту наданих послуг №1 від 06.07.2026 на суму 10000 грн, копію рахунку-фактури № 182-0307-26 від 06.07.2026 на суму 10000,00 грн з призначення платежу: сплата за правничу допомогу згідно договору №182-0307-26-26 від 03.07.2026.

За матеріалами даної справи встановлено, що 03.07.2026 між позивачем та адвокатським бюро "Оксани Томашевської" в особі керуючого Томашевської О.А. укладений договір про надання професійної правничої допомоги №182-0307-26 від 03.07.2026 року (а.с.40-44).

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 06.07.2026 на суму 10000 грн, сторони підтверджують що правова допомоги надана належним чином, у повному обсязі та відповідає умовам договору. Також наведений акт містить детальний перелік наданих адвокатом послуг та загаьна вартість наданих послуг у розмірі 10000,00 грн (а.с. 45).

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, причина виникнення спору та предмет спору об`єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права, представник позивача не брав участі у судових засіданнях та не готував відповідей на відзиви.

Відтак, суд переконаний, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, враховуючи заперечення відповідача та надані до матеріалів справи документи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу з урахуванням частковості задоволення позовних вимог буде сума у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог на підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольтнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №172550010924 від 09 квітня 2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 19 травня 1995 року по 31 грудня 1998 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.03.2026 року з урахуванням висновків суду.

В решті вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 пропорційну суму судового збору 1064,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 29 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, буд. 6,м. Херсон,Херсонська обл.,70036, ЄДРПОУ/РНОКПП 21295057)

Суддя Н.В. Друзенко