Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №420/12892/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12892/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2023 року по 26.03.2026 року;

стягнути з НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2023 року по 26.03.2026 року в сумі 706 054,26 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 19.10.2021 року по 21.04.2023 року (перебував на фінансовому забезпеченні у НОМЕР_1 комендатурі охорони та обслуговування відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 №350/147/1/4716 від 28.12.2019 року з 01.01.2020 року). 24.10.2023 року Позивача було звільнено з лав Збройних Сил України.

Проте, вказує позивач, у день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі. 26.03.2026 відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 у справі №420/5484/24 виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року за період з 19.10.2021 по 21.04.2023 у загальній сумі 383270,03 гривень.

позивач вважаючи дії відповідача щодо порушення строків виплати належних видів грошового утримання протиправними, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача вказує, що 297 комендатура охорони та обслуговування заперечує проти позову та вважає, що зазначений адміністративний позов є безпідставним, а викладені в ньому доводи підлягають відхиленню.

Представник позивача зазначає, що позиція позивача будується на застосуванні статті 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Однак таке застосування є принципово неправильним та суперечить самій правовій природі військової служби. Оскільки позивач ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату, стаття 117 КЗпП, яка говорить про «середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку», до його правовідносин з відповідачем не може застосовуватися в принципі. Відповідач не є роботодавцем у розумінні КЗпП. Сама наявність судового спору у справі №420/5484/24 однозначно вказує на те, що ситуація, яка склалася, підпадає не під частину 1, а під частину 2 статті 117 КЗпП. Виплата 383 270,03 грн на виконання рішення суду у справі №420/5484/24 була здійснена 26.03.2026, тобто протягом розумного строку після набрання відповідним судовим рішенням законної сили та пред`явлення виконавчого документа. Це свідчить про добросовісність відповідача у виконанні судових рішень та відсутність умисного ухилення від проведення розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Відповідно до витягу з особової справи генерал-майора ОСОБА_1 , проходив військову службу у: військовій частині НОМЕР_3 у період з 08.02.2020 року по 01.10.2021 року; у військовій частині НОМЕР_2 з 01.10.2021 року по 15.04.2023 року; у військовій частині НОМЕР_4 з 15.04.2023 року по 08.06.2023 року.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 21.04.2023 року №106 генерал-майора ОСОБА_1 , заступника командира військової частини НОМЕР_5 , призначеного наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 15 квітня 2023 року № 787 заступником командира військової частини НОМЕР_4 , вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 , з 21 квітня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 24.10.2023 року № 307 генерал-майора ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Головнокомандувача Збройних Сил України, колишнього заступника командира військової частини НОМЕР_6 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 12.10.2023 року № 1301, з військової служби у відставку з підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати таким, що 24 жовтня 2023 року справи та посаду здав, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі № 420/5484/24 зокрема зобов`язано НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 19 жовтня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт та з 01 січня 2023 року по 21 квітня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

При цьому, судом у вказаному рішенні встановлено, що військова частина НОМЕР_4 перебуває на фінансовому забезпечення у НОМЕР_7 комендатурі охорони та обслуговування.

На виконання вказаного судового рішення позивачу відповідачем 26.03.2026 року було виплачено 383270,03 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних саме звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (чинне на час проходження позивачем військової служби).

Згідно з п. 242 вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п. 109 вказаного Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) початком проходження військової служби вважається зокрема день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Як встановлено абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, початком проходження військової служби громадян в Збройних силах України вважається день зарахування їх до списків особового складу військової частини, а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

У разі переміщення військовослужбовця до іншого місця служби командир військової частини приймає наказ про виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини.

Суд зауважує, що переміщення військовослужбовця до іншого місця служби не означає припинення проходження військової служби. Обов`язковою умовою для видачі наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку із звільненням з військової частини є наказ про його звільнення з військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 01.10.2021 року по 15.04.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , з якої вибув для подальшого проходження служби у військову частину НОМЕР_4 , в якій проходив службу з 15.04.2023 року по 24.10.2023 року.

З військової служби позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу військовою частиною НОМЕР_4 .

Тобто, правовідносини щодо остаточного розрахунку при звільненні виникли між позивачем та військовою частиною НОМЕР_4 .

Відтак, зважаючи на те, що відповідач не є органом, який здійснював з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, оскільки позивача звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу військовою частиною НОМЕР_4 , відтак суд не вбачає протиправності в бездіяльності НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2023 року по 26.03.2026 року.

Суд вважає, що у даному випадку виплата відповідачем грошового забезпечення, перерахованого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 року у справі № 420/5484/24, не може вважатися підставою для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченою ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відтак, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Суддя П.П. Марин

.