Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №380/6047/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 рокусправа № 380/6047/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапортів від 27.10.2025 та 20.01.2026 на проходження оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 .

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорти від 27.10.2025 та 20.01.2026 на проходження оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив медичний огляд гарнізонною ВЛК при госпіталі Одеського ВМКЦ ДПСУ, за результатами якого складено довідку ВЛК № 749 від 17.10.2025. У зв`язку з наявністю діагностованих поранень, травм та захворювань, отриманих під час захисту Батьківщини та проходження військової служби, а також через погіршення стану здоров`я, позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортами від 27.10.2025 та від 20.01.2026 про видачу направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338).

Позивач указує, що відповідач ухилився від належного розгляду вказаних рапортів по суті, не прийняв правомірного управлінського рішення, а лише надав лист-відповідь роз`яснювального характеру про відсутність у командира повноважень щодо видачі таких направлень. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не забезпечив належного вручення відповідей військовослужбовцю за місцем проходження служби, а відправив їх поштою за місцем реєстрації, внаслідок чого вони повернулися за закінченням строку зберігання. На думку позивача, така поведінка відповідача є протиправною бездіяльністю та порушує його конституційне право на належне медичне забезпечення та оцінку стану здоров`я.

Ухвалою суду від 03.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 33796 від 23.04.2026). В обґрунтування вказує, що відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою КМУ від 15.11.2024 № 1338, електронне направлення на оцінювання формується виключно суб`єктами медичного профілю: лікуючим лікарем (первинної або спеціалізованої допомоги) або головою військово-лікарської комісії за наявності відповідних медичних підстав. Командир військової частини не наділений нормативно-правовими повноваженнями щодо формування та видачі електронних направлень на оцінювання повсякденного функціонування особи. Рапорти позивача були розглянуті у строки та в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», і позивачу надано вичерпні письмові відповіді від 04.11.2025 № 13/15290-25-Вих та від 26.01.2026 № 13/1299-26-Вих із роз`ясненням належного порядку звернення до лікуючого (сімейного) лікаря. Відповіді були направлені рекомендованою кореспонденцією через АТ «Укрпошта» за адресою, вказаною самим позивачем у рапортах. Неотримання позивачем поштових відправлень не свідчить про протиправність дій військової частини. Посилання позивача на Наказ Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 є безпідставними, оскільки Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і не входить до системи Міноборони та ЗСУ, відтак на неї не поширюються відомчі акти Міноборони. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№43628 від 22.05.2026) у якій критично оцінює доводи відповідача наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги і просить задовольнити.

Від відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№45522 від 28.05.2026) у якій зазначив, що суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження медичних органів та ВЛК щодо оцінки медичних показників та необхідності направлення на оцінювання. Наполягав на правомірності та повноті наданих відповідей, відсутності протиправної бездіяльності та безпідставності позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Державній прикордонній службі України у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно з довідкою постійно діючої гарнізонної військово-лікарської комісії при госпіталі Одеського ВМКЦ ДПСУ (м. Ізмаїл) № 749 від 17.10.2025, солдат ОСОБА_1 пройшов медичний огляд.

За результатами огляду встановлено діагноз віддалені наслідки ЗЧМТ (1999 р.) забою головного мозку з переломом лобної кістки справа... (травма не пов`язана з проходженням військової служби); наслідки вибухової травми (01.02.2024): вогнепального осколкового сліпого поранення м`яких тканин гомілок... (травма/поранення пов`язані із захистом Батьківщини); себорейний дерматит, зміщена носова переділка, часткова адентія, простий короткозорий астигматизм обох очей, східна косоокість лівого ока... (захворювання пов`язані з проходженням військової служби).

На підставі статей 75Б, 45Б, 49В графи II Розкладу хвороб (наказ МОУ № 402) ВЛК винесла постанову: «Придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони». При цьому головою ВЛК під час проведення огляду електронне направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи сформовано не було.

27.10.2025 ОСОБА_1 подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому, посилаючись на постанова КМУ від 15.11.2024 № 1338, просив видати йому у встановленому порядку направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи у м. Львові. Вказаний рапорт отримано військовою частиною 02.11.2025 (вх. № 04.4/62893/25-Вн від 31.10.2025).

За результатами розгляду даного рапорту ТВО начальника НОМЕР_2 прикордонного загону надав лист-відповідь від 04.11.2025 № 13/15290-25-Вих (№ 45298-25-Вих), у якому роз`яснив, що відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ № 1338, оцінювання проводиться за електронним направленням, сформованим в електронній системі лікуючим лікарем первинної/спеціалізованої допомоги або головою ВЛК. Командир військової частини не уповноважений видавати такі направлення, у зв`язку з чим позивачу рекомендовано звернутися до сімейного лікаря. Вказану відповідь було направлено поштою на адресу зареєстрованого місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ), яка повернулася відправнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

20.01.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з аналогічним рапортом про видачу направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи. Рапорт отримано відповідачем 26.01.2026 (вх. № 04.4/6176/26-Вн від 23.01.2026).

Листом від 26.01.2026 № 13/1299-26-Вих начальник НОМЕР_2 прикордонного загону повідомив позивача про те, що під час огляду ВЛК у госпіталі голова ВЛК електронне направлення не формував, у зв`язку з чим позивачу для отримання направлення необхідно звернутися до лікуючого лікаря з надання первинної або спеціалізованої медичної допомоги. Вказаний лист також відправлено поштою на адресу позивача у м. Львові та повернуто відправнику через закінчення строку зберігання.

Вважаючи дії відповідача щодо розгляду рапортів від 27.10.2025 та 20.01.2026 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому зокрема: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ст. 65 Конституції України).

Спеціальним законом, що визначає засади проходження військової служби, є Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Особливості проходження військової служби в Державній прикордонній службі України регулюються Законом України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009.

Правові засади проведення медико-соціальної експертизи та оцінювання функціональності особи з 01.01.2025 урегульовано Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Згідно з пунктами 6 та 17 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (постанова КМУ № 1338):

Оцінювання осіб з числа військовослужбовців проводиться з метою встановлення або перегляду групи, причини, строку інвалідності та визначення відсотка втрати працездатності на підставі рішень (постанов) військово-лікарської комісії та визначених документів.

Оцінювання проводиться за електронним направленням, сформованим в електронній системі лікарем:

-лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги або лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги після проведення необхідних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відповідних критеріїв;

-головою військово-лікарської (медичної) комісії щодо осіб, у яких за результатами проходження військово-лікарської експертизи виявлено ознаки, що відповідають критеріям направлення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що законодавством установлено вичерпний перелік суб`єктів, уповноважених формувати електронне направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи. До цього переліку належать виключно лікуючі лікарі (первинної або спеціалізованої ланки) та голова військово-лікарської комісії.

Командир військової частини (або начальник прикордонного загону) нормативно-правовими актами не наділений повноваженнями щодо формування, видачі чи підписання електронних направлень на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас, за правилами Положення про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України (наказ Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402) та відповідних порядків ДПСУ, командир військової частини володіє повноваженнями щодо направлення військовослужбовця на медичний огляд ВЛК (за наявності медичних рекомендацій/показань), однак предметом рапортів позивача від 27.10.2025 та 20.01.2026 вимоги про направлення на ВЛК не ставилися — позивач чітко просив «видати у встановленому порядку направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Оцінюючи аргументи позивача щодо неналежного розгляду рапортів, суд виходить з того, що рапорт військовослужбовця за своєю правовою природою є формою письмового звернення (прохання/заяви) службової особи до вищого командування. За відсутності спеціального нормативно-правового акта ДПСУ, що регламентує внутрішній порядок розгляду рапортів такого змісту, до цих відносин застосовуються загальні приписи Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до ст. 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, підприємства, установи, організації та їх посадові особи зобов`язані об`єктивно і всебічно перевірити заяви чи скарги, вжити заходів до поновлення порушених прав та письмово повідомити громадянина про результати розгляду.

З матеріалів справи встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 отриманні рапорти позивача від 27.10.2025 та від 20.01.2026 зареєструвала у встановленому порядку діловодства, розглянула у передбачені законом строки та за результатами розгляду склала письмові відповіді від 04.11.2025 № 13/15290-25-Вих та від 26.01.2026 № 13/1299-26-Вих. У цих відповідях відповідав детально роз`яснив нормативні підстави унеможливлення видачі такого направлення безпосередньо командиром та роз`яснив позивачу належний порядок реалізації його права шляхом звернення до лікуючого (сімейного) лікаря.

Суд зауважує, що ненадання позивачу суб`єктом владних повноважень того результату, на який той розраховував (а саме невидача направлення, яке командир за законом видавати не має права), не свідчить про протиправність дій чи бездіяльність органу публічної адміністрації.

Правомірність поведінки суб`єкта владних повноважень оцінюється крізь призму критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України. Відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, оскільки прийняв рішення у формі письмового роз`яснення-відмові з огляду на відсутність компетенції видавати електронні направлення на медико-соціальне оцінювання.

Щодо тверджень позивача про неповідомлення його про результати розгляду рапортів через повернення поштових відправлень суд вказує таке.

Відповідно до правової позиції, неодноразово висловленої Верховним Судом (зокрема, у постановах від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19), надсилання кореспонденції рекомендованим листом за адресою, вказаною самій особі у зверненні, є належним виконанням обов`язку суб`єкта владних повноважень щодо інформування заявника. Ризик неотримання поштової кореспонденції та негативні наслідки її повернення за закінченням терміну зберігання покладаються на адресата, якщо суб`єкт владних повноважень вжив усіх залежних від нього заходів для відправки. Позивач у рапортах самостійно зазначив адресу свого проживання у м. Львові, за якою відповідач і направив письмові відповіді.

Стосовно посилання позивача на Наказ Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, то суд погоджується з доводами відповідача, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» ДПСУ є правоохоронним органом спеціального призначення і не входить до системи Міністерства оборони України чи Збройних Сил України. Відомчі нормативно-правові акти Міноборони СРСР/України поширюються на військовослужбовців ДПСУ лише у випадках, прямо передбачених законом. Втім, навіть за аналогією права, жоден нормативний акт не наділяє командира військової частини повноваженнями перебирати на себе функції лікаря чи голови ВЛК щодо формування електронних направлень на оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідач довів правомірність своїх дій при розгляді рапортів позивача від 27.10.2025 та 20.01.2026. Суд підтверджує, що відповідач розглянув рапорти у межах наданої йому компетенції та надав обґрунтовані відповіді.

Суд звертає увагу позивача, що хоча на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не виконання ним такого обов`язку не звільняє позивача від обов`язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Також, у рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 09.12.2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання повторно розглянути рапорти є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Судовий збір стягненню не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна