Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №380/18129/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 рокусправа № 380/18129/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у якій просить ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх.№83525 від 20.10.2025):

- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

-Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначив, що 03.07.2025 під час формування електронного військово-облікового документа в мобільному застосунку «Резерв+» виявив у графі «Порушення правил військового обліку» відповідну відмітку. Направлений адвокатський запит з метою з`ясування підстав внесення таких відомостей Відповідачем 1 залишено без відповіді. Позивач наголошує, що жодних повісток не отримував, уповноваженими особами постанови або протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.ст. 210, 210-1 КУпАП не складалися. Внесення даних про порушення правил військового обліку без дотримання встановленого законами України порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності Позивач вважає протиправним та таким, що порушує його конституційні права та законні інтереси. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 09.09.2025 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 21.10.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 та витребувано докази про підстави внесення відомостей.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшло клопотання(вх.№74233 та вх.№74230 від 16.09.2025) разом з витягом із АІТС «Оберіг», з якого вбачається, що запис про порушення правил військового обліку стосовно Позивача від 24.06.2025 було внесено посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№93275 від 25.11.2025), у якому останній проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що Позивач був автоматично взятий на військовий облік за процедурою верифікації згідно з постановою КМУ від 16.08.2024 № 932 та не уточнив свої персональні дані у строки, визначені Законом України № 3633-IX. Також Відповідач 2 зауважує, що не має технічної можливості вилучати відомості з Реєстру, оскільки Позивач із 30.06.2025 перебуває на обліку у Відповідача 1.Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи (вх.№93927 від 25.11.2025).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з такого.

ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з 30.06.2025 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 .

03.07.2025 під час перегляду електронного військово-облікового документа через мобільний застосунок «Резерв+» Позивач виявив наявність у системі відмітки «Порушення правил військового обліку».

З матеріалів АІТС «Оберіг», наданих Відповідачем 1 та Відповідачем 2, встановлено, що 24.06.2025 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_6 створено запис про «Порушення ВО» стосовно Позивача (картка НОМЕР_2 ).

При цьому матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів (протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210 або ст. 210-1 КУпАП), які б свідчили про доведеність у встановленому законом порядку факту вчинення Позивачем правопорушення.

Вважаючи дії щодо внесення таких відомостей до Реєстру протиправними, Позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), положення якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату.

Частиною 2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 13 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд.

У свою чергу, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), положення якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Статтею 22 Закону № 3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, за правилами ч. 3 та ч. 5 якої під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Правові засади ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг») визначені Законом України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі — Закон № 1951-VIII).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 1951-VIII Реєстр — це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до п. 20-1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Системний аналіз зазначеної норми свідчить, що законодавцем чітко та однозначно визначено підставу для внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку — це факт притягнення особи до адміністративної відповідальності, підтверджений реквізитами процесуальних документів (протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Згідно з ч. 1 ст. 6 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, розглядають керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235 КУпАП), за результатами чого складається протокол та виноситься постанова.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте ІНФОРМАЦІЯ_6 не надано суду жодних доказів складання стосовно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за ст.ст. 210, 210-1 КУпАП.

Посилання ІНФОРМАЦІЯ_6 на те, що відомості сформовано автоматично або внаслідок невиконання Позивачем обов`язків щодо уточнення даних, суд відхиляє, оскільки внесення до державних електронних реєстрів юридично значимої інформації негативного характеру («розшук», «порушення правил військового обліку») без ухвалення відповідного процесуального рішення суб`єктом владних повноважень порушує принцип законності та презумпцію невинуватості.

Суб`єкт владних повноважень не може вдаватися до методів і засобів, які не передбачені законодавчою процедурою (аналогічна позиція висловлена у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України»).

За таких обставин дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо внесення 24.06.2025 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення Позивачем правил військового обліку за відсутності оформлених документів про притягнення до адміністративної відповідальності є протиправними та підлягають визнанню такими в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання виключити вказані відомості з Реєстру:

Згідно з ч. 8, 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні) ТЦК та СП за місцем перебування особи на військовому обліку.

З матеріалів справи встановлено, що з 30.06.2025 Позивач перебуває на персонально-якісному військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 (Відповідач 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

Оскільки органом ведення Реєстру стосовно Позивача на момент розгляду справи є Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_7 ), саме на нього в силу вимог ст. 245 КАС України підлягає покладенню обов`язок щодо коригування бази даних шляхом вилучення (виключення) недостовірного запису про порушення правил військового обліку, внесеного 24.06.2025.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки протиправні дії були вчинені ІНФОРМАЦІЯ_6 (Відповідач 2), сплачений Позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії — задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

3.Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку від 24.06.2025.

4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна