Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №380/9524/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/9524/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення з 23.02.2024 року по момент виключення із списків військової частини, розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 23.02.2024 року по момент виключення із списків військової частини, посадового окладу та окладу за військове звання шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у первісній редакції, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 23.02.2024 року по момент виключення зі списків військової частини, усіх основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військове звання, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що він проходить військову службу у Збройних Силах України. З 23.02.2024 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Позивач вказує, що протягом 2024-2025 років Відповідач здійснював нарахування та виплату йому грошового забезпечення, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року (1762 гривні). 15.03.2026 року Позивач звернувся до командування військової частини із заявою про перерахунок грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного календарного року, проте отримав відмову. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, посилаючись на те, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким було «заморожено» розмір прожиткового мінімуму, скасовано у судовому порядку з 29.01.2020 року, що відновило дію первісної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704. Крім того, Позивач посилається на актуальну практику судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24), згідно з якою застосування фіксованої величини у 1762 гривні (навіть з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481) суперечить законам про Державний бюджет України на відповідний рік, що мають вищу юридичну силу.

Ухвалою від 15 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , скористався своїм процесуальним правом та 03.06.2026 року подав через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію Відповідач обґрунтовує тим, що військова частина є лише розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і зобов`язана діяти виключно в межах чинних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Відповідач наголошує, що у спірний період (починаючи з 2024 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції та встановлено розрахункову величину 1762 гривні. Відповідач стверджує, що не мав законних підстав ігнорувати цю норму до набрання чинності судовими рішеннями про її скасування. Крім того, Відповідач вказує, що Позивач не надав чіткого математичного розрахунку сум, які він вважає недоплаченими, а вимога про загальний перерахунок усіх видів забезпечення є абстрактною та такою, що не відповідає принципам визначеності судового рішення.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до витягу з наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.01.2024 року №153 та витягу з послужного списку, Позивача призначено на посаду заступника командира дивізіону з логістики зенітного ракетно-артилерійського дивізіону Військової частини НОМЕР_1 . З 23.02.2024 року Позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Як встановлено з наданих Відповідачем карток особового рахунку військовослужбовця за 2024 та 2025 роки, нарахування та виплата грошового забезпечення (зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням) здійснювалися Позивачу виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, а саме - 1762 гривні.

15.03.2026 року Позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою, у якій просив провести перерахунок та виплату йому з моменту зарахування по момент виключення із списків особового складу всіх основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не з фіксованої суми 1762 грн).

Листом від 26.03.2026 року № 1159/12/5054 Військова частина НОМЕР_1 відмовила Позивачу у здійсненні такого перерахунку. Відмову мотивовано тим, що відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю Відповідача щодо непроведення перерахунку, Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами та нормами права.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

На момент набрання чинності Постанови № 704 (01.03.2018) п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі за текстом - постанова КМ України № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відтак, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.

При цьому згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Суди, в тому числі і Верховний Суд, неодноразово зазначали, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 по постанови Кабінету Міністрів України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Враховуючи те, що норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показнику ніж прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року (внаслідок скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103), відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ № 704. Відповідно до неї, розміри посадових окладів визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 року № 481 (далі — Постанова № 481), якою запровадив сталу розрахункову величину для обчислення посадового окладу у фіксованому розмірі 1762,00 грн. Саме на цю редакцію нормативно-правового акта посилається Відповідач як на єдину підставу для відмови у здійсненні перерахунку грошового забезпечення Позивача за період 2024-2025 років.

Проте суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі № 320/29450/24 було залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, яким визнано нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Надаючи юридичну оцінку доводам Відповідача про неможливість відступу від приписів Постанови № 481 до моменту її судового скасування, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24 (на яку обґрунтовано посилається Позивач).

Верховний Суд зазначив, що положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 (щодо застосування фіксованої величини 1762 грн) прямо суперечать законам України про Державний бюджет на відповідний календарний рік, якими щороку затверджуються нові (збільшені) розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми підзаконного акта (Постанови № 481), які штучно обмежують соціальні гарантії військовослужбовців фіксованою сумою 2018 року, не можуть застосовуватися судами.

Замість цього підлягає безпосередньому застосуванню акт вищої юридичної сили — закон про Державний бюджет, а отже, розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня поточного календарного року.

Суд також критично оцінює аргументи Військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності у неї відповідних бюджетних асигнувань для проведення виплат у більшому розмірі.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань щодо виплати встановлених законом соціальних виплат чи заробітної плати.

Обов`язок держави щодо належного фінансового забезпечення військовослужбовців є безумовним та пріоритетним, тому розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний здійснювати нарахування відповідно до вимог актів вищої юридичної сили.

Таким чином, починаючи з 23.02.2024 року (з моменту зарахування Позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ), Відповідач був зобов`язаний здійснювати обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача шляхом множення належних тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 1 січня 2024 року, а в подальшому - станом на 1 січня 2025 року та 1 січня 2026 року відповідно. Невиконання цього обов`язку та нарахування грошового забезпечення із застосуванням неактуальної, заниженої величини у 1762 гривні є протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 , що призвела до суттєвого порушення матеріальних прав військовослужбовця.

Окремо суд відхиляє доводи Відповідача щодо абстрактності позовних вимог та відсутності чіткого математичного розрахунку сум заборгованості з боку Позивача. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав особи. Суд у цьому процесі вирішує спір про право - тобто встановлює правильний нормативно-правовий алгоритм розрахунку, який Відповідач безпідставно ігнорував.

Обов`язок безпосереднього проведення математичних розрахунків, визначення сум, що підлягають доплаті з урахуванням уже виплачених коштів, а також утримання відповідних податків і зборів, лежить саме на фінансовому органі Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язання Відповідача здійснити такий перерахунок є належним та достатнім способом захисту порушеного права, який не вимагає від суду підміняти собою бухгалтерську службу військової частини.

Крім того, оскільки всі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) та одноразові виплати розраховуються у відсотковому відношенні саме від базових показників - посадового окладу та окладу за військовим званням, зміна цих базових показників у бік збільшення неминуче тягне за собою обов`язок Відповідача здійснити пропорційний перерахунок усіх похідних виплат за відповідний спірний період.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та актуальною судовою практикою, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання протиправною бездіяльності Відповідача та зобов`язання його вчинити дії щодо перерахунку та виплати належних сум грошового забезпечення.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається виключно на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього тягар доказування перед судом не виконав, правомірності та законності своїх дій щодо штучного обмеження бази грошового забезпечення суду не довів. Натомість всі заперечення та аргументи військової частини повністю і беззаперечно спростовуються актами вищої юридичної сили та обов`язковими до застосування висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у фундаментальній постанові Судової палати Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.

Оцінивши надані до матеріалів справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, та керуючись наданими суду процесуальними повноваженнями щодо ефективного та повного захисту прав особи згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов беззаперечного висновку про наявність очевидних та вичерпних правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою та призначенням прирівнюється до заробітної плати, Позивач правомірно звільнений від сплати судового збору.

За відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат, які б підлягали розподілу відповідно до вимог статті 139 КАС України, питання про їх стягнення судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.02.2024 року по момент виключення із списків особового складу військової частини, розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 23.02.2024 року по момент виключення із списків особового складу військової частини, посадового окладу та окладу за військове звання шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 23.02.2024 року по момент виключення зі списків особового складу військової частини, усіх основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військове звання, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 27 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний