Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №320/10030/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Київ справа №320/10030/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби бойового медика, молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту бойового медика, молодшого сержанта ОСОБА_1 від 16.12.2025 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини: через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, а саме за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, у зв`язку з відсутністю інших членів сім`ї, які можуть здійснювати такий догляд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним виконано всі вимоги законодавства щодо оформлення та подання рапорту про звільнення, а також надано повний пакет документів, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби. На думку позивача, відповідач формально підійшов до розгляду рапорту, не надав належної оцінки поданим доказам, зокрема акту перевірки сімейного стану, не встановив фактичних сімейних обставин та безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для його звільнення. Позивач стверджує, що інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані та фактично можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю, немає, а тому оскаржувана відмова є необґрунтованою, прийнятою без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку з чим просить суд визнати її протиправною та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізаії з 2022 року та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

16 грудня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю ІІ групи, яка відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту позивачем було долучено документи, які, на його думку, підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення, зокрема рішення про встановлення матері інвалідності ІІ групи та потреби у постійному сторонньому догляді, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, документи, що підтверджують родинні відносини, а також інші документи, передбачені Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Оскільки, як зазначає позивач, його рапорт не був належним чином розглянутий командуванням військової частини, він звернувся до Міністерства оборони України із проханням переслати рапорт та додані до нього документи до військової частини для вирішення питання по суті. Факт направлення відповідних документів підтверджується матеріалами справи.

За результатами розгляду рапорту військовою частиною позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби. Підставою відмови відповідач визначив відсутність документального підтвердження того, що відсутні інші особи, які відповідно до закону зобов`язані здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами 3 і 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній у спірний період) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність наступних обставин: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи; необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Згідно з частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно із абз. 2 п. 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення, підпунктом 2 якого передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

За приписами п. 229 Положення №1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абзацу 3 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин

Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Абзацами другим та тринадцятим пункту 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40, визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24 вказував на те, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.

Як установлено судом, 16 грудня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю ІІ групи, яка відповідно до рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту позивачем було долучено документи, які, на його думку, підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення, зокрема рішення про встановлення матері інвалідності ІІ групи та потреби у постійному сторонньому догляді, акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, документи, що підтверджують родинні відносини, а також інші документи, передбачені Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

За результатами розгляду рапорту військовою частиною позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби. Підставою відмови відповідач визначив відсутність документального підтвердження того, що відсутні інші особи, які відповідно до закону зобов`язані здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача.

Таким чином, предметом дослідження у цій справі є саме обґрунтованість висновку відповідача щодо недоведеності позивачем зазначеної обставини.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що разом із рапортом про звільнення позивач подав документи, які підтверджують як родинні відносини із особою, за якою необхідно здійснювати догляд, так і факт встановлення останній інвалідності ІІ групи та потреби у постійному сторонньому догляді. Крім того, позивачем було подано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складений уповноваженим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за результатами проведення відповідної перевірки.

Зазначений акт є офіційним документом, який оформлюється уповноваженим органом саме з метою встановлення сімейних обставин військовослужбовця та містить результати перевірки відомостей, що мають значення для вирішення питання щодо звільнення з військової служби. Відтак наведений документ підлягав належній оцінці відповідачем під час розгляду рапорту позивача.

Разом із тим зі змісту оскаржуваної відмови не вбачається, що відповідачем було надано оцінку зазначеному акту або встановленим у ньому обставинам. Відповідач не навів жодних мотивів, з яких результати проведеної перевірки були відхилені, а також не зазначив, які саме відомості, на його думку, не знайшли свого підтвердження.

Більше того, відповідачем не наведено жодного доказу існування інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до закону можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача. Оскаржувана відмова містить лише загальне посилання на відсутність відповідного документального підтвердження без конкретизації того, яких саме документів не вистачає або які обставини залишилися непідтвердженими.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не визначає вичерпного переліку документів, якими має підтверджуватися відсутність інших членів сім`ї, що можуть здійснювати постійний догляд. Водночас Інструкція № 170 також не містить положень, які б покладали на військовослужбовця обов`язок подати будь-який конкретний документ на підтвердження саме цієї обставини.

За таких умов відповідач був зобов`язаний оцінити всі подані позивачем документи в їх сукупності, а у разі недостатності наданих відомостей - вжити заходів для їх перевірки або належним чином обґрунтувати, чому поданих документів недостатньо для прийняття позитивного рішення. Натомість матеріали справи свідчать, що фактично відповідач обмежився формальним посиланням на відсутність документального підтвердження, не здійснивши повного та всебічного дослідження обставин, викладених у рапорті позивача.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності.

Однак відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд цієї справи, не подав до суду відзиву на позовну заяву, не надав доказів на підтвердження правомірності прийнятої відмови та не спростував доводів позивача.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що оскаржувана відмова не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки прийнята без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без належної оцінки поданих позивачем документів.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

За змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

При цьому адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень та приймати рішення, віднесені законом до його компетенції, якщо для їх прийняття необхідним є встановлення обставин, які не були предметом належної перевірки відповідним органом.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач фактично не здійснив належної оцінки поданих позивачем документів, не навів мотивів їх відхилення та не встановив усіх обставин, що мають значення для вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби.

За таких обставин суд позбавлений можливості підміняти відповідача при здійсненні покладених на нього законом повноважень щодо прийняття рішення за результатами розгляду рапорту військовослужбовця.

Водночас встановлені судом порушення свідчать про те, що оскаржувана відмова прийнята з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає визнанню протиправною.

Ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути рапорт позивача від 16.12.2025 про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні, дослідити усі подані позивачем документи, надати їм належну правову оцінку та прийняти за результатами такого розгляду законне й обґрунтоване рішення.

Такий спосіб захисту забезпечує відновлення порушеного права позивача, відповідає завданню адміністративного судочинства та не призводить до втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень понад межі, визначені законом.

З огляду на викладене суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути зазначений рапорт із урахуванням висновків суду.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним документом.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 16 грудня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.