Рішення від 22 грудня 2021 р. у справі №160/11195/21 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року Справа № 160/11195/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

УСТАНОВИВ:

Департамент патрульної поліції (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач), як правонаступника ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду у розмірі 115'663 грн.78коп.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_2 , який з 24.02.2017 проходив службу в управлінні патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на посаді поліцейського та, за твердженням позивача, був чоловіком ОСОБА_1 , на підставі ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» зобов`язаний відшкодувати на користь Департаменту патрульної поліції майнову шкоду у розмірі 115’ 663 грн. 78коп. за завданий матеріальний збиток внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій було пошкоджено службовий автомобіль Mitsubishi СКС МОU-04МП, д.р.н. НОМЕР_1 .

Оскільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як правонаступника ОСОБА_2 , на користь Департаменту патрульної поліції майнову шкоду у розмірі 115’ 663 грн. 78коп.

Ухвалами суду позовну заяву залишено без руху та продовжено строк на усунення недоліків позову.

На виконання вимог ухвали суду позивачем подано оновлену редакцію позовної заяви.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження. Запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином та своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень, заяв або клопотань не подав.

У відповідності до ч.6 ст.162 та ч.2 ст.175 КАС України, суд розглядає справу за наявними у ній доказами.

Вивчивши матеріали справи, зі змісту позовної заяви судом встановлено, що ОСОБА_2 з 24.02.2017 проходив службу в управлінні патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на посаді поліцейського.

03.05.2018 екіпаж патрульної поліції, у складі якого перебував ОСОБА_2 , заступив на чергування на службовому автомобілі Mitsubishi СКС МОU-04МП, д.р.н. НОМЕР_1 .

03.05.2018 в Новомосковському районі Дніпропетровської області на автодорозі М-04, 238 км, за участю службового автомобіля Mitsubishi СКС МОU-04МП, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої вищевказаний службовий автомобіль Mitsubishi СКС MOU-04MП зазнав механічних ушкоджень.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.09.2018 провадження по справі № 183/2741/18 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, відносно ОСОБА_2 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючих підстав, оскільки закриття провадження у справі за п.7 ч.1 ст.247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, та виключає недоведеність вчинення особою адміністративного правопорушення і не підтвердженість його належними й допустимими доказами.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого долучена до позовної заяви, автомобіль Mitsubishi СКС MOU- 04МП, д.р.н. НОМЕР_1 , належить на праві власності Департаменту патрульної поліції.

Висновком експертного дослідження №16/12.2/11 від 04.09.2018, виконаного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС, який надійшов на адресу позивача 14.09.2018, встановлений факт завдання позивачу, як власнику майна, майнової шкоди внаслідок пошкодження службового автомобіля. Відповідно до вказаного висновку вартість матеріального збитку, завданого Департаменту патрульної поліції внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якій було пошкоджено службовий автомобіль Mitsubishi СКС МОU-04МП, д.р.н. НОМЕР_1 , складає 115’ 663грн. 78коп.

У зв`язку з тим, що завдана ОСОБА_2 майнова шкода в позасудовому порядку відшкодована не була, Департамент патрульної поліції у встановленому порядку та строки звернувся з відповідною позовною заявою до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 по справі № 183/6148/19 в задоволенні зазначеної позовної заяви відмовлено.

Зазначене рішення оскаржено в апеляційному порядку та 24.07.2020 Дніпровським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження по справі.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що Заводським районним у м. Кам`янське відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 18.07.2020 видано свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Також, позивач стверджує, що 07.07.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, про що Дніпровським районним у м.Кам`янське відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 07.07.2017 видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .

Позивач також зазначає, що 27.07.2020 року Першою кам`ямською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 504/2020 (номер у Спадковому реєстрі 66175815) на майно ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Отже, позивач вказує, що за наведених обставин до участі у справі № 183/6148/19 судом апеляційної інстанції було залучено в якості правонаступника ОСОБА_2 його дружину ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована за однією адресою з ОСОБА_2 на час смерті останнього.

За результатами апеляційного розгляду справи № 183/6148/19 Дніпровським апеляційним судом 19.01.2021 прийнято постанову, якою апеляційна скарга задоволена частково, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.05.2020 скасовано, провадження по справі закрито. Зазначена постанова суду обґрунтована тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач оскаржив зазначену постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку та ухвалою Верховного Суду від 22.04.2021 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

Позивач зазначає, що таким чином, за результатами розгляду судами цивільної справи №183/6148/19 набрала чинності постанова Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2021, якою провадження по справі закрито з підстав належності даного спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.

Позивач зазначив відповідачем за поданим позовом ОСОБА_4 , як спадкоємця особи, внаслідок дій якої позивачу завдана шкода.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що до позовної заяви позивачем не надано:

- свідоцтва про смерть 17.07.2020 ОСОБА_2 , серії НОМЕР_2 , виданого Заводським районним у м. Кам`янське відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 18.07.2020;

- свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданого Дніпровським районним у м.Кам`янське відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 07.07.2017;

- доказів, що 27.07.2020 року Першою кам`ямською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 504/2020 (номер у Спадковому реєстрі 66175815) на майно ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

По-перше, позивачем заявлені позовні вимоги з підстав виконання поліцейським своїх посадових обов`язків.

Разом з тим, у діючому законодавстві України відсутні норми спадкування посадових обов`язків та спадкування зобов`язань, що виникли у зв`язку з виконанням посадових обов`язків.

По-друге, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини першої статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Статтею 18 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський зобов`язаний, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина друга статті 19 Закону № 580-VIII).

Згідно частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (частина перша статті 60 Закону № 580-VIII).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною третьою статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 № 2337-VIII передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про національну поліцію», зокрема, зобов`язує поліцейського берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів.

03.10.2019 Верховної Радою України прийнято Закон України № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX), яким визначені підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

За приписами пункту 4 статті 1 Закон №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Частиною другою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону № 160-ІХ).

Особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність (частина перша статті 5 Закону № 160-ІХ).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Згідно частини першої статті 8 Закону №160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (частина друга статті 8 Закону № 160-ІХ).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (частина третя статті 8 Закону № 160-ІХ).

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом (частина четверта статті 8 Закону № 160-ІХ).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина друга статті 10 Закону № 160-ІХ).

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування (частина четверта статті 10 Закону № 160-ІХ).

В ході розгляду справи судом не встановлено видачі (прийняття) позивачем наказу про притягнення ОСОБА_2 до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Такого наказу до позовної заяви та матеріалів справи не додано.

Враховуючи відсутність наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

За загальним правилом, під час вирішення справ даної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Разом з тим, оскільки у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським при виконанні ним службових обов`язків, а тому слід прийти до висновку, що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення інших нормативно-правових актів, а саме Закон України № 160-ІХ від 03.10.2019 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 7 статті 8 Закону № 160-ІХ передбачено видання командиром (начальником) наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. На підставі цього наказу здійснюється відшкодування шкоди, завданої особою, шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи (ч. 1 ст.10). Наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством (ст.14).

Разом з цим, статтею 12 Закону № 160-ІХ визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Матеріали справи не містять даних про перебування відповідача ( ОСОБА_1 ) на час подачі позову на службі в управлінні патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції чи Департаменті патрульної поліції. Крім того, позивачем не надано, а судом не встановлено доказів в підтвердження про те, чи пропонувалось ОСОБА_2 (чоловіку відповідача) у добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що позивачем не дотримано порядку притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_2 , оскільки до матеріалів справи не надано жодних доказів в підтвердження того, чи пропонувалось відповідачу у добровільному порядку відшкодувати завдану шкоду.

Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, у відповідності до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988р. у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, у рішенні від 10.02.1995р. у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Таким чином, порушення п.2 ст.6 мало місце. Отже, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин, вина ОСОБА_2 , а тим більше відповідача, в завданні матеріальної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою ОСОБА_2 та завданою шкодою, є недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

Виходячи зі заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, з огляду на відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.9, 72-78, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова