Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №240/65/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/65/26

категорія 109020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державної екологічної інспекції Поліського округу до Піщівської сільської ради Звягельського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся Керівник Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державної екологічної інспекції Поліського округу із позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Піщівської сільської ради Звягельського району щодо неприйняття акту у формі рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 27.11.2024 №04-17/1275 до самозаліснених земель;

- зобов`язати Піщівську сільську раду Звягельського району розглянути на сесії подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2024 № 04-07/1275 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель та прийняти за результатами його розгляду рішення у порядку, визначеному ч. ч. 2, З, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що унаслідок порушення вимог законодавства, яке регулює порядок збільшення лісистості території України, встановлені факти протиправної бездіяльності Піщівської сільської ради ради, що полягає у неприйняття акту у формі рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 27.11.2024 №04-17/1275 до самозаліснених земель у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відмітив, що Звягельська окружна прокуратура з власної ініціативи звернулася до суду з позовом в порядку правової норми, визнаної неконституційною до дати пред`явлення відповідного позову. Вказує, що діяльність Звягельської окружної прокуратури до пред`явлення даного позову, а саме щодо зібрання відповідної інформації шляхом направлення запитів до сільської ради, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект», інженера-землевпорядника Черненка В.О., формування інформаційних довідок з ДРРПНМ щодо земельних ділянок комунальної власності Піщівської сільської територіальної громади, витягів з ДЗК відносно цих же земельних ділянок, здійснювалося безпідставно та всупереч порядку, визначеному ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заявив клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду вирішено розглядати справу адміністративну справу № 240/65/26 за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави до Піщівської сільської ради Звягельського району Житомирської області за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 19 березня 2026 року.

Звягельська окружна прокуратура подала до суду відповідь на відзив. Представник позивача вказав, що в пунктах 3 та 4 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. Таким чином, правовідносини, що стали підставою для пред`явлення даного позову виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 грудня 2025 року у справі № 3-28/2024(59/24).

У підготовче судове засідання 19.03.2026 представник Державного агентства лісових ресурсів України не з`явився.

Представник відповідача подав заяву про проведення підготовчого судового засідання без його участі.

У підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву до 23.04.2026 для надання представнику позивача додаткового часу для подання до суду запитів, які просив витребувати представник відповідача.

Представник Державної екологічної інспекції Поліського округу подав до суду додаткові пояснення, в яких підтримує позицію прокурора та вважає, підстави представництва обґрунтованими та достатніми.

Представник Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що Центральним МУЛМГ було здійснено всі відповідні дії щодо віднесення залісених земельних до самозалісених земель відповідно до чинного законодавства, яке встановлює збільшення лісистості на території України. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин. Бездіяльність Піщівської сільської ради суперечить вимогам чинного законодавства України.

Представник Звягельської окружної прокуратури подав клопотання про долучення до матеріалів справи запити від 25.09.2025, 03.10.2024.

Представник відповідача у судове засідання 23.04.2026 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні 23.04.2026 задоволено клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів та оголошено перерву до 11.06.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Токаревої М.С. у відпустці, судове засідання, призначене на 11.06.2026 було відкладено на 25.06.2026.

Представник відповідача у судове засідання 25.06.2026 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Представник Державного агентства лісових ресурсів України не з`явився.

Ухвалою суду 25.06.2026 закрито підготовче провадження і призначено адміністративну справу за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави до Піщівської сільської рада Звягельського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 16.07.2026.

Представник відповідача у судове засідання 16.07.2026 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представники Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства та Державної екологічної інспекції Поліського округу також позовні вимоги підтримали.

У ході судового розгляду справи судом заслухано пояснення представника позивача та відповідно до протокольної ухвали суд на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства зверталося з поданням від 21.11.2023 № 04-17/1092 до Піщівської сільської ради стосовно віднесення земельних ділянок загальною орієнтовною площею 474,6632 га до самозалісених земель.

Листом від 11.12.2023 № 303 Піщівська сільська рада повідомила, що на території сіл Піщівської територіальної громади самозалісені землі, які можуть бути передані в постійне користування – відсутні та можуть бути ідентифіковані тільки після проведення повної інвентаризації земель.

В подальшому, Центральне МУЛМГ повторно зверталося до Піщівської сільської ради з поданням від 27.11.2024 № 04-17/1275 щодо ухвалення рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель з розширеним переліком ідентифікації ділянок та першочерговістю опрацювання земельних ділянок орієнтовною площею 233,6596 га, з них сформованих – 141, 5758 га та не сформованих – 92, 0838 га. В додаток до подання на адресу Піщівської сільської ради Управлінням скеровано картографічні матеріали місць розташування самозалісених земельних ділянок, серед яких зазначалося про необхідність віднесення до самозаліснених, окрім інших, земельних ділянок з кадастровими номерами 1824085800:02:000:0020, 1824085800:03:000:1070, 1824085800:03:000:1104, 1824085800:03:000:1072, 1824085800:03:000:0023, 1824085800:03:000:0018, 1824085800:03:000:0012, 1824085800:03:000:0020, 1824084800:01:000:0012, 1824084800:06:000:0278, 1824084800:06:000:0279, 1824084800:06:000:0277, 1824084800:06:000:0274, загальною площею 141,5758 га.

Рішенням З2-ї сесії VIII скликання від 20.12.2024 № 1506/32-24 було розглянуто подання від 27.11.2024 № 04-17/1275 щодо віднесення земельних ділянок, зазначених у додатку до вказаного подання, до самозалісених.

За результатами розгляду вирішено віднести до самозалісених:

земельну ділянку площею 6,2225 га, кадастровий номер 1824085800:03:000:0020;

- земельну ділянку орієнтовною площею 4,5000 га.

Щодо інших земельних ділянок рішення не приймалося.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність у Звягельської окружної прокуратури підстав для звернення до суду.

Суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на Конституційним Судом України рішення від 3 грудня 2025 року у справі № 3-28/2024(59/24) та відсутність у позивача підстав для звернення до суду, оскільки в пунктах 3 та 4 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 826/2793/18 та від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17 визначила «інтерес держави» як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Також суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 та від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, згідно з якою прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі; достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, тоді як суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень відповідного органу державної влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 року у справі № 920/839/20 та від 26.05.2021 року у справі № 926/14/19 висловлено позицію, за якою у разі свідчення попереднього листування прокурора з уповноваженим органом про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Великою Палатою Верховного суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавця та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави (у даному випадку) свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Невжиття уповноваженим на захист інтересів держави органом заходів із їх судового захисту призводить до несвоєчасного усунення порушень закону, перешкоджає здійсненню державних програм з охорони довкілля, що є порушенням інтересів держави, насамперед у сфері охорони навколишнього природного середовища, тому є правові підстави для пред`явлення прокурором позову до суду на їх захист, в межах його компетенції, відповідно до ст. 131 Конституції України.

Отже, за наявності підстав, що були очевидні (внаслідок загальнодоступності правових норм та обізнаності про бездіяльність сільської ради щодо усунення порушень закону), та повноважень на звернення до суду уповноваженим суб`єктом – Державним агентством лісових ресурсів України, Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства, Державною екологічною інспекцією Поліського округу – не вжито та не планується до вжиття заходів із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу, має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Враховуючи те, що прокурором проінформовано органи про виявлені прокурором порушення, а відповідні органи відреагували на повідомлення про те, що обізнані про таке порушення, але не здійснювали та не будуть здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно зі ст.4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження з лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

При цьому у ст.1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Аналогічне визначення містить Земельний кодекс України (ст.57-1).

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України.

Зокрема, за ч.З ст.57-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Частиною другою цієї статті визначено, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Водночас віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (ч.4 ст.57-1 Земельного кодексу України).

З метою реалізації вказаної норми ч.4 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абз.4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст.122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст.122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Таким чином, законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України.

Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об`єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Разом з тим для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно із положеннями ч.5 ст.57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, під час вирішення питання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісенених важливо встановити, чи сформована вона як об`єкт цивільних прав, оскільки від цього буде залежати процедура її віднесення до самозалісених земель.

Указами Президента України від 07.06.2021 №228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», від 29.09.2022 №675/2022 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 вересня 2022 року «Про охорону, захист, використання та відновлення лісів України в особливий період», передбачено проведення ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності, з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України.

Прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 № 2321-IX (далі-Закон), який набрав чинності 10.07.2022, створило передумови для ідентифікації та збереження самосійних лісів.

У зв`язку із цим, з метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів (далі-Управління) на адресу Піщівської сільської ради направлено подання від 21.11.2023 № 04-17/1092, від 27.11.2024 № 04-17/1275 про прийняття рішень щодо віднесення земельних ділянок орієнтовною площею орієнтовною площею 233,6596 га, з них сформованих -141, 5758 га та не сформованих - 92, 0838 га, які знаходяться на території даного органу місцевого самоврядування, до самозаліснених.

Однак, рішеннями 32-ї сесії VIII скликання від 20.12.2024 № 1506/32-24 було розглянуто подання від 27.11.2024 № 04-17/1275х було вирішено віднести до самозалісених: земельну ділянку площею 6,2225 га, кадастровий номер 1824085800:03:000:0020; земельну ділянку орієнтовною площею 4,5000 га. Щодо інших земельних ділянок рішення не приймалося.

За інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права - земельні ділянки з цільовим призначенням - землі запасу, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності.

Згідно із Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» лісистість території країни повинна становити в 2025 році 16, 5 %, а в 203 5 році - 17, 5 % порівняно з нинішніми 15, 9 %. В Україні, за різними оцінками, наразі близько 500 тис га самосійних лісів, які розташовані на землях сільськогосподарського призначення або на землях невизначеної категорії.

При цьому, незміна угідь земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на якій росте ліс (наявні лісові насадження, які з часом можуть стати лісом) на угіддя самозалісненої земельної ділянки сприяє безгосподарському використанню лісових ресурсів, їх протиправному вирубуванню. Разом із цим, з метою захисту самозалісненої земельної ділянки, яка по факту, як в даному випадку, є землею сільськогосподарського призначення власник (уповноважений орган) не вживає будь-яких заходів, в т. ч. щодо охорони, з метою захисту від вирубування лісових насаджень, які є самосівними та уже становлять єдину екологічну систему.

З травня 2021 року у результаті вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин до комунальної власності територіальних громад відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України перейшли всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах також територіальних громад, крім земель, зокрема, лісогосподарського призначення.

За загальним правилом, більшість земель лісогосподарського призначення є державною власністю та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України». Відтак, відповідно до п.24 Перехідних положень ЗК України ці землі до комунальної власності не передано.

Водночас, як встановлено, на землях сільськогосподарського призначення зростає самосійний ліс. При цьому, ці ліси та відповідні земельні ділянки не перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України», а тому, зважаючи на вимоги закону перейшли до комунальної власності територіальних громад.

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів`та яким введено поняття «самозалісненої земельної ділянки», під якою розуміється земельна ділянка будь-якої категорії земель площею більше 0,5 гектарів вкрита лісовою рослинністю і заліснення якої пройшло (відбулося) природним або іншим шляхом (ч.12 ст.1 Лісового кодексу України).

Частиною 2 ст.1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст.7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до Закону України від 20.06.2022 №2321-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» доповнено Земельного кодексу України статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначений порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, згідно ч.2 ст.57-1 Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Таким чином, враховуючи положення статтей 57-1, 122 та п.24 Перехідних положень Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки до самозалісненої, яка відповідно до закону є комунальною власністю територіальної громади, здійснюється сільськими, селищними та міськими радами.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до Положення «Про Державне агентство лісових ресурсів України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2022 року №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів на території Житомирської та Київської області є Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. ст. 57-1 Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки.

Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Крім того, з метою реалізації вказаної норми ч.4 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абз. 4, яким передбаченого, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

У результаті підготовки та подальшої реалізації земельної реформи територіальними органами Держгеокадастру України проводилися численні інвентаризації земель, які розташовані за межами населених пунктів. Як наслідок, у розумінні ч.4 ст.79-1 Земельного кодексу України сформовано земельні ділянки, які передано за відповідними наказами та актами приймання - передавання до комунальної власності територіальних громад.

Аналіз ст.ст.57-1, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Управління, свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому Піщівська сільська рада протиправно не вирішує питання щодо прийняття рішення щодо віднесення цих земель до самозалісених.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Згідно з п.4 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, бездіяльність Піщівської сільської ради щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 27.11.2024 №04-17/1275 до самозаліснених земель підлягає визнанню незаконною у судовому порядку.

При цьому єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання Піщівської сільської ради вчинити дії - розглянути подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2024 № 04-07/1275 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель та прийняти за результатами його розгляду рішення у порядку, визначеному ч. ч. 2, З, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Оскільки згідно з ч.2 ст.57-1 Земельного кодексу України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Піщівської сільської ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подань (листів) Управління.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Я (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №13 80/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно- правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати ...», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам...» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Однак у випадку невіднесення Піщівською сільською радою земельних ділянок до самозаліснених не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про їх віднесення чи про відмову у віднесенні до самозалісених ділянок, оскільки згідно із ст.57-1 Земельного кодексу України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, суд має право у судовому порядку зобов`язати Піщівську сільську раду раду виконати вимоги законодавства, яке регулює віднесення угідь до самозалісених земель.

Задоволення позову в цій частині не виходить за межі завдань адміністративного судочинства та не є формою втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Більше того, на підставі аналізу положень КАС України можна зробити висновок, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання.

Усі ці складові можна охопити єдиним терміном - «ефективне правосудця», що є еталоном для оцінки якості роботи судової гілки влади та запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Оскільки законодавцем визначені виключні підстави для неможливості віднесення земель до самозалісених, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень ст. ст. 2, 245 КАС України, зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти в цьому випадку певне рішення не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження, адже лише такий спосіб захисту порушеного права та інтересу буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в діяльності суб`єктів владних повноважень.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані відповідачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки докази про такі судові витрати суду не надано, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов Керівника Звягельської окружної прокуратури (вул. Родини Косачів, 6А,м. Звягель,Звягельський р-н, Житомирська обл.,11701. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02909950) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, (вул. Руставелі Шота, 9А,м. Київ,01001, РНОКПП/ЄДРПОУ: 37507901), Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Степана Бандери, буд.8,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10029, РНОКПП/ЄДРПОУ: 45121148) Державної екологічної інспекції Поліського округу (вул. Леха Качинського, 12-А,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10014, РНОКПП/ЄДРПОУ: 42163803) до Піщівської сільської ради Звягельського району Житомирської області (вул. Миру, 21,с. Піщів, Звягельський р-н, Житомирська обл.,11733. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04344015) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Піщівської сільської ради Звягельського району щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 27.11.2024 №04-17/1275, до самозаліснених земель.

Зобов`язати Піщівську сільську раду Звягельського району розглянути на сесії подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.11.2024 № 04-07/1275 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель та прийняти за результатами його розгляду рішення у порядку, визначеному ч. ч. 2, З, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

29.07.26