Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №160/18239/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокуСправа №160/18239/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 під час розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06.06.2026 про звільнення з військової служби, які полягали у неповному дослідженні всіх юридично значущих обставин справи, ненаданні належної оцінки поданим позивачем доказам та неправильному застосуванні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 12.06.2026 №1143/10220, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ через сімейні обставини, а саме: батько позивача потребує постійного догляду згідно висновків ЛКК. Однак відповідачем протиправно відмовлено у звільненні з військової служби. У зв`язку з чим звернувся до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.

Ухвалою від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Копія ухвали від 29.06.2026 вважається врученою відповідачу у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Разом із позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 160/18239/26 призупинити дію індивідуальних актів:

- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 до набрання законної сили судовим рішенням за позовною заявою про оскарження відмови у звільненні з військової служби № 01 від 29.06.2026 ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переведення або переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини, органу військового управління, установи чи організації Збройних Сил України.

Ухвалою від 29.06.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

13.07.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що з наданих позивачем документів вбачається, що у його батька ОСОБА_2 , котрий є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, крім позивача є також інші члени сім`ї, а саме: - першого ступеня споріднення – донька, ОСОБА_3 ;- другого ступеня споріднення – сестра, ОСОБА_4 . Отже з огляду на положення зазначених законів та нормативно-правових актів, а також висновків викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 слід дійти наступного висновку про відсутність законних підстав звільнення з військової служби Збройних Сил України ОСОБА_1 , по причині того, що у нього є рідна сестра котра відповідно є донькою ОСОБА_2 , котрий є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. Отже як у ОСОБА_1 так і його сестри ОСОБА_3 станом на теперішній час є рівнозначний обов`язок визначений законом щодо утримання та догляду за їх батьком. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

20.07.2026 за допомогою підсистеми "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав свої позовні вимоги. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні капітана.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим Міністерством оборони України 08.08.2024.

06.06.2026 позивач подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 06.06.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА № 589262 від 04.04.2017 ОСОБА_2 встановлено І групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю від 29.03.2023 у ОСОБА_2 встановлено стійкі обмеження життєдіяльності у сферах самообслуговування, пересування та трудової діяльності, визначено потребу у постійному сторонньому догляді, проведенні реабілітаційних заходів та соціально-побутовій адаптації.

Зі змісту зазначеної індивідуальної програми реабілітації вбачається наявність у ОСОБА_2 тяжких хронічних захворювань нервової системи, зокрема розсіяного склерозу (G35), паралітичних синдромів (G82), тетрапарезу (G82.3), спінальної м`язової атрофії та споріднених синдромів (G12), захворювань нервово-м`язового з`єднання та м`язів (G70), спастичної тетраплегії (G80.0).

ОСОБА_2 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 03.05.1999, та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 24.04.2019.

За заявою позивача від 30.04.2026 (вх. № 2820 від 30.04.2026) ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено перевірку сімейного стану військовослужбовця, за результатами якої складено Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.05.2026, затверджений тимчасово виконуючим обов`язки начальника зазначеного територіального центру.

Зазначеним Актом встановлено, що:

– батько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду;

– у ОСОБА_2 наявна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення;

– у ОСОБА_2 наявна рідна сестра ОСОБА_4 , яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення та має інвалідність ІІІ групи довічно.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована за місцем проживання у АДРЕСА_1 ; реєстрацію за зазначеним місцем проживання підтверджено органом реєстрації 02.02.2026. Їй видано дозвіл на тимчасове перебування на території Федеративної Республіки Німеччина, строк дії якого продовжено до 04.03.2027. Згідно з довідкою Benedict- ОСОБА_6 вона проходить професійний мовний курс у місті Кобленц у період з 21.04.2026 до 29.09.2026 із заняттями з вівторка по п`ятницю з 13:15 до 17:15.

У нотаріально посвідченій заяві від 21.05.2026 ОСОБА_3 повідомила, що постійно проживає на території Федеративної Республіки Німеччина на законних підставах та не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком.

Листом від 12.06.2026 № 1143/10220 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову у звільненні з військової служби. Зі змісту зазначеного листа вбачається, що підставою відмови стала наявність у ОСОБА_2 члена сім`ї першого ступеня споріднення – доньки ОСОБА_3 . Відповідач зазначив, що позивачем не надано підтверджуючих документів про те, що за станом здоров`я ОСОБА_3 не має можливості здійснювати догляд за своїм батьком, а тимчасове перебування у Федеративній Республіці Німеччина не звільняє її від обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 172 СК України та ст. 51 Конституції України.

У заяві від 15.07.2026, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Суружіо Н.Д. за реєстровим № 379, ОСОБА_4 повідомила про відсутність у неї реальної можливості здійснювати постійний догляд за братом ОСОБА_2 у зв`язку з інвалідністю ІІІ групи, тяжкими хронічними захворюваннями та проживанням у місті Чернівці.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2026 № 2028 дружина позивача ОСОБА_7 з 01.11.2022 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Шлюб між позивачем та ОСОБА_7 зареєстровано, що підтверджується відомостями про актовий запис про шлюб від 21.10.2023 № 1537.

Не погодившись з відмовою відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Пунктом 12.11 додатка 19 до розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, визначено перелік документів, що подаються разом із поданням про звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У постановах Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформульовано висновок, за яким для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), така особа є відсутньою у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Зміст наведених правових висновків сторонами не оспорюється; спір між ними виник щодо правильності їх застосування до встановлених у цій справі обставин.

Аналіз абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII дає підстави для висновку, що право військовослужбовця на звільнення за цією підставою виникає за сукупності таких умов: один із батьків військовослужбовця є особою з інвалідністю I або II групи; така особа потребує постійного стороннього догляду; відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які мають реальну можливість здійснювати такий догляд, або такі особи самі потребують постійного догляду.

Наявність першої та другої умов підтверджена довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА № 589262 від 04.04.2017, індивідуальною програмою реабілітації від 29.03.2023 та Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.05.2026 і відповідачем не заперечується.

Спірною у цій справі є третя умова.

Суд враховує, що постійний сторонній догляд за особою з інвалідністю I групи, яка не здатна самостійно пересуватися та себе обслуговувати, за своїм змістом передбачає щоденну особисту присутність особи, яка такий догляд здійснює, і не може забезпечуватися дистанційно або шляхом епізодичних відвідувань. Відтак оцінці підлягає не сам лише факт існування родичів відповідного ступеня споріднення, а їх реальна та об`єктивна спроможність такий догляд забезпечити.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач обмежився встановленням юридичного факту наявності у ОСОБА_2 доньки – ОСОБА_3 – та висновком про те, що тимчасове перебування останньої у Федеративній Республіці Німеччина не звільняє її від обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 172 СК України.

Разом з тим, обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про батьків, встановлений ст. 51 Конституції України та ст. 172 СК України, є загальним сімейно-правовим обов`язком і не визначає критеріїв застосування спеціальної норми абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII. Наявність такого обов`язку сама по собі не свідчить про реальну можливість особи його виконати.

На момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач мав у розпорядженні документи, які підтверджували, що ОСОБА_3 з 28.04.2024 перебуває на території Федеративної Республіки Німеччина, зареєстрована там за місцем проживання та має дозвіл на тимчасове перебування, а також нотаріально посвідчену заяву від 21.05.2026 про неможливість здійснювати догляд за батьком. Жодної оцінки цим документам з точки зору реальної можливості ОСОБА_3 забезпечувати щоденний догляд за батьком на території України у листі від 12.06.2026 № 1143/10220 не наведено.

Крім того, відповідач витребував від позивача документи про неможливість ОСОБА_3 здійснювати догляд саме за станом здоров`я, тоді як ані наведена норма, ані правові висновки Верховного Суду не обмежують кола об`єктивних причин неможливості догляду станом здоров`я такої особи. Наведений Верховним Судом перелік причин є відкритим, на що вказує вжите у ньому слово «тощо».

Суд також враховує, що оскаржуване рішення взагалі не містить оцінки обставин, які стосуються ОСОБА_4 – рідної сестри ОСОБА_2 , тобто члена сім`ї другого ступеня споріднення. При цьому Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.05.2026, який був у розпорядженні відповідача, прямо фіксує наявність у ОСОБА_4 інвалідності ІІІ групи довічно. Обставина, яка безпосередньо стосується спроможності цієї особи здійснювати постійний догляд за особою, прикутою до ліжка, залишена відповідачем без дослідження.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 або ОСОБА_4 мають реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . Доказів, які б спростовували перебування ОСОБА_3 за межами України або стан здоров`я ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 12.06.2026 № 1143/10220, прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача про те, що позивач не надав документів про перебування родичів першого та другого ступеня споріднення у полоні, відбування ними покарання у місцях позбавлення волі чи проходження військової служби, суд відхиляє, оскільки зазначені обставини наведені Верховним Судом як приклади об`єктивних причин неможливості здійснення догляду, а не як вичерпний перелік таких причин.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на рівнозначність обов`язку позивача та його сестри щодо утримання та догляду за батьком, оскільки предметом спору є не розподіл сімейних обов`язків між дітьми, а наявність передбаченої спеціальним законом підстави для звільнення з військової служби.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем документів, які б підтверджували, що інші члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії, суд зазначає наступне. Передбачена нормою умова про потребу інших членів сім`ї у постійному догляді є альтернативною щодо умови про їх відсутність, а не додатковою до неї. Отже, ненадання таких документів само по собі не спростовує висновку про реальну відсутність осіб, здатних забезпечити догляд.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби суд виходить з того, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення певного змісту лише за умови, що для його прийняття виконано всі визначені законом умови і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється у порядку, визначеному Положенням № 1153/2008, шляхом подання по команді та видання наказу уповноваженої посадової особи і передбачає вчинення низки послідовних дій, зокрема оформлення подання про звільнення, обчислення вислуги років та направлення особової справи до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Оцінка виконання цих умов належить до компетенції відповідача, а не суду.

Крім того, доказ, який підтверджує відсутність у ОСОБА_4 реальної можливості здійснювати постійний догляд, – її заява від 15.07.2026 – отриманий позивачем після прийняття оскаржуваного рішення та відповідачем не оцінювався.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 06.06.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331, 20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 12.06.2026 № 1143/10220, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06.06.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез