Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №522/9915/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9915/26-Е

Провадження № 2/522/8849/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді – Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Костинюк В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 02.06.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 544,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.12.2025 ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно- телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» уклали електронний кредитний договір № 2410461. Позивач виконав свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором та надав кредит в сумі 7000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника, строк кредиту 79 днів з кінцевим терміном повернення до 06 березня 2026 року (включно). Відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду.

Ухвалою суду від 04.06.2026 було відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з призначенням судового засідання на 28.07.2026.

Учасники справи у судове засідання призначене на 28.07.2026 не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представник позивача в позові просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п.п.6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 29 липня 2026 року.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.

Доведення факту відсутності заборгованості покладається на відповідача. Тому, суд не вбачає підстав для витребування доказів.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.12.2025 ТОВ «ФК «АБЕКОР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно- телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «АБЕКОР» уклали електронний кредитний договір № 2410461.

Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору № 2410461 від 18.12.2025, загальний розмір наданого кредиту складає 7000,00 грн. Позивач виконав свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором та надав кредит в сумі 7000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника. Строк кредиту 79 днів з кінцевим терміном повернення до «06» березня 2026 року (включно).

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору № 2410461 від 18.12.2025, кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , що емітована банком України.

Згідно з п. 4.1. Кредитного договору № 2410461 від 18.12.2025, строк кредиту може бути продовжено за ініціативою Позичальника на кількість днів, запропоновану Кредитором, на підставі правочину, що укладається між Сторонами. Кредитний договір та додаток №1 до договору підписано Відповідачем з використанням кваліфікованого електронного підпису одноразовим ідентифікатором «b45805».

Відповідно до квитанції за сплату №20440-1363-351359173 18.12.2025 платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в сумі 7000,00 грн, що здійснювалось за допомогою системи «EasyPay», час операції 18.12.2025 11:18 годині.

Згідно з п. 1.3.2. кредитного договору періодичність сплати платежів: 1-й платіж через 29 днів (період, що починається з моменту укладення Договору та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати першого платежу, далі по тексту - перший період користування кредитом); 2-й платіж через 50 днів (період, що починається з наступного дня, що слідує за останнім днем першого періоду користування кредитом та закінчується останнім днем (включно), встановленим для сплати другого платежу, (далі по тексту - другий період користування кредитом).

16 січня 2026 року відповідач уклав Додаткову угоду до Кредитного договору № 2410461 від 18.12.2025, на часткову зміну п.1.3 Договору та Додатку 1 до Договору, Сторони погодили, що строк кредиту складає загальну кількість днів користування кредитором (крім періоду прострочення), з кінцевим терміном повернення кредиту: 06 квітня 2026 року.

Проте, в порушення вимог кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Відповідно розрахунку заборгованості, розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на становить 12 544,00 грн, з яких: прострочений борг – 7 000,00 грн, прострочені проценти – 5 544,00 грн.

Згідно з частинами 1,2 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 2 статті 1054 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів у справі суд дійшов висновку, що між АТ «Ідея Банк» та боржником виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом частин 1, 2 статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить частина 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позичальник ОСОБА_2 прострочив виконання зобов`язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору, за яким загальна сума боргу, ОСОБА_1 становить 12 544 гривень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (стаття 13 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України). Однак за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Отже, перевіривши факти і обставини, якими сторона позивача обґрунтовував свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, установивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам, тобто сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 662,40 грн.

22.12.2025 року ТОВ «ФК «Абекор» та адвокатське об`єднання «Наталії Пухи» уклали договір про надання правничої допомоги №22122025.

З акту наданих послуг від 29.05.2026 вбачається надання послуг про стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 10 000 грн.

На переконання суду позов є типовим, не потребує велику кількість часу для його складення, до справи додано один адвокатський запит, тоді як у акті вказано про підготовку двох адвокатських запитів.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Щодо заяви ТОВ «ФК «Абекор» в частині стягнення з відповідача 140,58 грн. витрат, пов`язаних із розглядом справи, на поштові відправлення процесуальних документів, іншим учасникам справи, суд дійшов до наступного висновку.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

На підтвердження понесених витрат на поштові відправлення процесуальних документів іншим учасникам справи заявником надано суду копії описів вкладення до цінних листів, поштової накладної, фіскального чеку оплати поштових відправлень на суму 140,58 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що поштові витрати, пов`язані із розглядом справи підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку із чим є підстави для їх стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Абекор».

У зв`язку з задоволенням позову, сплачений судовий збір позивачем, витрати на правову допомогу, та сплачені судові витрати за відправку документів відповідачу у сукупному розмірі 4 302,80 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (код ЄДРПОУ 39287145, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 75, прим. 601А) заборгованість за кредитним договором № 2410461 від 18.12.2025 у розмірі 12 544 (дванадцять тисяч п`ятсот сорок чотири) гривні 00 копійок, яка складається з наступного:

- 7 000,00 грн – прострочений борг;

- 5 544,00 грн – прострочені проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (код ЄДРПОУ 39287145, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 75, прим. 601А) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 302 (чотири тисячі триста дві) гривні 98 (дев`яносто) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 29 липня 2025 року.

Суддя: В.Я.Бондар