Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №725/8111/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/8111/24

провадження № 22-ц/822/1337/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 травня 2026 року,

головуюча в суді першої інстанції суддя Федіна А. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив розділити особові рахунки для сплати житлово-комунальних послуг щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками у рівних частках та стягнути з ОСОБА_2 26 680 гривень 39 копійок як половину сплачених ним коштів за житлово-комунальні послуги, а також судові витрати.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав клопотання про залишення без розгляду вимог щодо поділу особових рахунків та заяву про збільшення розміру майнової вимоги до 42 195 гривень 69 копійок.

Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 23 грудня 2025 року позов у частині вимог про поділ особових рахунків залишено без розгляду та прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення розміру вимоги до ОСОБА_2 до 42 195 гривень 69 копійок.

У травні 2026 року ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав позовну заяву у новій редакції, у якій просив стягнути з відповідачки 52 167 гривень 30 копійок безпідставно збережених коштів.

Заяву мотивував тим, що з січня 2022 року позивач сплачував житлово-комунальні, експлуатаційні та супутні витрати за квартиру, співвласницею якої є відповідачка, а тому послався, зокрема, на статтю 1212 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Баршаков О. В., відмовлено у прийнятті нової редакції позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції виходив із того, що первісно позивач фактично заявив регресну вимогу про компенсацію сплачених ним комунальних послуг, тоді як у заяві, поданій у травні 2026 року, просив стягнути безпідставно збережені кошти на підставі статті 1212 ЦК України. За висновком місцевого суду, позивач одночасно змінив предмет і підстави позову та фактично пред`явив новий позов.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що матеріально-правова вимога залишилася незмінною - стягнення коштів, сплачених позивачем за іншого співвласника квартири, а посилання на статтю 1212 ЦК України є лише правовою кваліфікацією вже наведених обставин і не свідчить про зміну фактичної підстави позову.

Щодо меж апеляційного перегляду

Апеляційний суд у цьому провадженні перевіряє законність ухвали, якою вирішено процесуальне питання щодо прийняття заяви у новій редакції. Суд першої інстанції не вирішував по суті вимогу про стягнення 52 167 гривень 30 копійок, тому підстав для оцінки її обґрунтованості або вирішення спору у цій частині по суті апеляційний суд не має.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 175/4803/19 (провадження № 61-14287св20) зазначено, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що справа по суті у суді першої інстанції не вирішувалася, та помилково не розглянув питання можливості скасувати таке судове рішення відповідно до статей 374, 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а розглянув справу по суті.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зроблено такий висновок: «Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду».

Отже, ця справа розглядається у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала – скасуванню, з направленням справи а до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо процесуальної природи заяви у новій редакції

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша статті 175 ЦПК України). Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстав позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 зазначила наступне: «127. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин . Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження 12-15гс19, пункт 7.43) від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221).

128. Принцип jura novit curia ("суд знає закони"), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

129. Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

130. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

131. У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог».

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об`єднання позовних вимог чи зміну предмета або підстав позову. При цьому позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, провадження № 61-9545сво21).

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Доповнення позовних вимог новими вимогами відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) зазначено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) викладено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 201/4160/19 (провадження № 61-10524св23) зазначено: «Первісні основні підстави позову позивач залишив незмінними та лише доповнив їх новими обставинами, які безпосередньо пов`язані з основними підставами позову. Враховуючи те, що позивач не змінював предмет та підстави позову одночасно, а лише доповнив їх, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до розгляду уточнення позовних вимог».

Також у постанові Верховного Суду від 30 червня 2025 року у справі № 569/23781/23 (провадження № 61-6010св25) встановлено, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог доповнив позов новою вимогою, тобто змінив предмет позову, проте залишив незмінними первісні основні підстави позову. Верховний Суд зазначив, що визначення позивачем своїх процесуальних дій як збільшення позовних вимог, а не зміни предмета позову, та вирішення судом першої інстанції питання про прийняття до розгляду такої заяви не впливає на правовий результат вирішення справи по суті.

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 570/2518/22 (провадження № 61-2614св25) наведено висновок про те, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права.

Із порівняння позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої ухвалою від 23 грудня 2025 року, та заяви у новій редакції, поданої у травні 2026 року, вбачається, що позивач продовжує вимагати стягнення з тієї самої відповідачки грошових коштів, які, за його твердженням, були сплачені ним за житлово-комунальні та пов`язані з утриманням спільної квартири витрати.

Основні фактичні обставини - належність сторонам квартири на праві спільної власності, користування нею відповідачкою та здійснення позивачем відповідних платежів - залишилися тими самими.

Формулювання позивачем вимоги як стягнення «безпідставно збережених коштів» та посилання на статтю 1212 ЦК України за наведених обставин стосуються правової кваліфікації спірних правовідносин. Зміна посилання на норму матеріального права не є зміною фактичних підстав позову.

Подана у травні 2026 року заява за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Як у первісній позовній заяві, так і в заяві у новій редакції позивач посилався на сплату ним коштів за житлово-комунальні послуги та утримання квартири, співвласницею якої є відповідачка. Тому підстав для висновку про одночасну зміну предмета і підстав позову та пред`явлення іншого позову немає.

Назва поданого позивачем процесуального документа та наведена ним правова кваліфікація спірних правовідносин не звільняли суд першої інстанції від обов`язку визначити дійсну процесуальну природу заяви відповідно до її змісту.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що заявою у новій редакції позивач пред`явив новий позов унаслідок одночасної зміни предмета та підстав позову, є помилковим.

Щодо строку подання заяви у новій редакції

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Питання про дотримання позивачем установленого статтею 49 ЦПК України строку та про застосування процесуальних наслідків його пропуску оскаржуваною ухвалою не вирішувалося. Суд першої інстанції не надав оцінки заяві у цьому аспекті, а відмовив у її прийнятті виключно з мотивів одночасної зміни предмета і підстав позову та пред`явлення іншого позову.

За частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Відповідно до частини другої цієї статті документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2024 року у справі № 761/10495/21 (провадження № 61-7693св23) зазначено, що за відсутності клопотання або заяви про поновлення строку на подання заяви про збільшення позовних вимог суд не має можливості самостійно вирішувати питання щодо поновлення процесуального строку.

Наведений висновок Верховного Суду підлягає врахуванню судом першої інстанції при повторному вирішенні питання щодо прийняття до розгляду поданої у травні 2026 року заяви. Водночас відсутність клопотання про поновлення процесуального строку не усуває помилковості мотивів, з яких постановлено оскаржувану ухвалу.

У разі встановлення пропуску процесуального строку суд має застосувати наслідки, передбачені статтями 126, 127 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції цього питання не вирішував, апеляційний суд, переглядаючи законність ухвали з наведених у ній мотивів, не може застосувати до заяви відповідні процесуальні наслідки. Після скасування ухвали місцевий суд має продовжити розгляд справи та вирішити питання щодо прийняття до розгляду поданої заяви з урахуванням її дійсної процесуальної природи і вимог статей 49, 126, 127 ЦПК України.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Суд першої інстанції неправильно визначив процесуальну природу заяви у новій редакції та без передбачених процесуальним законом підстав відмовив у її прийнятті як іншого позову. Допущене порушення норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому розгляду заявлених вимог.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 травня 2026 року - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) зазначено, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, зазвичай, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) зазначено, що у випадку, коли розгляд справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, вирішуватиметься судом за результатами розгляду справи.

У цій справі оскаржуваною ухвалою вирішено проміжне процесуальне питання, а розгляд позову по суті триває в суді першої інстанції. Тому остаточний розподіл судових витрат має здійснити суд за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернівецького районного суду міста Чернівців від 15 травня 2026 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 29 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК