Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №703/199/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1556/26Головуючий по 1 інстанції

Справа № 703/199/26 Категорія: 331060000 Волосовський В. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,

секретар: Любченко Т.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Смілянська міська рада Черкаської області;

особа, яка подала апеляційну скаргу – Смілянська міська рада Черкаської області;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу Смілянської міської ради Черкаської області на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Смілянської міської ради Черкаської області про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з листопада 2007 року він фактично проживав однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 до дня смерті останньої, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися та турбувалися один про одного, разом вирішували питання життєзабезпечення їхньої сім`ї, проводили дозвілля, святкували родинні свята, відпочивали, подорожували, дарували один одному подарунки. Вони разом працювали задля сім`ї, робили ремонти, покращували благоустрій спільного проживання, придбавали побутову техніку та інші предмети домашнього вжитку.

Позивач стверджував, що між ним та ОСОБА_2 склались фактичні шлюбні й сімейні стосунки з відповідним розподілом прав та обов`язків, як чоловіка і жінки. Водночас, починаючи з 2007 року, між позивачем та ОСОБА_2 не було зареєстровано шлюб органами ДРАЦС з огляду на те, що вони в цьому не вбачали потреби.

При цьому, зауважує, що 20 жовтня 2007 року вони з ОСОБА_2 повінчались у Святопокровському соборі в м. Сміла Черкаської області. Однак у свідоцтві про вінчання, за бажанням ОСОБА_2 було зазначено її дошлюбне (дівоче) прізвище - « ОСОБА_3 ». Тому у свідоцтві про вінчання та у свідоцтві про смерть останньої наявні розбіжності у прізвищі.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що він у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки є спадкоємцем 4-ї черги за законом після її смерті.

Однак, постановою державного нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори від 24 вересня 2025 року ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки із наданих ним документів не вбачається родинного зв`язку між ним та спадкодавцем ОСОБА_2 .

Із зазначеного вище слідує, що для подальшого оформлення спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , позивачу необхідно встановити факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року позов задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2007 року проживав однією сім`єю із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дня її смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що суду не надано доказів про наявність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , при цьому суд наголошував, що свідок ОСОБА_5 , яка в судовому засіданні підтвердила, що доводиться двоюрідною сестрою спадкодавцю ОСОБА_2 , заявила про відсутність намірів приймати спадщину після смерті останньої.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у період з 2007 року до дня смерті останньої, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не суперечить чинному законодавству України і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.

Не погодившись з вказаним рішенням, Смілянська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що надані суду докази не свідчать про наявність між ОСОБА_1 та спадкодавцем взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, що останні були пов`язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов`язки, відповідно не є достатньою підставою для встановлення факту проживання заявника зі спадкодавцем з 2007 року і до часу відкриття спадщини.

15.06.2026 до Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши доповідь судді, позивача та представника відповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, з огляду на таке.

Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в поданому позові позивач зазначав, що починаючи з 2007 року він почав спільно проживати однією сім`єю, як жінка та чоловік, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , у належному останній домоволодінні.

Із копії свідоцтва про вінчання вбачається що 20 жовтня 2007 року здійснено таїнство вінчання над ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 9).

Позивач стверджує, що за бажанням дружини в свідоцтві про вінчання було вказано її дошлюбне (родове) прізвище – « ОСОБА_7 ».

Матеріалами справи підтверджується, що дошлюбне прізвище ОСОБА_2 було « ОСОБА_7 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 про те, що 23.07.1977 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб. Прізвище нареченої після державної реєстрації шлюбу було змінено на « ОСОБА_10 » (а.с. 26).

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 вбачається, що чоловік ОСОБА_2 – ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 27).

Відповідно до відомостей, зазначених у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 13.02.2000 на ім`я ОСОБА_1 , останній з 29.11.1985 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5-6).

В акті від 16.04.025, складеного комісією в складі жителів АДРЕСА_3 , зазначено, що за адресою АДРЕСА_1 дійсно проживав ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та вів з нею спільне господарство з 2007 року (а.с. 12).

З акта обстеження житла, складеного 10.12.2025 мешканцями будинку АДРЕСА_4 , посвідченого головою ОСББ Зайченко Ю.С. вбачається, що, у тому числі, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак за вказаною адресою фактично тривалий час не проживає (а.с. 14).

Відповідно до довідки квартального комітету № 19 від 16.04.2025, ОСОБА_1 дійсно проживав з ОСОБА_2 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та вели спільне господарство по АДРЕСА_1 з 2007 року (а.с.11).

З листа завідувача Смілянської державної нотаріальної контори № 142/02-14 від 10.02.2026 вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 до Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_1 , на підставі поданої заяви була заведена спадкова справа № 233/2025.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у ході розгляду справи судом першої інстанції були заслухані свідки, а саме ОСОБА_5 , яка пояснила, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її двоюрідною сестрою та підтвердила факт того, що остання спільно проживала у незареєстрованому шлюбі із позивачем у справі ОСОБА_1 з 2007 року за адресою: АДРЕСА_1 . Вони разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися та турбувалися один про одного, разом вирішували питання життєзабезпечення їхньої сім`ї, проводили дозвілля, святкували родинні свята, відпочивали, подорожували. Вказала, що вона неодноразово була в них вдома, у тому числі на святкуванні родинних свят. Її сестра ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були вінчані за християнським звичаєм. Свідок ОСОБА_5 вказала, що вона завжди вважала ОСОБА_1 чоловіком своєї двоюрідної сестри та не має жодних претензій на спадкове майно, що залишилось після смерті останньої. Вважає, що вказане майно після смерті сестри повинен успадкувати саме чоловік останньої – ОСОБА_1 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 вказала, що вона тривалий час перебувала у дружніх стосунках та тісно спілкувалася із родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останні разом проживали як чоловік і дружина. У період спільного проживання вони вели спільне господарство, робили ремонт, купували продукти, побутові речі, техніку, піклувалися один про одного. Вказала також, що ОСОБА_2 власних дітей ніколи не мала, тому вона постійно піклувалась про дітей ОСОБА_1 від його попереднього шлюбу та про онуків останнього.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Юридичні факти - це обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, переваги більш вагомих доказів. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд першої інстанції надавши оцінку поданим доказам спільного проживання позивача разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, ведення спільного господарства, та, з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення такого факту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем надано достатньо доказів, які у своїй сукупності підтверджують наявність між ним та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю. Зазначене узгоджується з поясненнями свідків та іншими доказами.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав обґрунтовану правову оцінку.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Смілянської міської ради Черкаської області залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Смілянської міської ради Черкаської області про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем, , залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко

О.В. Карпенко