Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №621/2425/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 621/2425/25 Головуючий суддя І інстанції Овдієнко В. В.

Провадження № 22-ц/818/1172/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Пилипчук Н.П., Савенка М.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2025 року у справі №621/2425/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №383074-КС-004 про надання кредиту від 27.12.2022 у розмірі 26 967 грн 67 коп., з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 13 659 грн 45 коп., сума прострочених платежів за процентами - 11 184 грн 20 коп., сума прострочених платежів за комісією - 2 124 грн 02 коп., а також сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 27.12.2022 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір №383074-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач 27.12.2022 направив ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №383074-КС-004 про надання кредиту, а остання прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору. ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-3835 на номер телефону НОМЕР_1 , який був введений нею.

Таким чином, 27.12.2022 між позивачем та відповідачкою було укладено Договір №383074-КС-004 про надання кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 отримала 16 000,00 грн.

Згідно з умовами Договору сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,19140625 процентів за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2 Договору передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів.

Пунктом 3 Договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 16 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 .

Відповідно до п.5.1 Правил, які відповідно до пункту 10 Договору є його невід`ємною частиною, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов кредитного договору.

Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення терміну дії договору про надання кредиту (включно), тобто, протягом всього строку кредитування.

Позивач не нараховував жодних процентів після закінчення строку дії кредитного договору. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, заборгованість відповідачки за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору не змінювалася.

Відповідачка належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором та станом на 22.06.2025 має заборгованість у розмірі 26 967 грн 67 коп., з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 13 659 грн 45 коп., сума прострочених платежів за процентами - 11 184 грн 20 коп., сума прострочених платежів за комісією - 2 124 грн 02 коп., що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2025 року позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором №383074-КС-004 від 27.12.2022 у розмірі 21 659 грн 45 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 945 грн 42 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» - адвокат Покрищук А.В. подав апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі - 3 184,20 грн та за комісією у розмірі 2124,02 грн, а також ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача зазначений розмір заборгованості, в іншій частині рішення залишити без змін. Крім того, просить здійснити відповідний розподіл судових витрат у цій справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що заочне рішення ухвалено за неповного дослідження всіх обставин справи, із хибними висновками в певній частині, що зумовило ухвалення не повною мірою законного й обґрунтованого рішення.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно при розрахунку суми заборгованості боржника керувався загальною орієнтовною вартістю кредиту, визначеною пунктом 2.8 кредитного договору. Такий підхід не є правильним з огляду на обставини, що склалися між сторонами, оскільки зазначена орієнтовна вартість не є фіксованою та беззаперечно незмінною, а безпосередньо залежить від дотримання позичальником установленого графіка платежів. Саме тому вона визначена сторонами як орієнтовна.

Зазначає, що умовами Договору №383074-КС-004 від 27.12.2022 передбачено застосування стандартної процентної ставки у разі порушення позичальником графіка платежів. Оскільки відповідачка лише частково погасила заборгованість, розмір неповернутого тіла кредиту не зменшувався відповідно до графіка платежів, що призвело до збільшення загальної суми боргу. Відсотки нараховувалися щодня на фактичний залишок неповернутого тіла кредиту.

Таким чином, зазначає, що порушення відповідачкою графіка платежів закономірно призвело до збільшення вартості кредиту, оскільки:

1) тіло кредиту не зменшувалося відповідно до погодженого графіка платежів, унаслідок чого проценти нараховувалися на більший, ніж очікувалося, залишок неповернутого тіла кредиту;

2) починаючи з восьмого дня прострочення платежу, замість зниженої застосовувалася стандартна процентна ставка, а проценти надалі нараховувалися за кожен день користування кредитом на фактичний залишок заборгованості, наявний на початок календарного дня, за фактичну кількість днів користування кредитом, з урахуванням дня надання кредитних коштів та дня їх повернення.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір процентів з 11 184,20 грн до 8 000,00 грн та відмовив у стягненні комісії у сумі 2 124,02 грн, попри те, що такі умови були погоджені сторонами.

Наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем, унаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості у заявленому розмірі.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване заочне рішення суду у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» довело належними та допустимими доказами укладення між сторонами кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів зі сплатою процентів за їх користування. Проте суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження суми процентів, заявлених до стягнення у розмірі 11 184,20 грн, у зв`язку з чим визнав обґрунтованими до стягнення проценти за користування кредитом у розмірі 8 000,00 грн.Крім того, суд відмовив у стягненні заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 2 124,02 грн, визнавши таку вимогу нікчемною, оскільки позивач, встановивши щомісячну комісію за обслуговування кредиту, не визначив перелік послуг, за які вона стягується, а матеріали справи не містять доказів погодження сторонами обсягу таких послуг.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у стягненні частини заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, водночас вважає, що в іншій частині судове рішення є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, повноваження позивача на надання фінансових послуг з кредитування підтверджуються Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Витягом із Державного реєстру фінансових установ (а.с.51-55).

Договором №383074-КС-004 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 27.12.2022, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, пропозицією (офертою) укласти Договір про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 27.12.2022, прийняттям (акцептом) пропозиції (оферти) укласти зазначений Договір, візуальною формою послідовності дій клієнта, анкетою клієнта, підтвердженням здійснення переказу грошових коштів, Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (нова редакція) та випискою по рахунку АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що 27.12.2022 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №383074-КС-004, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 16 000 грн 00 коп. строком до 21.02.2023 зі щоденною процентною ставкою 2 % та комісією у розмірі 2 400 грн 00 коп.

Загальна вартість кредиту обумовлена на суму 26 400 грн 00 коп., яка складається з: 16 000 грн 00 коп. - тіло кредиту; 8 000 грн 00 коп. - проценти за користування кредитом; 2 400 грн 00 коп. - комісія (а.с.21-50, 71-74).

Згідно з розрахунками за кредитом, довідкою про стан заборгованості перед ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА», у ОСОБА_1 наявна заборгованість станом на 03.07.2025 у розмірі 26 967 грн 67 коп., з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 13 659 грн 45 коп., сума прострочених платежів за процентами - 11 184 грн 20 коп., сума прострочених платежів за комісією - 2 124 грн 02 коп. (а.с.14-19).

Зазначені розрахунки містять відомості про порядок нарахування заборгованості, дату та суми нарахування процентів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом така форма для договорів цього виду не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Факт укладення кредитного договору та отримання коштів за ним сторонами не заперечується. Водночас у заочному рішенні суду першої інстанції поставлено під сумнів наявність у відповідачки заборгованості у заявленому розмірі.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у стягненні частини заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.

За умовами Договору №383074-КС-004 про надання кредиту від 27.12.2022 ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 16 000,00 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку й на умовах, визначених кредитним Договором та Правилами надання споживчих кредитів.

Тип кредиту - кредит. Строк кредиту - 8 тижнів. Стандартна процентна ставка - 2,00000000 % на день, фіксована. Знижена процентна ставка - 1,19140625 % на день, фіксована. Загальний розмір наданого кредиту - 16 000,00 грн. Строк дії Договору - до 21.02.2023. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 26 400,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 24661,34 % (п.2 Договору).

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість за Договором №383074-КС-004 від 27.12.2022 становить 26 967 грн 67 коп., з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту - 13 659 грн 45 коп., сума прострочених платежів за процентами - 11 184 грн 20 коп., сума прострочених платежів за комісією - 2 124 грн 02 коп.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, а також від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц), частково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з того, що нараховані позивачем проценти нібито перевищують строк користування кредитом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч.1 ст.627 та ч.1 ст.628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок нарахування процентів встановлюються договором. Якщо договором не визначено розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому положення абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів застосовується лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку, визначеного договором, або у разі пред`явлення позичальнику вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, право кредитодавця на нарахування процентів припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, закінчився 21.02.2023.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 21.02.2023 заборгованість за відсотками за користування кредитом складала 11 184,20 грн і надалі не нараховувалася (а.с.14).

Відповідно до умов кредитного договору встановлено знижену процентну ставку у розмірі 1,19140625 %на день та стандартну процентну ставку у разі порушення позичальником графіка платежів - 2,00000000 % на день, яка застосовується лише у межах строку дії кредиту.

Таким чином, відповідачка була ознайомлена з розміром процентної ставки та погодилася з нею, а відповідно до наданого розрахунку заборгованості, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії Договору не здійснювалося.

Разом з цим, відповідно до пункту 3.2 кредитного договору, протягом строку кредитування проценти за кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, що існує на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом залежно від дотримання позичальником графіка платежів.

З пункту 3.2.3 кредитного договору вбачається, що проценти за користування кредитом, погоджені сторонами, на загальну суму 8 000,00 грн розраховані з урахуванням відповідного часткового погашення заборгованості за тілом кредиту протягом строку кредитування. За таким же принципом визначена орієнтовна загальна вартість кредиту у сумі 26 400,00 грн.

Отже, з аналізу умов Договору, а саме визначеного графіка платежів та погоджених умов нарахування процентів, а також з урахуванням того, що відповідачкою протягом всього строку користування кредитом було здійснено лише часткове погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами, до стягнення підлягає заборгованість за відсотками у розмірі 11 184,20 грн, нарахована у межах строку дії Договору.

Розглядаючи обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні комісії, суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком та виходить із наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням наведеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11 і частини п`ятої статті 12 Закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19, провадження №61-7416св20.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання якого недійсного не потрібне рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин не породжує цивільних прав та обов`язків. Позовна вимога про визнання нікчемності такого правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. У разі наявності спору щодо наслідків недійсного правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення застосовує норми матеріального права для підтвердження або спростування нікчемності правочину. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що зміст правочину - це сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину має відповідати вимогам приватно-правових норм, які встановлюють імперативні правила, і не суперечити вимогам цивільного законодавства чи інших нормативно-правових актів. Такі висновки Верховний Суд виклав у постанові від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» є фінансовою установою та має ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги - надання коштів та банківських металів у кредит.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредиту, які надаються відповідачці, та за які фінансова установа встановила комісію.

Також ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» не надало доказів щодо наявності, переліку таких послуг та їх погодження зі споживачем під час укладення кредитного договору.

Відповідно, положення кредитного договору про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними згідно з частинами першою та другою статті 11 та частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною або окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи; виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику; така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому ці дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою дискримінаційними та суперечать моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року у справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц.

Крім того, у п.п. 31.29 та 32.8 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, Велика Палата дійшла висновку, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Пунктом 2.5 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 2 400,00 грн, тобто фактично передбачено плату позичальника за послугу, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, з аналізу змісту зазначеного пункту Договору вбачається, що сплату відповідної комісії кредитодавець покладає на позичальника, попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь фінансової установи.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачці було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, апеляційний суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 2 400,00 грн є нікчемними. Згідно з графіком платежів також визначено комісію за надання кредиту у розмірі 2 400,00 грн, яка повинна була сплачуватися у терміни, визначені графіком щомісячних платежів за кредитним договором.

Відтак нарахування позивачем заборгованості за комісією за Договору №383074-КС-004 від 27.12.2022 у розмірі 2 400,00 грн є безпідставним та задоволенню не підлягає, що правильно встановив суд першої інстанції.

Крім того, зі змісту розрахунку вбачається що відповідачка здійснила платіж, який був зарахований кредитором на погашення комісії у розмірі 275,98 грн.

Отже, оскільки суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині вимог про стягнення комісії, то платіж, зарахований на погашення комісії у розмірі 275,98 грн, підлягає зарахуванню до загальної суми заборгованості відповідно до усталеної судової практики щодо цього питання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове стягнення процентів за користування кредитом, неправильно врахував розрахунок заборгованості, внаслідок чого помилково визначив розмір процентів, що підлягають стягненню.

Таким чином, відповідно до розрахунку заборгованості, проценти за період з 27.12.2022 по 21.02.2023 становлять 11 184,20 грн, а з урахуванням платежу, зарахованого кредитором на погашення комісії, розмір заборгованості за відсотками, яку належить стягнути з відповідачки становить 10 908,22 грн, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову щодо цієї вимоги. Отже, рішення в оскаржуваній частині ухвалено помилково та необґрунтовано, а тому воно підлягає скасуванню в цій частині.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині вирішення спору щодо стягнення процентів за користування кредитом не відповідає встановленим обставинам справи, апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення суду першої інстанції - скасуванню, із задоволенням позову в зазначеній частині.

Згідно з частинами першою та тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, такий суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» підлягають задоволенню частково - на 91,10 %, сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 206,81 грн (2422,40 грн ? 91,10 %) підлягає стягненню з ОСОБА_1 (а.с.13).

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн (а.с.113).

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги в апеляційному суді задоволено на 91,10 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 3 310,21 грн (3633,60 грн ? 91,10 %).

З урахуванням викладеного, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 5 517,02 грн (2 206,81 грн + 3 310,21 грн).

Керуючись ст.ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» задовольнити частково.

Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором у заявленому обсязі скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Збільшити розмір заборгованості за процентами за Договором №383074-КС-004 про надання кредиту від 27.12.2022, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: м.Київ, б.Лесі Українки, буд.26, оф.411) з 8 000,00 грн до 10 908,22 грн.

Змінити у справі розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 5 517,02 грн.

В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя В.Б. Яцина

Судді колегії Н.П. Пилипчук

М.Є. Савенко.