Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №534/3563/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи щодо стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину

Дата: 27 липня 2026 р.

Справа: №534/3563/25

Суддя: Одринська Т. В.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/3563/25 Номер провадження 22-ц/814/1824/26Головуючий у 1-й інстанції Морозов В.Ю. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справуза заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину

за апеляційною ОСОБА_1

на ухвалу Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, в якій прохав суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з індексацією відповідно до закону.

Ухвалою районного суду від 23 грудня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає її необґрунтованою, незаконною та прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при подачі заяви про видачу судового наказу заявником було додано належним чином завірену та прошиту копію рішення Комсомольського суду Полтавської області від 06.06.2023, відповідно до якого в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 з нею було відмовлено.

Натомість зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_3 було задоволено та визначено місце його проживання разом з батьком ОСОБА_1 .

Вважає, що надав суду беззаперечний доказ факту проживання дитини разом з ним.

Просив ухвалу районного суду скасувати, та направити справу для продовження розгляду в Горішньоплавнівському міському суді Полтавської області.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється апеляційним судом без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Судом встановлено, та вбачається з матеріалів справи, заявник звернувся до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, в якій прохав суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з індексацією відповідно до закону.

Ухвалою районного суду від 23 грудня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину.

Вказана ухвала суду вмотивована тим, що заявником всупереч п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України не надано до заяви про видачу судового наказу документи або їх копії, що підтверджують обставини проживання із заявником.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в України визнається і діє принцип верховенства права, а статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, заяву в порядку окремого провадження, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 165 ЦПК України визначено перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

З аналізу частин 2-3 статті 163 ЦПК України вбачається, що заява про видачу судового наказу повинна містити відомості про сторін, зміст вимог, обставини, на яких вони ґрунтуються, та перелік доказів на їх підтвердження, а до заяви мають бути додані документи, передбачені законом. Водночас зазначені норми не встановлюють обов`язку заявника у справах про стягнення аліментів додавати до заяви документи, що підтверджують зареєстроване або встановлене місце проживання дитини. Тому відсутність таких документів сама по собі не свідчить про невідповідність заяви вимогам статті 163 ЦПК України.

Більше того, з матеріалів провадження вбачається, заявником долучено належним чином завірену та прошиту копію рішення Комсомольського суду Полтавської області від 06.06.2023, відповідно до якого суд визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів вважає, що знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про незаконність висновку суду щодо подання заяви про видачу судового наказу без дотримання вимог статті 163 ЦПК України.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, у зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу про відмову у видачі судового наказу судом постановлено з порушенням норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи, що передача справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц.

На підставі викладеного та керуючись ст. 160, 161, 163, 353, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23 грудня 2025 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua