Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 27 липня 2026 р.
Справа: №349/1537/25
Суддя: Барков В. М.
Справа № 349/1537/25
Провадження № 22-ц/4808/1337/26
Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Томин О. О.,
секретаря: Петріва Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» ОСОБА_1 на ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року,у складі судді Могили Р. Г., постановлену у м. Рогатин у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_2 , Селянсько-фермерського господарства «Ігора Валька» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року керівник ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Селянсько-фермерського господарства «Ігора Валька» (надалі СФГ «Ігора Валька») про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначала, що у 2017 року згідно з договором оренди землі ОСОБА_2 передала ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» в оренду на сім років земельну ділянку площею 0,2799 га, кадастровий номер 2624481900:03:001:0465.
Договором оренди землі встановлено, що орендар земельної ділянки після закінчення строку договору оренди має переважне право поновлення його на новий строк, для чого повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Для реалізації переважного права на поновлення договору оренди землі ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» 02 грудня 2024 року надіслало ОСОБА_2 , лист-повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі.
Проте, ОСОБА_2 будь-якої відповіді на лист не надала, тобто не скористалася правами, передбаченими ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», а саме: в місячний строк з моменту отримання листа не заперечила щодо продовження договору на новий строк, а тому позивач вважає поновленим договір оренди землі на підставі вищевказаних правових норм.
Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачем встановлено, що між ОСОБА_2 та СФГ «Ігора Валька» укладено договір оренди землі , відповідно до умов якого орендарем вищевказаної земельної ділянки стало СФГ «Ігора Валька».
Позивач зазначала, що укладенням такого договору відповідачі порушили його переважне право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на новий строк.
У зв`язку з наведеним ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» інтереси якої представляє ОСОБА_1 , просила суд:
-визнати укладеною додаткову угоду від 02 грудня 2024 року до договору оренди землі від 08 грудня 2017 року між ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» та ОСОБА_2
-визнати відсутнім у відповідача СФГ «Ігора Валька» права оренди земельної ділянки площею 0, 2799 га, кадастровий номер: 2624481900:03:001:0465, яка розташована на території Добринівської сільської ради Івано-Франківської області та скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди даної земельної ділянки, номер запису про інше речове право 59731066.
25 травня 2026 року керівник ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» Іванчук Г.І. подала до суду заяву про залишення позову без розгляду.
25 травня 2026 року представник СФГ «Ігора Валька» адвокат Бакун А. Ю. подав до суду заяву про стягнення судових витрат, у якій просив стягнути з позивача на користь СФГ «Ігора Валька» судові витрати, пов`язані з правничою допомогою в розмірі 23 500 грн.
Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України вищевказаний позов залишено без розгляду.
Стягнуто з ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь СФГ «Ігора Валька» 6 000 грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.
В апеляційній скарзі керівник ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» Іванчук Г. І., посилаючись на недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції, обставинам справи просить ухвалу суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд стягуючи витрати, пов`язані з правничою допомогою не взяв до уваги те, що вказана справа є малозначною, а тому враховуючи ціну позову та її нескладність, а також те, що позивач сам подав заяву про залишення позову без розгляду й провадження на цій підставі закрито у першій інстанції, стягнення з позивача витрат на послуги адвоката у вищевказаному розмірі свідчить про порушення співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг.
Крім того, зазначає, що вищевказана заява від 25 травня 2026 року із додатками не надіслана сторонам по справі, а тому така заява підлягала поверненню без розгляду.
Також зауважує, що оскільки представником відповідачів не надано суду належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних чи необгрунтованих дій сторони позивача, то у суду відсутні підстави для задоволення заяви представника відповідачів про стягнення з позивача понесених судових витрат по оплаті правової допомоги адвоката.
У відзиві на апеляційну скаргу представник СФГ «Ігора Валька» адвокат Бакун А. Ю. зазначає, що подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача однак такі його дії на стадії розгляду справи по суті є необґрунтованими, оскільки вони вчинені з порушенням норм процесуального права. Посилаючись на вищенаведене, просить суд апеляційну скаргу ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» залишити без задоволення, а ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року без змін.
Згідно із пунктом шістнадцятим частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Селянсько-фермерського господарства «Ігора Валька» адвоката Бакуна А. Ю., який просив залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).
Згідно з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Положення статей 137, 141 ЦПК України регламентують загальні правила розподілу судових витрат (зокрема на правову допомогу) та є універсальними в правовідносинах під час розподілу і витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.
Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України.
У частині п`ятій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.
Положення частини п`ятої статті 142 ЦПК України ідентичні нормам частин п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року в справі № 910/5911/22 зазначив, що в разі, зокрема, залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (пункт 8.11); під час застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (пункт 8.12).
Також Верховний Суд у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року в справі № 905/1840/21 сформулював висновок, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також у постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року в справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 924/341/22).
У постановах від 14 травня 2024 року в cправі № 916/3278/21, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача».
Верховний Суд зазначив, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка / які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору – позов.
Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача – це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія є диспозитивним правом позивача, передбаченим нормами ЦПК України, що не містить обмежень в його реалізації. Суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2025 року в справі № 750/14656/24, від 08 січня 2026 року в справі № 129/390/20, від 30 січня 2026 року в справі № 758/12227/22 та інших.
Наведену послідовну та сталу правову позицію Верховного Суду підтримала в своїй постанові від 18 грудня 2024 року в справі № 921/357/20 (провадження № 12-48гс24) Велика Палата Верховного Суду, яка зазначила, що приписи частини п`ятої статті 130 ГПК України (ідентична частині п`ятій статті 142 ЦПК України) є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення. Велика Палата Верховного Суду враховує послідовну та сталу правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої наведена норма процесуального закону не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин.
Частково стягуючи з ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь СФГ «Ігора Валька» 6 000 грн судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, суд керувався положеннями п. 1 ч. 2 ст. 44 , ч. 5 ст. 142, ч. 3 ст.257 ЦПК України та визнав дії позивача, такі як: не сплату судового збору за жодну з позовних вимог, подання різних клопотань та заяв, зокрема, про продовження строку підготовчого провадження, про зупинення розгляду справи, про відкладення розгляду справи, як зловживання процесуальними правами, що суперечить завданню цивільного судочинства.
Однак, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції.
Так, звертаючись до суду із позовом, керівник ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» Іванчук Г. І. у порушення норм ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви не додала документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У зв`язку з чим, на підставі частин першої та другої статті 185 ЦПК України позовну заяву ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2025 року було залишено без руху.
На виконання вимог ухвали суду від 18 листопада 2025 року ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» надало докази сплати судового збору, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжної інструкції № 23326, а тому твердження суду про несплату товариством судового збору є неспроможним.
Крім того, твердження суду першої інстанції про те, що подання позивачем клопотань та заяв, зокрема, про продовження строку підготовчого провадження, про зупинення розгляду справи, про відкладення розгляду справи свідчить про зловживанням позивачем своїми правами, є помилковими, оскільки вчинення стороною дій (подання заяв та клопотань, надання пояснень суду, наведення своїх доводів, міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб) є процесуальним правом особи, передбаченим пунктом 3 частиною 1 статті 43 ЦПК України.
Також, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять даних про те, що судом першої інстанції визнавалися зловживанням процесуальними правами будь-які вищевказані дії позивача.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що позивачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних чи необґрунтованих дій зі сторони позивача, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача понесених судових витрат по оплаті правової допомоги адвоката.
З огляду на те, що саме собою подання позивачем заяви про залишення позовних вимог без розгляду не є його необґрунтованими діями (закон не зобов`язує позивача обґрунтовувати мотиви подання такої заяви), апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу представника ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду, як таку щопостановлена з порушенням вимог норм процесуального права, в частині стягнення з ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь СФГ «Ігора Валька» судових витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн скасувати та відмовити в задоволенні заяви адвоката Бакуна А. Ю. про стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.
Керуючись статтями 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» – Іванчук Галини Іванівни – задовольнити.
Ухвалу Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року в частині стягнення з ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь СФГ «Ігора Валька» 6 000,00 грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката – скасувати.
В задоволенні заяви адвоката Бакуна Андрія Юрійовича про стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, – відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
О. О. Томин
Оригінал: reyestr.court.gov.ua