Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №295/17027/25 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 295/17027/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 75 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М.

за участі:

секретаря судового засідання Могилевець В. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу Приватного підприємства «БУД-МАШ» на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04 травня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Чішман Л. М. у місті Житомирі, дата складання повного рішення 04.05.2026

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «БУД-МАШ» про стягнення заборгованості при звільненні, середнього заробітку, втрат від інфляції та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.01 грудня 2025 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Богунського районного суду міста Житомира з позовом до Приватного підприємства «БУД-МАШ» (далі – ПП «БУД_МАШ», відповідач) про стягнення заборгованості при звільненні, середнього заробітку, втрат від інфляції та моральної шкоди.

2.Позивач, з урахуванням часткової відмови від позовних вимог, яка прийнята судом, просив стягнути з відповідача на свою користь:

-середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - за період з 30.04.2025 по 01.12.2025 в сумі 258 510, 49 грн;

-інфляційні втрати в сумі 1601, 40 грн;

-моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн;

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3.04 травня 2026 року Богунський районний суд міста Житомира ухвалив рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ПП "БУД -МАШ" на користь ОСОБА_1 119 064,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5000,00 грн моральної шкоди, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Також суд стягнув з відповідача на користь держави 1331,20 грн. судового збору.

4.Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не здійснив із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, чим порушив вимоги трудового законодавства та трудові права позивача. Дослідивши й оцінивши поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевіривши обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

5.Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та 29 травня 2026 року подав до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу.

6.В апеляційній скарзі просив: «скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04.05.2026 у справі № 295/17027/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову».

7.Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, зокрема, щодо визначення строку звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку. На думку відповідача, позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду.

8.Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно поклав на відповідача відповідальність передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про проведення остаточного розрахунку та виплату належних йому сум при звільненні.

9.Також відповідач зазначає, що суд не надав належної оцінки розрахунку заборгованості, поданому позивачем, який, на його думку, є неправильним та завищеним. Стягнення моральної шкоди відповідач вважає безпідставним, оскільки позивачем не доведено факту її заподіяння та розміру.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

10.Відзив від позивача станом на момент розгляду справи апеляційним судом не надійшов, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України – далі ЦПК України).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

11.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 295/17027/25: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М.

12.Ухвалою від 03 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

13.Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи на 28 липня 2026 року об 11.30.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

14.Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. Наголошував на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, а суд першої інстанції здійснив неналежний розрахунок заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який містить арифметичні помилки та не відповідає вимогам чинного законодавства.

15.Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, визнала помилковість здійсненого розрахунку заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при зверненні до суду з позовом, що суд першої інстанції виправив та здійснив правильний розрахунок. Просила залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

16.Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (частини 2 статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

17. ОСОБА_1 у період з 20.02.2012 до 30.04.2025 працював електрогазозварником 5-го розряду в механічно- складальній дільниці в Приватному підприємстві «БУД-МАШ» (арк. справи 8)

18.Згідно з наказом №46-к про припинення трудового договору (контракту) від 30 квітня 2025 року позивач звільнений за згодою сторін відповідно до частини 1 статті 36 КЗпП України.

19.На момент звільнення 30 квітня 2025 року позивач перебував у відпустці згідно наказу №24-к від 27.03.2025 . Період відпустки з 01.04.2025 до 30.04.2025 (арк. справи 34).

20.Згідно розрахункового листка по заробітній платі за квітень 2025 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 на кінець місяця становила 52283,95 грн.

21.Згідно з випискою з банківського рахунку № 9TQELG09A19CFROJ від 27.10.2025 року відповідач виплатив позивачу за період з 13 травня 2025 року до 24.10.2025 року заробітну плату у загальному розмірі 32283,95 гривень.

22.Отже, різниця між нарахованою і виплаченою заробітною платою на момент звернення з позовом до суду становила 20 000 грн.

23.21 жовтня 205 року ПП «БУД –МАШ» видав позивачу довідку № 116 в якій зазначив, що станом на 21.10.2025 року нарахована, але невиплачена заробітна плата ОСОБА_1 становить 33 448, 41 грн.

24.Остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 16.12.2025, що підтверджується відомостями розподілу виплат ( арк. справи 30-33) та не заперечується позивачем.

25.28 квітня 2026 року позивач подав до суду заяву про відмову від позову в частині стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 20 000 грн у зв`язку з остаточним розрахунок, яка була прийнята судом.

Позиція апеляційного суду

26.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

27. Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - змінити, з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

28.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

29.Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на таке.

30.Спір у цій справі виник із трудових правовідносин, позовні вимоги пов`язані із захистом права на оплату праці, яке гарантоване статтею 43 Конституції України та належить до основоположних прав і свобод людини.

31.Так статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

32.При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. (частина 1 статті 166 Кодексу законів про працю України ( далі – КЗпП України).

33.Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

34.Частиною 2 статі 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

35.Апеляційний суд вважає, що, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин сторін та норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і загалом дійшов правильного висновку щодо вирішення спору. Разом із тим суд неправильно застосував норми матеріального права при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не надав належної оцінки здійсненому позивачем розрахунку цієї суми.

36.Так, суд першої інстанції правильно виходив із того, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок).

37.Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

38. Пунктом 5 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

39. Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

40.Суд обґрунтованого виходив із того, що оскільки з 01.04.2025 до 30.04.2025 позивач перебував у відпустці, то нарахування за квітень 2025 не можуть бути використані для обрахунку середнього заробітку.

41.Для розрахунку середньої заробітної плати суд правильно взяв розмір заробітної плати позивача за два попередні місяці, а саме – лютий та березень 2025 року, за які позивачу загалом була нарахована заробітну плату у розмірі 29 756,16 грн ( 14515.20 у лютому +15240.96 у березні).

42.Тобто суд допустив арифметичну помилку замість суми 29756.16 грн вказав суму 29766.16 грн.

43.Кількість робочих днів у березні та лютому 2025 року загалом становила – 41 день.

44.Отже, середній заробіток за вказаний період становить 725,76 грн (29756.16 грн/41 день).

45.Період за який підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні законом обмежено 6 місяцями (частини 1 статті 117 КЗпП України).

46.У цій справі це період з 01.05.2025 до 31.10.2025, в якому - 132 робочі дні.

47.Тому розмір середнього заробітку за цей період становить 95 800,32 грн.

48.Суд першої інстанції безпідставно здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 травня 2025 року до 16 грудня 2025 року (дня фактичного розрахунку), що становить 164 робочі дні. Такий підхід не відповідає вимогам частини першої статті 117 КЗпП України, відповідно до якої середній заробіток підлягає стягненню за час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

49.Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 119 064 грн є помилковим, оскільки зазначену суму визначено на підставі неправильного розрахунку, здійсненого без урахування шестимісячного обмеження, а також із допущенням арифметичної помилки.

50.Отже, за встановлених у справі обставин максимальний розмір середнього заробітку, який може бути стягнутий з відповідача на користь позивача, становить 95 800,32 грн.

51.Однак при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди мають враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

52.Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала правовий висновок згідно якого Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

53.Відшкодування, передбачене статті 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15).

54.Суд апеляційної інстанції вважає, що встановлені обставини справи, а також надані сторонами докази не свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні.

55.Так, із моменту звільнення позивача і до пред`явлення позову відповідач щомісячно здійснював виплати в рахунок погашення заборгованості із заробітної плати та повністю погасив її 16 грудня 2025 року. При цьому трудові відносини між сторонами були припинені за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України), позивач не надав належних і допустимих доказів звернення до відповідача з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати до 21 жовтня 2025 року, а відповідач протягом усього періоду не заперечував наявності заборгованості та надавав позивачу документи, що підтверджували її розмір.

56.Крім того, сума середнього заробітку, заявлена до стягнення, є неспівмірною із розміром заборгованості та за наведених обставин не відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

57.З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справедливим, розумним і пропорційним розміром відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 117 КЗпП України, є 15 000 грн, що відповідає компенсаційному характеру відповідальності, передбаченої цією нормою.

58.Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення індексації заробітної плати. Суд першої інстанції правильно застосував статтю 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої індексація проводиться лише у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації у 103 %. Поданий позивачем розрахунок підтверджує, що за період із травня 2025 року по жовтень 2025 року зазначений поріг не був перевищений, а тому підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні.

59.Правильним є також висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки за змістом частини першої статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, передбаченого статтею 116 цього Кодексу.

60.Судом першої інстанції встановлено, що в день звільнення позивач перебував у відпустці. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, він отримав у жовтні 2025 року, що підтверджується довідкою № 116 від 21 жовтня 2025 року. У матеріалах справи також міститься розрахунковий листок із заробітної плати за квітень 2025 року, який, за поясненнями позивача, був отриманий ним у жовтні 2025 року.

61.Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що зазначені документи були вручені позивачу раніше. За таких обставин висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду ґрунтувався б на припущеннях, що суперечить частині 6 статті 81 ЦПК України.

62.Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки він ґрунтується на належній оцінці встановлених у справі обставин та відповідає критеріям розумності, справедливості й співмірності.

63.Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

64.Вказана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року справа № 708/447/23).

65.Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, обґрунтовано виходив із того, що невиконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної виплати позивачу заробітної плати та інших належних при звільненні сум, право на отримання яких виникло в силу закону і було пов`язане з виконаною ним роботою, призвело до порушення його звичного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя та звернення до суду для отримання коштів, які мали бути виплачені йому добровільно та у встановлений законом строк.

66.Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого загалом погоджується суд апеляційної інстанції, правильно визначив характер спірних правовідносин, повно і всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Водночас суд помилково визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не врахувавши встановлені законом обмеження та компенсаційний характер цього виду відповідальності.

67.З огляду на викладене апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку при звільненні змінити у спосіб зменшення суми стягнення.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

68.Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо неправильного визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас ці доводи не потребують окремого аналізу, оскільки вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та отримали вичерпну правову оцінку в пунктах 35-56 цієї постанови.

69.Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки в день звільнення отримав наказ про звільнення, трудову книжку та розрахунковий листок за квітень 2025 року, копії яких містяться в матеріалах справи. Разом із тим, заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилається на те, що в день звільнення позивач не працював, а тому виплата належних йому сум мала бути проведена наступного дня після пред`явлення ним відповідної вимоги.

70.Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи, оскільки вони ґрунтуються на взаємовиключних фактичних обставинах. Так, стверджуючи, що позивач у день звільнення отримав наказ про звільнення, трудову книжку та розрахунковий листок, відповідач фактично виходить із того, що позивач був присутній у цей день і йому були вручені відповідні документи. Водночас, обґрунтовуючи відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач наполягає на тому, що позивач у день звільнення не працював, а тому остаточний розрахунок міг бути проведений лише після пред`явлення ним відповідної вимоги. Отже, відповідач одночасно посилається на обставини, які взаємно виключають одна одну, що свідчить про непослідовність його правової позиції та позбавляє наведені доводи переконливості.

71.Верховний Суд в постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 зазначив, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

72.Суд апеляційної інстанції виходить із того, що обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення має імперативний характер. Тому роботодавець не може звільнятися від наслідків його невиконання, посилаючись на формальні чи взаємовиключні доводи, які не спростовують самого факту несвоєчасної виплати належних працівникові сум. Покладення ризику неналежної організації процедури звільнення на працівника суперечило б змісту трудового законодавства та меті гарантій, встановлених для захисту його трудових прав

73.Аргументи апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, апеляційний суд відхиляє з мотивів викладених в пунктах 61-65 цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

74.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

75.Відповідно до частина 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, що може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

76.З огляду на викладені в цій постанові мотиви суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні у спосіб зменшення суми стягнення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

77.Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

78. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

79.В цій справі суд першої інстанції правильно розподілив судові витрати, однак у зв`язку зі зменшення суми стягнення за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 119064 грн до 15000 грн, судовий збір за цією позовної вимогою підлягає перерозподілу та стягненню пропорційно до розміру задоволеної позовної вимоги - 214,37 грн.

80.Оскільки за результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позов задоволено на 6, 48 % (20000/308510,49х100) то судовий збір з відповідача підлягає стягненню у розмірі 214, 37 грн на користь держави.

81. З огляду на те, що апеляційну скаргу відповідача задоволено частково у розмірі 87 %, відповідачу підлягають компенсації судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 1731.22 грн.

82.Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

83. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, враховуючи, що компенсації відповідачу з державного бюджету підлягає більша частина судових витрат то її розмір становить різниця між сумами судових витрат у розмірі 1516,85 (1731.22 – 214, 37) грн.

84.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства «БУД-МАШ» задовольнити частково.

2.Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04 травня 2026 року у справі № 295/17027/25 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнутих судових витрат змінити.

3.Викласти абзац 3 резолютивної частини рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04 травня 2026 року у справі № 295/17027/25 в такій редакції: «Стягнути з Приватного підприємства "БУД -МАШ" (ЄДРПОУ 01350191) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 15000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 5000,00 грн. моральної шкоди, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів»

4.Судовий збір, сплачений Приватним підприємством «БУД-МАШ» за подання апеляційної скарги на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04 травня 2026 року у справі № 295/17027/25 в розмірі 1516,85 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5.В решті рішення Богунського районного суду міста Житомира від 04 травня 2026 року у справі № 295/17027/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

А. М. Шевчук

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2026 року.