Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №295/8413/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 295/8413/25 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й.

Категорія 38 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 295/8413/25 за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг,

за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства "Універсал Банк" - Македона Олександра Андрійовича

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року,

встановив:

У червні 2025 року представник Акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", банк) звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про надання банківських послуг "Мonobank" від 05 березня 2023 року у розмірі 13762,99 грн та судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Відповідач у заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами і правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 12000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 .

27 грудня 2024 року у відповідача прострочення зобов`язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі положення п.п.5.17 п.5 Розділу ІІ Умов, відбулось істотне порушення клієнтом зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 27 грудня 2024 року направив повідомлення "пуш" про істотне порушення умов договору та необхідність погашення суми заборгованості.

Проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв`язку з чим та відповідно до п.5.18, 5.19 кредит 26 січня 2025 року став у формі "на вимогу".

Взяті на себе за кредитним договором зобов`язання відповідач не виконав, у зв`язку з чим заборгованість за кредитом станом на 03 квітня 2025 року складає 13762,99 грн.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник АТ "Універсал Банк" - Македон О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на незаконність рішення суду, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

На думку апелянта, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було досліджено механізму отримання банківських послуг проекту "Мonobank", а також процедури ознайомлення споживача з Умовами, правилами обслуговування, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту. Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків відносно того, що Клієнт не був ознайомлений із вищезазначеними Умовами, правилами обслуговування рахунків фізичних осіб, Тарифами, Таблицею розрахунку вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту.

Вказував, що Умови і правила за всі періоди, крім тих, що надавались та були отримані відповідачем у мобільному додатку, перебувають в загальному доступі, розміщені на офіційному сайті фінансової установи, викладені у форматі PDF, з зазначенням рішень, на підставі яких вони прийняті та часом набуття їх чинності.

Також в самому мобільному додатку на постійній основі містяться тарифи, до яких відповідач з використанням власного ПІН-коду має постійний доступ.

Враховуючи, що послуги банку надаються дистанційно через мобільний додаток в режимі реального часу, а Умови і правила, які включають тарифи, були надані відповідачу саме через мобільний додаток, можна дійти висновку, що відповідач був ознайомлений саме з Умовами і правилами, які діяли на час підписання анкети-заяви та відповідно до ст. ст.3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання. Наголошував, що електронний підпис, що використовується за укладеними із клієнтами договорами про надання банківських послуг monobank, за своєю суттю є удосконаленим, тобто не базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Згоду клієнта зі змінами, доповненнями Умов і правил може бути підтверджено також проведенням клієнтом банківських операцій з використанням власної картки. Таким чином, враховуючи, що клієнтом було неодноразово проведено банківські операції із використанням власної картки, відповідач надав свою згоду зі змінами, доповненнями до договору про надання банківських послуг. Звертав увагу, що редакція витяг з Умов та правил та Тарифи, наявні в матеріалах справи, можуть носити показовий характер та можуть змінюватись та доповнюватись позивачем, однак наявні всі підстави стверджувати, що Умови та правила, які знаходяться в публічному доступі, та посилання https://www.monobank.terms, на які містяться в кожній анкеті-заяви, підписаній клієнтами, є загальновідомим фактом. А те, що така інформація може бути невідомою суду, не є підставою для заборони її використання як загальновідомої.

Посилання суду першої інстанції на недоведеність з боку банку, що саме ці Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на приписах Закону України "Про електронну комерцію".

Крім того, позивач обґрунтовуючи передумови виникнення заборгованості, вказував, що відповідно до частини 2 статті 1050, частини 2 статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту, на підставі чого загальний розмір заборгованості відповідача перед банком за договором, становить 13762,99 грн, що складається з загального залишку заборгованості (за тілом кредиту) - 13762,99 грн. Відповідач не надав суду контррозрахунок суми заборгованості, відтак, відсутні законні підстави для того, щоб піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу, підтверджену наданими позивачем у сукупності доказами.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Згідно з частиною п`ятою статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 березня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до АТ "Універсал Банк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг (Monobank), в якій просив відкрити на його ім`я поточний рахунок у гривні та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов договору та наведених нижче умов (а.с.15).

Погодився з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами обслуговування в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо продуктів, таблицею обчислення вартості кредиту і паспортом споживчого кредиту, що розміщені за посиланням www.monobank.ua/terms, тарифами, що розміщені за посиланням www.monobank.ua/rates, складають Договір про надання банківських послуг. Підписуючи анкету-заяву власноручним підписом або цифровим власноручним підписом на екрані власного смартфону у мобільному додатку monobank: просив відкрити поточний рахунок в АТ "Універсал Банк" у гривні на своє ім`я НОМЕР_2 ; встановити кредитний ліміт на суму, зазначену в мобільному додатку. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,1% на місяць з першого дня користування кредитом. Засвідчив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП) з особистим ключем й відповідним йому відкритим ключем, що буде використовуватися ним для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнав, що УЕП є аналогом власноручного підпису. Погодився з тим, що невід`ємною частиною анкети-заяви є Запевнення клієнта до Договору про надання банківських послуг "Мonobank", з підписанням якого в Мобільному застосунку Договір набуває чинності.

До позову також додано роздруківку з Умов і правил обслуговування в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо продуктів "Мonobank" (а.с.22-28).

У витягу з Тарифів за карткою monobank, що також додана позивачем до матеріалів позовної заяви, зазначено інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, а також додаткову інформацію про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. В паспорті зазначено, що позичальнику доведено до відому інформацію про споживчий кредит шляхом роз`яснення інформації про умови кредитування та про наслідки неналежного виконання умов договору. На останній сторінці паспорту споживчого кредиту зазначено у графі "Підпис споживача", що споживач отримує паспорт споживчого кредиту в мобільному додатку та підписує його у електронному вигляді до підписання договору (а.с.29-33).

Із матеріалів справи слідує, що на момент укладення даного правочину відповідачу ОСОБА_1 виповнилось повних 17 років (а.с.34).

Доказів на підтвердження згоди батьків відповідача на укладення договору про надання банківських послуг "Мonobank" від 05 березня 2023 року, суду не надано.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 05 березня 2023 року, наданого АТ "Універсал Банк", станом на 03 квітня 2025 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 13762,99 грн (а.с.8-10).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем укладено кредитний договір з неповнолітнім, який не мав права укладати таку угоду без згоди батьків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки суд першої інстанції дійшов таких висновків на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина друга статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Особливістю договору приєднання є саме те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У частині першій статті 30 ЦК України зазначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх виконання.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття), що передбачено частиною 1 статті 34 ЦК України.

Відповідно до статті 32 ЦК України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність.

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку); 5) самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, з дозволу органу опіки та піклування та за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (ст.1179 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами частини першої статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

Отже, правочини, вчинені неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності, вважаються відповідно до статті 203 ЦК України неправомірними.

Характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов`язок позичальника регулярно в обов`язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків, усиновлювачів, або піклувальників.

Нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів.

Кредитний договір не належить до правочинів, які неповнолітня особа вправі вчиняти самостійно відповідно до статті 32 ЦК України, а тому його укладення потребувало попередньої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників відповідача.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №289/1996/16-ц, викладена правова позиція щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли між сторонами у даній цивільній справі, де зазначено, що для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 05 березня 2023 року відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг, із встановленим кредитним лімітом, однак на момент укладення даного правочину відповідачу виповнилось повних 17 років, тобто кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності.

Банк як професійний учасник ринку фінансових послуг мав можливість та обов`язок перевірити обсяг цивільної дієздатності особи, з якою укладав кредитний договір.

Саме на позивача як професійного учасника ринку фінансових послуг покладається ризик недодержання вимог закону щодо перевірки цивільної дієздатності особи, з якою укладається кредитний договір.

Водночас будь-яких доказів отримання згоди батьків чи інших законних представників відповідача на укладення кредитного договору матеріали справи не містять, а тому негативні наслідки недотримання вимог закону не можуть бути покладені на неповнолітню особу.

В силу приписів частини третьої статті 205, частини першої статті 221 та статті 222 ЦК України, правочин який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні правочину. Тобто схвалення може відбуватися як у формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Схвалення правочину припускається у разі, якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник довідавшись про правочин не заявили претензію іншій стороні. Тому у цьому випадку юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку батьків.

Разом з тим, факт відсутності заперечень з боку батьків (усиновлювачів) набуває юридичного значення лише при обізнаності батьків (усиновлювачів) про вчинення неповнолітньою особою правочину, який виходить за межі дрібного побутового. Факт обізнаності батьків (усиновлювачів) неповнолітнього (неповнолітньої) про дії, вчиненні таким неповнолітнім (неповнолітньою), не презюмується, тому підлягає доведенню.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок доказування стороною тих чи інших обставин залежить від того, стверджує особа про існування обставин, або заперечує їх існування.

Банком не доведено, а судом не встановлено факту надання згоди батьками позичальника ОСОБА_1 на укладення ним зазначеного кредитного договору, або про їх обізнаність про такий договір, оскільки саме банк повинен був доводити обізнаність батьків неповнолітнього про укладення останнім кредитного договору.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 219/12839/19.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем не доведено виникнення у відповідача належного договірного обов`язку щодо повернення кредитних коштів за договором, укладеним без передбаченої законом згоди законних представників неповнолітньої особи.

Колегія суддів враховує, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позову, не обґрунтовує, у чому саме полягає незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням наведених судом мотивів, а фактично зводиться до власного тлумачення обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства "Універсал Банк" - Македона Олександра Андрійовича залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич