Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №206/6023/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3244/26 Справа № 206/6023/25 Суддя у 1-й інстанції - Плінська А. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів: Макарова М.О., Городничої В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 15 грудня 2025 року у складі судді Плінської А.В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 14 лютого 2009 року до 13 жовтня 2025 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

В шлюбі народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначає, що 26 вересня 2025 року встановлено ІІІ групу інвалідності, безстроково, з 29 вересня 2025 року.

Через свій стан здоров`я вона позбавлена можливості працювати, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду та просити стягнути з відповідача аліменти на свою користь у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 15 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність достатнього доходу та реальної потреби у додатковій допомозі, яку міг би забезпечити відповідач та відповідно наявність у відповідача можливості надавати таку матеріальну допомогу.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що стала непрацездатною особою до розірвання шлюбу, а тому у розумінні чинного законодавства має право на отримання аліментів від колишнього чоловіка.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що 14 лютого 2009 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, який рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року розірвано.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №109/25/1351/В від 16 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 з 26 вересня 2025 року встановлено безстроково ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Згідно із ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 759/6629/19 положення ч.4 ст. 75 СК України варто тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким є один з подружжя, що потребує матеріальної допомоги.

Аналіз норм СК України свідчить про те, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у ч.1 ст. 83 СК України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) ч.4 ст.75СК України (справа за №1-1/2023(72/23)) від 29 жовтня 2024 року зазначено, що потребу в матеріальній допомозі за наявності спору слід визначати в судовому порядку у кожному конкретному випадку у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо), що дасть можливість повною мірою визначити матеріальну потребу одного з подружжя і можливості іншого з подружжя в наданні утримання (аліментів) та забезпечить тому з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, можливість її отримати, а призначення особі відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого з подружжя. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення. Протилежне унеможливлює врахування судом усіх особливостей конкретної життєвої ситуації.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища. До уваги приймається отримання пенсії, державних пільг, субсидій, наявність майна, що може приносити дохід, тощо. Сам по собі факт непрацездатності не зумовлює виникнення обов`язку надання їй утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 676/5118/16-ц/).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, відповідно до п.27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, що була чинною під час встановленню позивачу групи інвалідності, визначено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені. Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Отже, встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності не свідчить про наявність у останньої важкої хвороби чи серйозних фізичних вад зі здоров`ям, які б перешкоджали працевлаштуванню.

З урахуванням викладеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки ОСОБА_1 не надала належні та допустимі докази на підтвердження позову, а тягар доведення обґрунтованості пред`явленого позову покладається на позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач стала непрацездатною особою до розірвання шлюбу, а тому у розумінні положень чинного законодавства має право на отримання аліментів від колишнього чоловіка (відповідача), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт настання непрацездатності до розірвання шлюбу не є безумовною підставою для стягнення аліментів, право на утримання виникає лише за наявності сукупності передбачених законом умов, зокрема потреби у матеріальній допомозі та можливості відповідача її надавати.

Разом з цим, ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження можливості ОСОБА_2 надавати таку матеріальну допомогу, як й не довела дійсну потребу в такій матеріальній допомозі.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач має можливість надавати таку допомогу, бо є фізичною особою-підприємцем, є лише припущенням, оскільки ця обставина не підтверджена належними та допустимими доказами, клопотань про забезпечення і/або витребування доказів до та під час розгляду справи заявлено не було.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

В.С. Городнича