Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №199/12731/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7740/26 Справа № 199/12731/25 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Якименко Л.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_3 з вимогами про розірвання шлюбу.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20 січня 2026року позов ОСОБА_1 залишено без руху для надання суду доказів, що справа підсудна Амур-Нижньодніпровському суду міста Дніпра та відомостей про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, а також докази щодо легалізації шлюбу на території України.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вказані в ухвалі без руху недоліки позивач не усунув.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

21 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року.

В апеляційній скарзі виклала вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про можливість залишення позову без розгляду.

Заявниця наполягала на тому, що суд безпідставно не врахував, що до документів, виданих на території Кіпру при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією 1961року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка є чинною у відносинах України.

Інший довід апеляційної скарги зводився до того, що сторонами узгоджено розірвання шлюбу на території України, а позов підсудний Амур-Нижньодніпровському районному суду міста Дніпра за місцем реєстрації позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

20 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду було повернуто апеляційну скаргу; та 21 травня 2026року надійшла повторна апеляційна скарга, яка 22 травня 2026року разом зі справою була передана судді-доповідачу Никифоряку Л.П.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

15 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 28 липня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув вказані в ухвалі без руху недоліки.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним /рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року/.

Відповідно до частини 11 статті 187 ЦПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Так, недоліками позову суд першої інстанції визначив відсутність доказів, що справа підсудна Амур-Нижньодніпровському суду міста Дніпра та відомостей про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, а також доказів щодо легалізації шлюбу на території України.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2026року до суду від позивача надходила заява про усунення недоліків, в якій остання виклала свої аргументи щодо необхідності відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 12 статті 187 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Суд першої інстанції вважав, що позивач не усунув вказані в ухвалі без руху недоліки.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005року шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.

Згідно зі статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Процедура легалізації в Україні свідоцтва про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, або рішення суду про розірвання шлюбу, вчинених за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом МЗС України № 113 від 04 червня 2002року.

У відповідності до наказу Мін`юсту № 52/5 від 18 жовтня 2000року «Про затвердження Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні» документи, видані компетентними органами іноземних держав, що свідчать акти цивільного стану, вчинені за межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Водночас, статтею 1 Гаазької Конвенції від 05 жовтня 1961року (дата набуття чинності для України: 22 грудня 2003року) передбачено, що її умови поширюються на офіційні документи, які були видані на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такими документами визнаються: 1) документи, що походять від прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; 2) адміністративні документи; 3) нотаріальні акти та інші. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампа, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був виданий (стаття 3 Конвенції). При цьому апостиль повинен відповідати вимогам Доповнення до Конвенції.

Відповідно до статей 2, 3 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Згідно з положенням вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі - учасниці цієї Конвенції.

Держави Кіпр та Україна є учасниками вищезазначеної Гаазької Конвенції.

Як встановлено, позов у даній справі подано з приводу розірвання шлюбу, який зареєстровано на території держави Кіпр, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, на якому проставлено апостиль, копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, до документів, виданих на території Кіпру при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією 1961року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Тож помилковою є вимога суду в ухвалі про залишення позову без руху про надання доказів щодо легалізації шлюбу на території України.

Також місцем реєстрації позивача є: АДРЕСА_1 , та остання відома адреса проживання відповідача: АДРЕСА_2 , вказана адреса підсудна Амур-Нижньодніпровському районному суду міста Дніпра.

Згідно частини першої статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Відповідно до частини десятої статті 28 ЦПК України, позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

З доданої до позову копії свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що шлюб між сторонами було зареєстровано на території Кіпру, тобто подія відбулася за межами держави Україна, на підставі цього позивачем визначено підсудність за місцем проживання позивача та останнім відомим місцем проживання відповідача.

Вимога суду в ухвалі про залишення позову без руху про надання доказів, що справа підсудна Амур-Нижньодніпровському суду міста Дніпра та відомостей про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України є помилковою з огляду на вищевикладене.

Отже, суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду, безпідставно залишивши позов без руху, дійшов помилкового висновку про невиконання ухвали суду.

Посилаючись на частину шосту статті 175 ЦПК України, за якою у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, суд вимагав у позивача надання певних доказів, надання яких не є обов`язковим та не відповідає вимогам, що ставляться до позовної заяви.

Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вказаних вимог закону та передчасно дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкової ухвали.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже суд першої інстанції не виконав в повній мірі вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду та саме порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 374 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.

Судді: