Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №243/9147/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5613/26 Справа № 243/9147/20 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Сидоренко І.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2020року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) з вимогою про стягнення боргу за договором позики у розмірі 13 300 доларів США, що на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ еквівалентно 373 139,48грн, інфляційного збільшення боргу - 40 137,46грн та 3% річних - 2 621,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 27 грудня 2017року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, згідно якого позивач передав відповідачеві грошові кошти у розмірі 13 300 доларів США, які відповідно до боргової розписки ОСОБА_3 повинен був повернути у строк до 01 травня 2018року. Однак, станом на момент звернення до суду із позовом, договір не виконаний, грошові кошти не повернуті, відповідач не реагував на усні прохання про повернення грошових коштів, на телефонні дзвінки не відповідав.

На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_3 власноруч, у присутності позивача склав, підписав та передав письмову розписку, де зазначив всі суттєві умови.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Ухвалою суду від 24 вересня 2024року провадження у даній цивільній зупинено до залучення до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалами суду від 25 червня 2025року розгляд даної цивільної справи відновлено та від Приватного нотаріуса Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. витребувана копія спадкової справи, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 18 серпня 2025року у справі залучено правонаступника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що ОСОБА_2 не отримала свідоцтва про право на спадщину, тобто не успадкувала жодного майна після смерті ОСОБА_3 , то на неї не може бути покладений обов`язок щодо задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 у зобов`язанні щодо повернення коштів за договором позики.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

16 березня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що лише ОСОБА_2 прийняла спадщину після позичальника, тож коло спадкоємців було встановленим.

Скаржник вказував, що до обов`язку саме спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

18 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області справу №243/9147/20; та 24 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

29 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2026рокусправу призначено до судового розгляду на 28 липня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

27 грудня 2017року ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримав у борг 13 300 доларів США, що підтверджується розпискою, яку ОСОБА_3 підписав особисто.

Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем померлого є ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину та свідоцтва про право на спадщину не видавалося, згідно відповіді нотаріуса та заведеної спадкової справи Приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. №179/2024.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не підтверджені обставини наведені в обгрунтування позову про те, що ОСОБА_2 не отримала свідоцтва про право на спадщину, тобто не успадкувала жодного майна після смерті ОСОБА_3 , то на неї не може бути покладений обов`язок щодо задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 у зобов`язанні щодо повернення коштів за договором позики.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами, передбаченими статтями 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином. Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За змісту статей 1046, 1047 ЦК України вбачається, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У даній справі, суд першої інстанції дослідив та проаналізував договір позики на його відповідність нормам Цивільного кодексу України - ЦК України та дійшов правильного висновку про те, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, який відповідає нормам діючого законодавства України.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважав, що ОСОБА_2 не отримала свідоцтва про право на спадщину, тобто, не успадкувала жодного майна після смерті ОСОБА_3 , на неї не може бути покладений обов`язок щодо задоволення вимог кредитора.

Та звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказував, що лише ОСОБА_2 прийняла спадщину після позичальника, тож коло спадкоємців було встановленим та у разі заперечення проти заявлених вимог до обов`язку саме спадкоємця позичальника належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна.

Проте такі доводи не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.

Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022року у справі №295/15702/20.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення боргу включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Тож, правовідносини, що виникли між кредитором та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами п`ятою сьомою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /частина друга статті 78 ЦПК України/.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження наявності спадкового майна та його вартості, нотаріусом не визначався повний об`єм спадкової маси після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , а також наявні відомості про не видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, за якими б суд міг встановити вищевказані обставини, колегія суддів зазначає про те, що в даному випадку, суд першої інстанції не мав можливості визначити розмір суми боргу, який належало б стягнути із відповідача, а тому і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За встановлених обставин, у даній справі не вбачається за можливе встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргом спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Заразом позивач не надав суду доказів про наявність та вартість успадкованого майна, не звертався із клопотанням про сприяння у витребуванні таких доказів, призначенні експертизи, тощо, позивач у встановлений законом спосіб не довів який саме розмір суми боргу належало б стягнути із відповідачки.

Водночас слід наголосити, що у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Отже, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позову.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006року у справі «Проніна проти України»).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 лютого 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.

Судді: