Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №194/2004/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6272/26 Справа № 194/2004/25 Суддя у 1-й інстанції - Соколова Ю.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання – Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Соколова Ю.І.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2025року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі – АТ «Сенс Банк», Банк) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 150730,26грн, яка складається з: 80902,07грн – прострочене тіло кредиту; 69828,19грн – відсотки за користування кредитом.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 14 березня 2016року між АТ «Альфа-Банк» (найменування змінено на АТ «Сенс Банк») та ОСОБА_1 укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №630381568. За умовами угоди Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позивальник в свою чергу зобов`язався повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені договором платежі.

Банк взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти, проте відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим Банком нарахована заборгованість у розмірі 150730,26грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року позовні вимоги Банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2016року в сумі 150730,26грн, з яких: 80902,07грн – прострочене тіло кредиту; 69828,19грн – відсотки за користування кредитом. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 квітня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та просив про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції не враховано відсутність в матеріалах справи доказів надання Банком відповідачу кредиту в готівковій або безготівковій формі, первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення переказу коштів Банком відповідачу не надано та наданий позивачем меморіальний ордер не містить прізвища касира та печатки Банку.

Також вважав, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, пропуск строку погашення заборгованості, погодження сторонами всіх істотних умов договору.

Зазначав, що розрахунок заборгованості не містить підпису уповноваженої особи, печатки Банку та наявна розбіжність між сумою заборгованості, яка зазначена в досудовій вимозі, та сумою заборгованості, заявленою позивачем у позовній заяві.

Стверджував, що Банк нараховував деякі платежі в якості комісії за РКО, проте долучені до матеріалів справи оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції, паспорт споживчого кредиту не містять умов про нарахування комісії та її розмір, у зв`язку з чим сума сплаченої комісії підлягає відрахуванню з загальної суми заборгованості.

Крім того, вказав, що 23 та 24 березня 2026року він сплатив на користь Банку 6000,00грн, які слід врахувати при визначенні остаточної суми заборгованості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

09 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року витребувано цивільну справу №194/2004/25; 23 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

14 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1510год 28 липня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

14 березня 2016року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк» /а.с. 9/.

Крім того, 14 березня 2016року ОСОБА_1 підписано оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, в якій запропоновано ПАТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: надання кредиту шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по рахунку; ліміт кредитної лінії – 200000,00грн; сума кредиту, що є доступною на момент укладення Угоди 8000,00грн; процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операції зняття коштів готівкою складає 40% річних; тип процентної ставки - фіксована /а.с. 10/.

ПАТ «Альфа-Банк» здійснив акцепт пропозиції ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Згідно з вказаним акцептом пропозиції, клієнту відкрито рахунок у валюті гривня та випущено міжнародну платіжну картку DMC Gold строком дії 2 роки з моменту випуску, найменування продукту “Максимум”, встановлено відновлювальну кредитну лінію на умовах, зазначених в оферті на укладення угоди /зв. бік а.с.10/.

Згідно з Довідкою про умови кредитування з використанням картки “ ОСОБА_2 ”, яка також підписана ОСОБА_1 14 березня 2016року, максимальна сума кредиту становить 200000,00грн, строк дії картки 2 роки з можливістю перевипуску картки за умови дотримання клієнтом умов договору, строк дії кредитної лінії 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору /а.с.14/.

Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №630381568 від 14 березня 2016року, станом на 30 вересня 2025року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 150730,26грн, яка складається з: 80902,07грн – прострочене тіло кредиту; 69828,19грн – відсотки за користування кредитом.

Випискою по рахунку клієнта ОСОБА_1 № 452892-2025/1029 за період з 14 березня 2016року по 30 вересня 2025року підтверджується, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за Угодою.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку та суд погодився із наданим Банком розрахунком заборгованості, посилаючись на те, що відповідач розрахунок заборгованості не спростував, свій контррозрахунок не навів.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не повністю відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У справі встановлено, що ОСОБА_1 14 березня 2016року особисто власноручним підписом підписав анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, довідку про умови кредитування з використанням картки “ ОСОБА_2 ” та заяву про відкриття поточних рахунків в ПАТ «Альфа-Банк», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов, які є обов`язковими до виконання сторонами, та уклали кредитний договір.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Отже, укладання правочину підтверджено належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем погодження сторонами всіх істотних умов договору.

Також колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні доводи апеляційної скарги про недоведеність надання позивачем відповідачу кредиту з огляду на наступне.

З виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 14 березня 2016року по 30 вересня 2025року встановлено, що в день укладення з Банком Угоди, тобто 14 березня 2016року, Банком на рахунок ОСОБА_1 було перераховано кошти за договором у розмірі 8000,00грн, та в подальшому відповідач активно користувався грошовими коштами з кредитного рахунку, здійснюючи покупки та перекази з картки на картку, а отже очевидним є те, що на рахунку були наявні грошові кошти.

Будь-яких підстав вважати, що на цьому рахунку починаючи з 14 березня 2016року зберігались особисті кошти відповідача, матеріали справи не містять та стороною відповідача таких доказів не надано.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів та користування цими коштами.

Суд апеляційної інстанції вважає встановленим, що Банк зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, встановивши відповідачу кредитну лінію.

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як вбачається з виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 № 452892-2025/1029 та розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідач користувався наданими Банком кредитними коштами та знімав кошти з рахунку у період з березня 2016року по березень 2022року, а також вносив кошти на часткове погашення заборгованості за договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що виписка по рахунку та розрахунок заборгованості є неналежними у справі доказами, оскільки не містять підписів уповноваженого представника Банку, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки позовна заява та всі додані до неї документи були подані позивачем в електронній формі через систему “Електронний суд”, у зв`язку з чим всі ці документи були підписані електронним підписом представника Банку та є належними та допустимими доказами у справі.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк» в повному обсязі погодився з тим, що заборгованість відповідача за кредитним договором розрахована позивачем за період з 14 березня 2016року по 30 вересня 2025року.

Між тим, суд першої інстанції, стягуючи заборгованість за кредитним договором за період з 14 березня 2016року по 30 вересня 2025року не врахував, що строк кредитування був встановлений протягом 1 року з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору.

Протягом шести років відповідач умов договору не порушував та кожного разу після спливу річного строку кредитування продовжував користуватись встановленою Банком кредитною лінією, а тому наявні правові підстави вважати, що з 14 березня 2017року строк кредитування кожного року було пролонговано на такий же строк, тобто до 13 березня 2023року включно. На підтвердження пролонгації свідчить те, що відповідач до березня 2022року користувався кредитною лінією та періодично вносив кошти на часткове погашення заборгованості за договором.

Водночас, як встановлено з розрахунку заборгованості, після пролонгації 14 березня 2022року дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк відповідач почав допускати порушення строку виконання зобов`язань, кошти в рахунок погашення заборгованості за договором не вносив та після 14 липня 2022року Банк почав нараховувати відповідачу прострочене тіло кредиту. За таких обставин, відсутні правові підстави вважати, що після 13 березня 2023року укладений між сторонами кредитний договір був пролонгований на новий строк.

Доказів пролонгації кредитного договору після 13 березня 2023року матеріали справи не містять.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що строк кредитування за угодою від 14 березня 2016року сплив 13 березня 2023року.

При цьому, зі спливом строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий висновок повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за користування кредитом можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушує баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Враховуючи викладене, позивач має право на стягнення з відповідача передбачених договором процентів за користування кредитом за період з 14 березня 2016року по 13 березня 2023року включно.

Крім того, з виписки по рахунку вбачається, що після припинення відповідачем виконання своїх зобов`язань за Угодою Банк щомісячно почав збільшувати відповідачу кредитний ліміт та за рахунок збільшення кредитного ліміту щомісячно списував проценти за користування кредитом. Тобто, Банк штучно збільшував відповідачу заборгованість за тілом кредиту, після чого на збільшений розмір заборгованості за тілом кредиту знову нараховував проценти. Водночас, Банк не надавав жодних пояснень щодо правових підстав для збільшення заборгованості за тілом кредиту за рахунок щомісячного збільшення ним кредитного ліміту та списання з цього ліміту процентів.

Але, суд першої інстанції на вказані обставини увагу не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Угодою за період з 14 березня 2023року по 30 вересня 2025року.

Оскільки строк кредитування сплинув 13 березня 2023року, то суд не приймає до уваги всі інші розрахунки заборгованості позивача щодо тіла кредиту, простроченого тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, овердрафту та комісії, що здійснені позивачем за період з 14 березня 2023року по 30 вересня 2025року.

Згідно з розрахунком заборгованості за період з 14 березня 2016року по 13 березня 2023року заборгованість за кредитним договором становить 67917,14грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту — 62187,21грн (тіло кредиту 27173,05грн та прострочене тіло кредиту 35014,16грн); заборгованість за відсотками — 5729,93грн (відсотки за користування кредитом 4267,02грн та овердрафт 1462,91грн).

Заразом, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 наполягав на тому, що за період строку кредитування Банк безпідставно нараховував йому комісію за розрахунково-касове обслуговування, в той час як така комісія не була передбачена умовами Угоди.

Так, дійсно, з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості встановлено, що Банк нараховував відповідачу комісію за розрахунково-касове обслуговування, розмір якої за період з 14 березня 2016року по 13 березня 2023року всього становить 5555,17грн.

Проте, про необхідність сплати такої комісії та її розмір не зазначено ні в анкеті-заяві про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк», ні в оферті на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, ні в акцепті пропозиції на укладення угоди, ні в довідці про умови кредитування з використанням картки “ ОСОБА_2 ”, які підписав та з якими погодився відповідач.

За наведених умов, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо погодження сторонами умов договору про сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування та її розмір, то апеляційний суд вважає нарахування комісії безпідставним, такі кошти не підлягають сплаті позичальником.

Тож, заперечення апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо нарахованої Банком комісії за кредитним договором є обґрунтованими та підставними.

На викладене вище місцевий суд уваги також не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому заборгованість за кредитним договором слід зменшити на суму комісії 5555,17грн.

Водночас, колегія суддів вважає за можливе суму комісії відрахувати з суми заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом, оскільки за змістом виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 сума комісії включена до суми відсотків, яка була заявлена Банком до стягнення у цій справі.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк», оскільки позовні вимоги є обґрунтованими лише в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2016року за період з 14 березня 2016року по 13 березня 2023року у розмірі 62361,97грн, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту — 62187,21грн; заборгованість за відсотками — 174,76грн (5729,93 — 5555,17 = 174,76).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, а тому рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення суми заборгованості до стягнення за простроченим тілом кредиту з 80902,07грн до 62187,21грн, за відсотками за користування кредитом з 69828,19грн до 174,76грн та загальної суми заборгованості за кредитним договором з 150730,26грн до 62361,97грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність при визначенні остаточної суми заборгованості врахувати здійснені ним 23 та 24 березня 2026року оплати заборгованості на загальну суму 6000,00грн, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення, в той час як вказані оплати були здійснені скаржником вже після ухвалення 12 березня 2026року судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення. Слід зазначити, що здійснені відповідачем оплати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором після ухвалення судом рішення можуть бути враховані при виконанні такого судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За положеннями частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «Сенс Банк» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1002,23грн (62361,97грн / 150730,26 х 2422,40 = 1002,23).

Відповідно з позивача АТ «Сенс Банк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2662,83грн (88368,29 / 150730,26 х 4542,00 = 2662,83).

Водночас, згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тож, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат по сплаті судового збору, з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 остаточно підлягає стягненню 1660,60грн (2662,83 - 1002,23 = 1660,60).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками за користування кредитом, загальної суми заборгованості за кредитним договором, та скасуванню в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2016року — змінити, зменшивши суму заборгованості за простроченим тілом кредиту до стягнення з 80902,07грн до 62187,21грн, суму заборгованості за відсотками за користування кредитом до стягнення з 69828,19грн до 174,76грн, загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 150730,26грн до 62361,97грн.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1660,60грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.

Судді: